Ляльки для... дорослих

Нині репертуар Київського академічного театру ляльок суттєво змінюється. В афіші можна побачити вистави для різних категорій глядачів — малечі, підлітків, сімейних переглядів і для дорослих. Ляльки для... дорослих? Так, саме для дорослих рекомендовані дві останні постановки — «Кайдашева сім’я» і «Оскар» (у першій Федірко є не лише режисером, а й автором оригінальної інсценізації повісті І.Нечуя-Левицького і музичної добірки, а в другій Ігор потрясаюче виконує складну психологічну роль онкохворого 10-річного хлопчика Оскара у виставі за однойменним твором Е.-Е. Шмітта в постановці М.Урицького, яка отримала дві нагороди «Київської пекторалі» — за «Найкращу драматичну виставу» й «Найкращу режисуру»). Хто не бачив ці вистави дуже рекомендую подивитися. Ви отримаєте багато емоцій і від майстерності актора, і цікавих режисерських ходів, і знахідок, а ще ці дійства дають можливість замислитись про сенс життя, про сімейні цінності...

Ігорю вдається поєднувати дві творчі іпостасі, але нині він більше працює, як режисер.

«ФОЛЬК-МУЗИКА — ЦЕ МОЄ ХОБІ»

— За «Кайдашеву сім’ю» взявся, по-перше, тому, що з Іваном Нечуєм-Левицьким ми є земляками і мрія поставити один із найвідоміших творів класика була давня, зізнається І.ФЕДІРКО. — По-друге, тема родини і сім’ї дуже близька, а по-третє, я дуже люблю народний спів, і в цій виставі актори багато співають фольклорних композицій. Музику — саме автентичну стараюся просувати в своїх постановках. Знаєте, дуже хочеться, щоб глядачами в ляльковому театрі були не тільки діти, а й дорослі. Є багато тем, які можна підняти і розповісти саме ляльками або маріонетками. Поступово публіка в нашому театрі змінюється. Хоча фаворитами є саме казки для малечі, веселі і фантастичні пригоди для школярів, а от вистав для сімейного перегляду і для дорослої аудиторії, на жаль, значно менше. Втім, радує, як публіка гаряче сприймає вистави, зокрема, «Кайдашеву сім’ю» і це дає надію, що ситуація поступово зміниться.

Ми з колегами хочемо поламати стереотип, що ляльковий театр  — це театр для дітей. У афіші є такі постановки для дорослих, як «Лісова пісня» за Лесею Українкою, «За двома зайцями» за М.Старицьким, «Любов Дона Перлімпліна» за Ф.Г.Лоркою, «Як загинув Гуска» за М.Кулішем, «Кайдашева сім’я» і «Оскар» (останню Михайло Якович Урицький переніс із Лялькового театру на лівому березі до Київського театру ляльок)... Так сталося, що коли ми з колегою Юлією Шаповал грали «Оскара» в новому сценічному просторі, то дізналися про сумну новину, чудовий актор ТЮГу на Липках Тарас Мельничук пішов у Всесвіт... Він мужньо боровся зі страшною хворобою — раком крові, переніс кілька операцій, мріяв і вірив до останнього подиху, що переможе, але смерть забрала цього талановитого митця, якому було всього 27 років... Тому свою наступну виставу ми присвятили пам’яті Тараса...

Для «Кайдашевої сім’ї» було створено 56 ляльок, шість із них — головні персонажі, оригінальні декорації і костюми. Ідею поставити цей твір мріяв давно, то сценографічне вирішення теж моє, а Микола Іванович Данько багато чого додав, як художник. Працювали ми в тісному творчому тандемі. Для театру це була дешева постановка, бо ми використовували списані матеріали...

Великий пласт — музичний матеріал. Він поступово наповнювався. Деякі пісні відібрав давно, а були композиції, які увійшли під час народження вистави. Фольк-музика — це моє хобі. В цій роботі використав десь третину з запасів...

 За сюжетом, ніби в сім’ї Кайдашів усе є. Діти, земля, любов і навіть янголи опікуються родиною. А потім егоїзм героїв руйнує сім’ю. Я хотів показати, що ми маємо дуже багато всього у житті, але не вміємо цінувати... Також у виставі є роздуми й про смерть — лунає текст старовинної пісні «Помишляйте»... Підібрано 10 композицій: «Помишляйте человеце», «Зберімося, роде», «Веснянка», «Я птичка невеличка», «Ой у полі грушечка», «Під яблунькою» та інші. Це пісні мало або зовсім невідомі глядачам. Я прагнув підібрати композиції, які територіально відповідають Центральній Україні.

Серед акторів хотів би відзначити: Вікторію Огородню — Баба Палажка, Янгол, Чорт; Юлію Шаповал — Кайдашиха, Юрія Друга — Кайдаш, Руслана Драпалюка — Лаврін, Валентину Корсунську? Марченко — Мелашка, Романа Молодія — Карпо. Велика подяка репетитору з пластики Тетяні Чеглюк, з вокалу — Олені Яцкулинець і художнику Миколі Даньку, завдяки нашій спільній співпраці народилася наша музично-драматична «Кайдашева сім’я»...

— Ігоре, ви паралельно працюєте в двох колективах — на Лівому березі й у Київському театру ляльок?

— Десь півтора роки, як закінчилася моя творча співпраці з колективом Лялькового театру на Лівому березі. Деякий час поєднував виступи у двох колективах, бо мав ролі без дублерів і не хотів підводити лівобережців. На початку грудня на Малій сцені Київського театру ляльок представили глядачам «Оскара», який тепер перенесений до цієї афіші. Я вважаю, що нам, лялькарям, є що розказати і показати для дорослих. Бо тут можна поєднувати — пластику, музику, вокал, драму, комедію, а лялька є символом, що єднає різне мистецтво. І це має бути цікаво глядачам.

 — Вам цікаво працювати з якими ляльками — на ниточках, рукавичках тростинці, об’ємними, плоскими чи маріонетками?

— У «Кайдашевій сім’ї» я обрав маріонетки (за сезон це вже четверта моя постановка для Київського театру ляльок) і хотів провести головну думку постановки, що ми всі, люди, прив’язані до неба, до Господа Бога і самі цей зв’язок часто своїми негарними вчинками руйнуємо. Знаєте, цю виставу поставили всього за три тижні. Було важко, але я і артисти мали мету і хотіли здаватися! Через брак часу, фінансові проблеми не все, що задумано вийшло, і фінал не той, яким я його бачив і не так потужно, психологічно «вистрілює», але кожний показ відшліфовує постановку...

ЗАГАРТОВАНІ АРТИСТИ

— Поки афіша театру переважно орієнтована на маленьких глядачів і школярів, а перед цією публікою працювали набагато складніше, ніж для дорослих. Є секрет, як утримувати увагу дітей?

— Пригадалися слова відомого поета і перекладача С.Маршака, який говорив, що «треба навчитися говорити з дітьми без сюсюкання і без проповідницько-повчальності», а легендарний режисер К.Станіславський вважав, що «грати для дітей, треба так само, як для дорослих, тільки краще»! Справді, коли в залі багато школярів, які прийшли з класом у театральний культпохід, то це часто складна аудиторія, і тут важливо їх зацікавити. Бо коли батьки з дітьми, то тут простіше грати, бо пустувати вони перед рідними не наважаться. Мабуть, педагогам, які організовують перегляди вистав, треба якось готувати школярів, розказувати про театр, а також роз’яснювати, як поводитись під час дійства (тут не кінозал — поп-корн та цукерки не їдять...), бо якщо дитині сподобається, тоді в майбутньому з неї може вирости поціновувач театру. Знаєте, нас — лялькарів можна назвати загартованими артистами, бо ситуації бувають різні. Малеча підказує героям, що робити, а якщо на дорослій постановці є підлітки, то часто вони зовсім не по темі реагують на виставу... Зал може бути різним, і ми до цього звикли, а ще під час гри відчуваєш азарт і бачиш, як реакція публіки змінюється... А діти — це як індикатор! У нас бувають вистави на виїзді — виступаємо в дитсадочках, школах і якщо цих глядачів не зацікавив, то це провал. Саме під час таких показів актори набувають майстерності, а коли чуєш дихання залу — це дуже цінне, мабуть, як оплески у фіналі вистави. Я вважаю, що треба виховувати свого глядача, а ще лялькові фестивалі та імпрези розширяють глядацьке коло...

Зараз вже думаю про майбутню роботу — «Ромео і Джульєтта» за Шекспіром, яку гратимемо на Малій сцені. Нещодавно представили незалежний творчий проект «Легені» — за сучасною драматургією (це теж постановка для дорослих). Планів маємо багато, а ще фестиваль «на носі», і він теж забирає чимало часу... Я мрію поставити «Собаче серце» за Булгаковим (тобто шукаю матеріал, який можна було органічно передати ляльковими засобами). Ми з колегами хочемо, аби афіша була різноманітною і для кожної аудиторії — свої прем’єри...

Наступний показ  відбудеться 25 січня 2019 р.