Колодяжне прийняло Андроника Лазарчука

Але твори цього самобутнього художника давно повинні бути в окремому музеї

У день пам’яті Лесі Українки, день, коли вона 107 років тому відійшла у вічність, в літературно-меморіальному музеї в Колодяжному відкрилася виставка робіт та особистих речей художника Андроника Лазарчука «Життя художника, як доля Батьківщини». Уродженець волинського села Уховецьк біля Ковеля, він вчився в живописній майстерні Почаївської лаври, розписував у ній храми, закінчив Петербурзьку Академію мистецтв, навчався на Педагогічних курсах при Академії та у майстерні професора Маковського. Лазарчук бував у Колодяжному у Косачів, маючи ділові та творчі контакти з відомою письменницею, дослідницею народного мистецтва, громадською діячкою, матір’ю Лесі Українки Оленою Пчілкою.

Тамара Левицька, провідний науковий співробітник Художнього музею у Луцьку, яка творчість Лазарчука вивчає вже понад 30 років, каже, що «...коли і де, при яких обставинах познайомився Андроник Лазарчук з родиною Косачів і особисто з Оленою Пчілкою, з’ясувати майже неможливо, тому що в жодних письмових джерелах це не зафіксовано. Можна лише припустити, що це знайомство припадає на 1886-1890 роки, коли художник був досить відомим в інтелігентних колах волинян. Але незаперечним є той факт, що Андроник Лазарчук з 1912 року прийняв від Олени Пчілки пропозицію ілюструвати журнал «Рідний край» та додаток до нього — дитячий часопис «Молода Україна», у якому вона була редактором і видавцем». Більше того, оцінюючи талант художника, Олена Пчілка надсилає йому фотознімок своєї дочки Ізидори з пропозицією намалювати її портрет. Проте невідомо, намалював чи ні, а якщо намалював, то де портрет. А фотознімок Ізидори з написом Олени Пчілки до Лазарчука на звороті перебував у дочки художника Олени, яка писала про нього журналісту та краєзнавцю Олексі Ошуркевичу з Волині, завдяки йому свого часу ім’я та роботи Лазарчука і почали повертатися на Волинь.

У січні цього року в Художньому музеї Луцька презентували понад сто робіт Лазарчука на виставці з нагоди 150-річчя з дня його народження. Та збирати їх довелося по всій Волині. Щось є у фондах Волинського краєзнавчого музею, щось в музеї Лесі Українки у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, а значна частина робіт приїхала із Колодяжного, з музею Косачів. Загалом же роботи Андроника Лазарчука є в музеях та приватних колекціях у Кременці, Борзні, Ковелі, Луцьку, Краснодарі, Конотопі, у Національному художньому музеї України, в музеї видатних діячів української культури в Києві, у Чернігівському та Хмельницькому художніх музеях, у Національному художньому музеї Білорусі...

Як же потрапили вони у Колодяжне? Та дуже просто. Знаючи, що Андроник Лазарчук родом із сусіднього Уховецька, в селі досі живуть його родичі, і почувши, що у селі біля Борзни на Чернігівщині мешкає один з учнів Лазарчука і має чимало його картин та меморіальних речей, тодішній директор музею Лесі Українки в Колодяжному Віра Михайлівна Комзюк командирувала туди свого працівника. Їздив він до учня художника два рази, той чоловік на прізвище Пашкуденко прибрав до рук чимало і картин, і особистих речей  Лазарчука після смерті його дочки Олени. Кажуть, що у дочки Пашкуденка, яка мешкає у Ніжині, є дуже цікаві роботи Лазарчука. Зокрема, Тамара Левицька чула про картину «Мотря і Кочубей» Але зрозуміло, що передати ці речі у музеї можна лише з доброї волі їхніх теперішніх власників.

Проте музей у Колодяжному завдяки Вірі Михайлівні Комзюк також володіє непоганою колекцією, це і три автопортрети, виконані на полотні олією, графічні роботи, мольберт художника, інші його особисті речі, і навіть три його записнички. Всього понад 60 речей. «Колекція у нас така, що могли б вагомо поповнити музей Андроника Лазарчука, якби він був», — каже Марія Чашук, науковий співробітник літературно-меморіального музею Лесі Українки у Колодяжному. Це і радує, це і засмучує. Радує, бо роботи такого митця як Лазарчук, що згодом зрозуміла і його дочка Олена, яка опікувалась архівом та спадщиною батька, повинні все ж знаходитися не у приватних колекціях, а у державних музеях, і бути доступні для людей.

Мова про окремий музей Андроника Лазарчука, який неодмінно став би популярним туристичним об’єктом, на Волині ведеться вже років та років. Ще у 1995-му, коли в Ковель приїжджали родичі художника, було вшанування його з нагоди 125-річчя з дня народження, міська рада навіть погодила створення художнього музею з меморіальною кімнатою Лазарчука та великою експозицією його картин. Було видано навіть свідоцтво про реєстрацію музею, але на той час не знайшлося приміщення, а нині це все відійшло, на жаль, у забуття. А зараз, в ці часи постійних перемін, реформ і карантинів, коли руйнуються навіть меморіальні будиночки у музеї Лесі Українки в Колодяжному, і нікому до того насправді нема діла, про який музей художника може бути мова?.. Музеї тепер не в пошані і не «моді». Єдине, що вдалося, це, як розказує Галина Голубович, голова правління благодійного фонду Івана Омелянюка «Майбутня Волинь-Україна», виділено кошти на каталог робіт Андроника Лазарчука, який готує Тамара Левицька. І це приватні кошти, а не державні.

Нема музею, то хоча б каталог буде вшануванням пам’яті і таланту митця, який у своїх робота змальовував Волинь, розкривав волинську душу.