МЕНЮ

Конфлікт поза сценою

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець
19 грудня, 2014 - 10:34
Рішення Департаменту культури КМДА про злиття двох київських театрів зумовив «резонанс» у столиці. Які уроки час засвоїти?

Ініціатором публічної розмови про напружену ситуацію став нещодавно призначений художній керівник театру «Золоті Ворота» Стас Жирков (див. «День» №172). Причина конфлікту у рішенні Департаменту культури реорганізувати в один два театри — «Золоті ворота» і Театр пластичної драми на Печерську (останній колектив виступає категорично проти цієї ідеї).

Нагадаю, що в середині літа обидва театри залишилися без художніх керівників. Валерій Пацунов з посади худкерівника «Золотих воріт» перейшов на ставку режисера-постановника, а Віра Мішньова, творець авторського Театру пластичної драми, написала заяву про звільнення. Трупа, і то нечисленна, була лише в Пластдрамі (16 осіб, з них 3 актори і 4 стажисти, решта — адмінчастина), «Золоті ворота» запрошували акторів на конкретні проекти.

Призначаючи молодого режисера С. Жиркова, керівництво Департаменту вже намітило план реорганізації. Адже обидва театри були збитковими, в обох були проблеми з репертуаром! До того ж у «Золотих воріт», за 35 років існування, так і не з’явилося свого приміщення для показу вистав, а є  лише репетиційна база в колишньому садочку одного зі спальних районів. Театр пластичної драми, на щастя, має приміщення в центрі (вул. Шовковична, 7-а).

Енергійний Стас Жирков не став чекати, поки провернеться бюрократичне колесо, і вже почав свою реорганізацію з елементами реконструкції. Передусім це торкнулося репертуару «Золотих воріт», де поряд із виставами Валерія Пацунова тепер грають «Наталчину мрію» Я. Пулінович і «Браковані люди» («Гупі») С. Сігарева. До того ж було розпочато проект OPEN_MIND_ СТУДЕНТ, що дає змогу і випускникам, і студентам творчих вишів презентувати свої роботи на професійній сцені.

Наступного року в «Золотих воротах» заплановано п’ять вистав молодих режисерів — перший з яких готує Влада Белозеренко за оповіданням І. Буніна «Мітіне кохання». Примітно, що жанр майбутньої прем’єри визначений як «пластична драма» і спрямований саме що на співпрацю. У чому ж суперечка?

Конфлікт у тому, що колектив Театру пластичної драми  (аж до демаршів і відчайдушних жестів у вигляді оголошень про рейдерське захоплення) виступає проти об’єднання! Їх легко зрозуміти, оскільки  вірити гарантіям і обіцянкам влади, на жаль, у нас розучилися. Прикро інше. Усі вистави «Золотих воріт» на сцені Театру пластичної драми, які четвертий місяць проводяться на основі разових договорів оренди (за гроші!), як запевняє Жирков, відбуваються у вкрай напруженій атмосфері і щоразу опиняються мало не на межі зриву через небажання служб їх проводити.

Але в КМДА вже підготовлено проект реорганізації колективів. Цей документ вже пройшов усі необхідні комітети і незабаром має бути винесений на голосування. У Департаменті культури відбулася зустріч із представниками обох театрів. У резолюції з-поміж інших були прописані два основні пункти: збереження колективу Театру пластичної драми і збереження самого жанру в репертуарі! Але залишається кілька запитань. Цей «шлюб з розрахунку» закінчиться примиренням чи все ж таки розбрати триватимуть, тільки вже усередині одного колективу? Чи не назріла потреба сьогодні детально, на експертному рівні, говорити про проблему ротації кадрів у культурній сфері? Адже, наприклад,  конфлікти в Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, і бунт у Муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, і багато інших регіональних скандалів «боротьби за владу» дають приводи для такої розмови.

Тим паче, що такі малоприємні «сюжети» можуть повторитися в майбутньому. Адже проблема не лише у відсутності механізму ротації керівних кадрів, а й у потребі створювати можливості для самореалізації молодого покоління. А покоління це вже активно і вельми недвозначно потребує до себе уваги. Тому варто серйозно замислитися і над тим, чи доростемо ми до контрактної системи західного зразка, за якою кожні п’ять років проводиться відкритий конкурс програм для будь-якої культурної інституції? Чи заведемо механізм не бюджетного, а проектного фінансування? Чи, як і раніше, сваритимемося за «місце під сонцем», забуваючи, що його вистачить на всіх.