Київські меломани віддають перевагу сучасникам
Організатори фестивалю змогли вмістити у 22 концертах більш ніж сто музичних творів різних жанрів - від чеського Яна Неруди (XVIII століття) до живих класиків української музики.
На жаль, кількість не завжди гарантує якість
Середній виконавський рівень фестивалю можна виправдати тим, що фестиваль тривалий час не проводився. У держави, як відомо, на такі заходи грошей не буває, але вони інколи знаходяться завдяки ентузіастам у коридорах влади. У цьому випадку гроші з'явилися завдяки турботам заступника міністра культури та мистецтв України Володимира Рожка, який добився фінансування фестивалю.
Повсюдні аншлаги пояснити можна тим, що столичні меломани скучили за музикою XX сторіччя, якій у програмах форуму відводилася левова частка.
Програми складали за принципом «постмодерністської солянки», де сусідували опуси композиторів найрізноманітніших стилів та напрямків. Хоч як дивно, але для талановитих авторів таке сусідство іноді виявлялося виграшним. Наприклад, блискучий фортепіанний концерт Ігоря Щербакова явно виграв на тлі квартету Олександра Лебедєва, цілком безпорадного у плані композиторської виучки. Геніальній же «Серенаді» для струнних інструментів Валентина Сильвестрова в жодному разі не завадило сусідство Бенджаміна Бріттена та Едгара Вареза. Симфонічні полотна Віталія Губаренка та Володимира Золотоухіна??? просто тішили слух порівняно з малозрозумілими композиційними вправами французького композитора Іва Клауе.
Узагалі, твори українських авторів, хоча їхні партитури не були багатими на якісь особливі знахідки, виглядали досить цікавими. Запам'яталися «Сни з дитинства» Віталія Годзяцького, «Concerto-strumentale» Володимира Зубицького, Концерт для фагота та камерного оркестру Левка Колодуба, Концерт-триптих для струнних інструментів Івана Карабиця, фортепіанні твори Лесі Дичко та Людмили Щукайло та багато чого іншого. Не обійшлося на фестивалі без перформансу. Київський композитор Сергій Зажитько вирішив уразити публіку своєю вокальною майстерністю. Для створення особливої атмосфери на сцену винесли «труп», закутаний у саван із фольги. Труп, слава Богу, не співав, віддавши цю справу виключно авторові, який прикрашав горло-носові рулади тьохканням, шипінням, принципово нехудожнім свистом. Супроводжували цей вокал рідкі удари інструменту, який називався «бич». Наприкінці вистави «труп» ожив і, піднявшися, здивовано позирав на виконавців та публіку, яка кричала: «Ще!», бо такою була назва опусу. Це «ще» продовжили дві віолончелі, які зовсім не по-садистському виконали «Епітафію маркізові де Саду» того ж композитора.
Характерною рисою «Фесту'97» можна назвати те, що не було представлено «музики насильства», яку в минулі часи відтворювали гримотіння симфонічних оркестрів та хоровий галас. Зовсім навпаки, на фестивалі було багато тихої музики, в яку хотілося вслухатися тим більше, чим довше вона звучала. Такими постали перед слухачами дві Молитви-медитації Михайла Шуха, виконані на фортепіано, та «Чотири сонети на вірші Дж. Брауна» Анатолія Гайденка, які не зміг зіпсувати навіть камерний хор Національної радіокомпанії України, котрий продемонстрував відверто аматорський спів.
До числа «незрозумілостей» у компонуванні програм можна віднести такий випадок. Твори Алли Загайкевич та Євгена Льонька, які вимагали органного звучання, виконувалися в залі Будинку вчених з участю електронного органчика. У той же час сірий та нецікавий Концерт для фагота з оркестром австрійського композитора Алекса Блешингера звучав у залі Національної музикальної академії, яка була оснащена повноцінним органом. Можливо, річ у тому, що австрієць є музичним директором відомого міжнародного фестивалю. Може, й запросить когось із наших. Добре, що є кого. «Київську камерату», наприклад, оркестр світового класу, як назвала колектив в ексклюзивному інтерв'ю для газети «День» швейцарська журналістка Ребекка Райхлін. «У нас теж існує подібний фестиваль. Він має назву «Дні нової музики» і відбувається одночасно в різних містах: Берні, Базелі та Цюриху. Але на відміну від вашого фестивалю, наш проходить у майже порожніх залах. 15, 20, найбільше 30 слухачів там можна нарахувати. У вас зали заповнені вщерть. І музика звучить у них прекрасна. Панорама музичної творчості в Україні, з якою я мала щастя познайомитися, свідчить про величезний потенціал та яскраве майбутнє». Особливо сподобались пані Райхлін твори Євгена Станковича та Концерт для фортепіано з оркестром Ігоря Щербакова.
