«Маленький сад»

У самому центрі Лондона, в мальовничому Холланд-парку, розквітнув «маленький сад» картин української художниці, галеристки, благодійниці і блогерки Галини Петрової з невеликого карпатського містечка Надвірна, що на Івано-Франківщині. Виставка відбулася в Ice House в травні 2019 у невеликому старовинному будинку, де колись мешканці Холланд-палацу тримали лід, а зараз переобладнали під арт-галерею.

Коли я потрапила на виставку пані Галини, раптом відчула, як шкірою біжить приємний холодок і щось починає тремтіти в серці, а очі неможливо відвести від картини. Я раптом зрозуміла, то це мій світ, щось споріднене та зрозуміле, але не вимовлене так, як це зміг зробити митець. Ось таким чином я відчула картини Галини Петрової, української художниці, коли нарешті потрапила на її виставку в центрі Лондона. Це був останній день експозиції, людей було небагато, і я ходила поміж квітів, дерев, морського узбережжя — картин, наповнених повітрям, запахами, звуками і фарбами.

Я давно стежу за творчістю українських художників у Великій Британії, в кожного свій особливий стиль, своє бачення дійсності. Перша художниця, з якою я познайомилася в Лондоні, була відома художниця Ольга Браун — cаме вона ввела мене в світ лондонської української арт-спільноти, через неї я дізналася про Галину Петрову та її творчість. Стиль її картин — враження, імпресія — різнобарв’я почуттів, вражень, переживань і одкровень, які можна зустріти у великих імпресіоністів — життєлюбів і порушників канонів.

Що ж передувало такому швидкому злету художниці-аматорки, адже пані Галина почала малювати не так давно — в 2016 році, а вже були виставки в Лондоні, Римі, Віндзорі, Челсі. Звісно, був талант з дитинства, а ще гаряче бажання, працездатність і сила волі, що дозволили в нелегкі часи еміграції знаходити час і брати уроки малювання в українських художниць у Лондоні Ольги Браун та Іванни Мащак. Але більш за все — це велика спрага до життя, бажання творити не лише картини, а й саму реальність, допомагати хворим дітям, влаштовувати виставки, брати участь у різних просвітницьких заходах і просто любити людей і природу.

Вона народилася в Західному Сибіру, а потім із родиною приїхала в Західну Україну, а згодом доля закинула в Лондон. Коли родина переїхала в карпатське село, де зливаються Білий і Чорний Черемоши, вона вперше побачила Гуцульщину — і закохалася в цей живописний край. Відтоді пані Галина почала по-новому відчувати красу природи, переносити її фарби спочатку у вишивку, а згодом у живопис.

Її дід Микола Лавринович був меценат і благодійник, а мама була політичним в’язнем, про що в родині не любили розповідати, лише в 90-ті її було реабілітовано. Саме мама була першою людиною, хто прищепив любов до мистецтва — навчила вишивати, і саме мама придбала дуже давно десь у Сибіру картини, які врізалися в пам’ять, а одну з них за багато років пані Галина побачила в Лондоні в галереї (виявилося, що та, мамина картина, була копією лондонського оригіналу, ось такі знаки інколи нам дарує доля).

Вона малює широкими, сміливими мазками олією і акрилом, її картини наповнені повітрям, глибиною перспективи і неймовірно щедрими фарбами, в них відчутні пристрасть і натхнення — саме те, що дає відчуття життя. Вона створює кольорові життєрадісні образи, сповнені енергії та свободи. Дуже вдало використовує мастихін, вкриваючи енергійними мазками поверхню полотна. Їі фантастично багаті зелено-блакитні плями листя впевнено лягають поміж рожево-фіолетових та помаранчевих квітів.

Око вражає простота і ритм у зображенні дерев, водоспадів, що виконані енергійними рухами. Дуже вдало повторюється композиція, коли художниця зрізає верхівки дерев і експериментує з ритмом їхніх стовбурів. Простота цих композицій — це власне і є цікавою знахідкою художниці. На запитання хто надихає вас, у неї є лише одна відповідь — природа! Все в ній особливе, кожне дерево чи квітка, малий струмок чи велика річка, промовляє до нас по-різному. Головне прислухатись і почути...

Англійцям до вподоби її картини, про це свідчать дописи в журналі відвідувань. Пані Галина вважає, що їх приваблює саме розмаїття кольорів квітів, природи... Англійці дуже полюбляють свої прості, напівдикі сади, максимально наближені до натуральної природи, як і самі картини художниці. Пані Галина каже: «Я добре знаю, що означає зробити крок назад, щоб знову піти з новими силами вперед...». Вона поверталася додому, а потім знову в Лондон. Новим досягненням передували кілька років чекання, хвилювання, життя іноді завдало болю, а іноді дарувало нові можливості. Пані Галина каже: «А взагалі, хто б міг подумати що 2014 року, коли я організувала вперше виставку картин інших художників у Ice House в Лондоні, що 2019-го я буду мати там свою першу персональну». Були події, які запам’яталися дуже дивними збігами або несподіваними порівняннями. Пані Галина пригадує, як їй подзвонив хтось у вечорі і сказав, що був на виставці і вподобав картину, що дуже звеселила і надихнула, що хоче купити її. Людина повідомила, що матиме довге і складне лікування, а ця картина підтримує її в складні часи, надасть впевненості в тому, що все буде добре. «Нічого в цій роботі особливого немає — каже пані Галина, лише те, що вона намальована також після моєї операції, і мені хотілося танцювати, бо все було позаду, отже, я передала мої почуття в картині. Ось так буває, інша людина відчуває твої емоції, і ти щаслива, що завдяки твоїй картині інша людина може переживати щасливі хвилини, що мистецтво може лікувати, надихати, давати надію».

У інтерв’ю лондонському українському радіо «Казачок», пані Галина сказала дуже хороші слова, майже афоризми, які можна назвати — правилами життя Галини Петрової. «Усім є місце під сонцем, у кожного художника є своя ніша». «Треба мати свободу, я завжди порушував правила». «Починати можна у будь-якому віці». «Будьте щасливі, використовуйте кожен день». «Життя коротке, треба максимально його наповнити і щось принести в цей всесвіт». Старіти часу немає! Завтра новий день, а отже, й початок нової глави книги життя»!