МЕНЮ

Малював плідно й одержимо

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів, фото авторки
19 вересня, 2019 - 10:31
У Золочівському замку представили виставку Петра ГРЕГОРІЙЧУКА, одного з чільних представників українського мистецтва другої половини ХХ століття

Правду кажуть, що людина живе стільки, скільки про неї пам’ятають. На підтвердження цих слів — відкриття показу «У діда за пазухою» з нагоди 105-річчя від дня народження Майстра.

«Останнім часом, завдяки донькам мистця — Марічці і Зоряні — маю можливість часто говорити про Петра Грегорійчука як про одного з чільних представників українського мистецтва другої половини ХХ століття, і говорити в різних площинах, різних іпостасях, — зазначив на відкритті виставки історик мистецтва, проректор Львівської академії мистецтв професор Роман ЯЦІВ. — І навіть після двох презентацій альбому-монографії «Петро Грегорійчук. Живопис. Рисунок», до якої я робив передмову «Життя і творчість», розумію, що тільки-но підступаюся  до цієї постаті, тому що кожен раз відчуваю інший напрям своїх запитів до того, що вдалося здійснити, реалізувати Петрові Грегорійчуку, що залишилося за маргінесом цих виставок чи презентацій... Петро Грегорійчук — не лише барвистий, яскравий, репрезентативний. За його творами можна відстежувати дуже складні динамічні процеси, які відбувалися в мистецькій галузі в усій Європі — не лише в українському мистецтві. Але якщо взяти до уваги його характер, індивідуальність, то ще більше є загадок, тому що за тими всіма його позиціонуваннями-світоглядами стоїть його душа, серце, замкнутість від середовища. Попри те, що був включений у різні організаційні структури Львівської спілки художників Радянського Союзу, він був самотній у тому, що плекав у серці. І ці нюанси дають підставу говорити, що ще в дитячих роках, у юнацтві йому вдалося акумулювати цю духову енергетику, яка властива була для первинного середовища його формування. Це, по-перше, родинне середовище на Снятинщині, це етнографічний (фольклорний) контекст, релігійні традиції, в яких він формувався як українець, як покутянин з дуже виразним характером приналежності до звичаєвої, обрядової сфери, тому що ці всі аспекти потім розкривалися в його творчості». 

НАУКА І ДОРОБОК

Петро Грегорійчук (1914 — 1990) — український живописець та майстер станкової графіки, автор монументального розпису і декоративних панно.

Народився в селі Видинів у родині пічника і столяра Никифора Грегорійчука та Марії Костенюк. Першу науку з фаху здобував у Цісарсько-королівській школі деревного промислу в Коломиї (тепер — Коломийський політехнічний коледж). Далі було навчання в Школі прикладного і декоративного мистецтва в Кракові та Варшавській академії красних мистецтв на факультеті живопису.

Творчий шлях, а він був дуже динамічним, розпочав 1940 року. Завжди прагнув до універсалізму — працював у жанрах психологічного портрету, пейзажу, натюрморту, багато праці вкладав у жанрово-тематичні картини, охоче опрацьовував історичну тематику, захоплено експериментував з формою і кольором у абстрактній композиції. Вдавався до малярства плідно й одержимо понад півстоліття й отримав визнання як один із типових представників львівської живописної школи, що орієнтувалися на західноєвропейські традиції нового часу.

У доробку Петра Грегорійчука — сотні живописних полотен, тисячі замальовок та ескізів. Провадив активну виставкову діяльність в Україні та за кордоном, і це — 58 показів у Львові, Києві, Ужгороді, Чернівцях, Запоріжжі, Ризі, Варшаві, Кракові, Токіо та Москві.

1985 року подарував Львівській картинній галереї (тепер — Львівська галерея мистецтв) 97 картин. Роботи Грегорійчука зберігаються і в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, також — в музеях Тернополя, Кропивницького та Володимира-Волинського, Токіо, Москви і Магнітогорська. А ще — в приватних збірках в Україні, Польщі, Литві, Росії, Канаді та США.

Твори Майстра в галузі монументального розпису та декоративного панно прикрашають Тернопіль, Івано-Франківськ, міста Луганщини, російський Ставрополь та молдовський Тирасполь.

ЕКСКУРСІЯ ВІД ДОНЬОК

Про це, також дуже детально, з великою любов’ю — про художній і батьківський таланти Петра Никофоровича Грегорійчука та виставку «У діда за пазухою» з фондів Львівської галереї мистецтв розповідали доньки Майстра — Марічка та Зоряна.

«Усе життя татове, яке би воно не було важке під час тоталітарного режиму Радянського Союзу, було підпорядковане своїй батьківщини, своїм витокам і своїй родині», — зазначила старша донька Петра Грегорійчука Марія і провела детальну екскурсію виставкою, цитуючи листи одне до одного мами і тата й вплітаючи в розповідь власні, дуже теплі та зворушливі, спогади про тата.

Молодша донька Петра Никифоровича, Зоряна, більше уваги приділила суто спогадам дитинства — згадала особливості татового виховання, а це — здоровий спосіб життя, надзвичайні татові канапки і сніданковий куліш на молоці, також — прагнення тата дати донькам музичну освіту (обидві навчалися в Школі-інтернаті ім. Соломії Крушельницької), «бо на малярстві багато не заробиш...», й навіть «інтимні», мистецькі, розмови Петра Грегорійчука та Володимира Патика про те, як потрібно малювати...

Щодо, власне, назви виставки «У діда за пазухою», то це назва однієї з картин Петра Грегорійчука, де зображене обійстя батька Майстра — діда Марії та Зоряни, Никифора. «Тато колись казав мені про цю картину: «Є прислів’я: так добре, як у Бога за пазухою!». А я назву цю картину «У діда за пазухою». І він дуже тішився, що так вдало передав у назві те, що відчував», — поділилася спогадами Марія.

Принагідно варто додати, що на цій картині — всі діти старшого Грегорійчука, а їх було шестеро. Наймолодша, архітектор за фахом Катерина, якій 97 (!!!) років, живе у Львові.

Часто згадували на відкритті виставки й про альбом-монографію «Петро Грегорійчук. Живопис. Рисунок» (Київ — Львів, 2018), упорядниками якого були Марічка і Зоряна Грегорійчук та онука Майстра      — Соломія Ониськів, яка теж була цього дня в Золочівському замку.

«БАЛАНС МІЖ ЕМОЦІЙНІСТЮ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМОМ»

«Петро Грегорійчук спромігся зберегти баланс рівноваги між емоційністю та інтелектуалізмом, — вважає Роман Яців. — Тому що за тим, які тематичні цикли йому вдалося створити, наскільки він віддавав шану тому, що ми називаємо щоденним, побутовим життям, і за тим побутовим життям — філософізація нашого народного буття, філософізація простолюдина, в творенні якоїсь моделі життя, притаманної для українців, зокрема — покупців, гуцулів, до яких він мав особливий пієтет і куди звертався за певними фольклорними джерелами, це дійсно певний феномен, який виробився ним спокійно, безскандально, щоденною працею. Він дуже активно культивував щоденне малювання. В нього залишилася безконечна кількість варіантів різних композицій, він дуже любив контекст рідної хати, побуту, того середовища, яке давало йому стимул для життя. І я думаю, що оця рівновага в значній мірі, разом із його апелюваннями до загальнонаціональних питань, традиції, дали йому своє обличчя, неповторність, колоритність. Тому Петро Грегорійчук запам’ятовується, стимулює потребу повернення до нього з різних площинах, щоби можна було більш точно сформулювати ідеї мистецтва другої половини ХХ століття. Він мав дуже сильну силу внутрішнього спротиву, втікав від тієї брутальної реальності і вибудовував зовсім іншу парадигму мислення, парадигму краси. Ця парадигма сьогодні віддячує нам тим, що хоче повертати нас до цієї тематики, до цього імені. Щиро дякую родині, що вони так віддано роблять все для того, аби це ім’я далі і далі працювало на певну натхненність нашого суспільства вже у ХХІ столітті. Тому що ці імена повинні бути в площині оптимізації наших настроїв, нашого розуміння того, ким ми є, і також того, наскільки українці були по-європейськи зорієнтовані в різних мистецьких явищах, як-от — Петро Грегорійчук і його шедеври».

«Думаючи серцем про наших дорогих Батька і Матір, відганяю смуток. Як говорив старий гуцул, «все відходить, сьогоднішній день відходить навічно!». Але приходять нові дні, нові сили, нові завдання, життєва дорога стелиться поза горизонт... Приходить нове життя, а життя завжди прекрасне, бо подароване нам для науки найголовнішого — любові», — сказала на підсумок Марічка Грегорійчук. Зоряна ж ласкаво запросила на виставку, «яка принесе кожному радість і натхнення до життя».

Експозицію з творів Петра Грегорійчука «У діда за пазухою» в Золочівському замку встигнуть оглянути всі охочі — показ триватиме до 31 жовтня.