МЕНЮ

Iз практики елегантного дуалізму

Олександр РУДЯЧЕНКО
28 листопада, 2019 - 10:44
У столичному арт-клубі «Художники, літератори, артисти, музиканти» з успіхом виступив Мирослав Левицький, клавішник, композитор і продюсер гурту «Брати Блюзу»

Усе тече, все змінюється, і в тих процесах «Брати Блюзу» — не виняток. П’ять років тому учасники української рок-джазової команди, яка в 1993 р. отримала Гран-прі фестивалю «Червона рута» в Донецьку, разом не втримались, а роз’їхалися світами... Барабанщик Андрій Вінцерський та саксофоніст Олег Левицький нині працюють на Тайвані, гітарист Сергій Тафтай — у Канаді, бас-гітарист Віталій Савенко — в Києві. Тим часом піаніст, композитор, продюсер, засновник і беззмінний керівник групи Мирослав Левицький у 2007 р. став членом... Австрійської спілки композиторів і музикантів (АКМ), і тепер співпрацює з австрійськими та італійськими лейблами.

Останніми роками з’явилося два сольні альбоми Миросі: Elegant Dualism (2015) та In Piano (2017). 17 травня 2019 р. у Trombone Jazz Bar у Фош-ду-Арелью розпочалося турне українського музиканта — In Piano & Elegant Dualism Піренейським півостровом. 17 травня—2 червня концерти відбулись у різних португальських містах: Гімарайнш, Калдаш-да-Раїня, Порту, Алгарве, Сільвеш, Олян, Санта-Лузія, Алмада, Кашкайш, — а 5—6 червня тур продовжився в Іспанії, зокрема: в Сарагосі та Барселоні.

Днями в київському демократичному клубі «ХЛАМ» («Художники, літератори, артисти, музиканти»), де за барною стійкою стоїть справжній пірат із... фарбованими нігтями, Мирослав Левицький представив концертну програму національному слухачеві. Як спеціальний гість на сцені з’явився давній партнер «Братів Блюзу», доцент, завідувач кафедри шоу-бізнесу Київського національного університету культури і мистецтв, відомий український скрипаль Кирило Стеценко.

Представлена імпровізаційна фортепіанна музика за формою нагадувала емоційні етюди, замальовки на теми двох світів — України останніх п’яти років і Західної Європи, яка з певних причин майже не змінюється останні пів століття. Мажору, скажу я вам, малувато, та й де його узяти, отого мажору, хай як крути головою...

* * *

Спочатку — про альбом Elegant Dualism, виданий у 2015 р австрійською фірмою грамзапису Jive Music. Партнером українського піаніста Мирослава Левицького став відомий нідерландський джазовий гітарист, аранжувальник і композитор, власник джазового лейбла Jive Music Ренс Ньюланд (Rens Nieuwland; 1953), який часто працює у віденській Bizzy Man Studios. У столиці Австрії Ренс мешкає понад сорок років. За цей час він грав у купі австрійських джазових комбо, навіть трудився музичним директором таких культових артистів, як The Supremes та Глорія Ґейнор.

— Як виникла у вас така плідна співдружність? — запитую у Мирослава.

— Ще на початку 2000-х років, коли «Брати Блюзу» опинились у Сполучених Штатах, а я за сімейними обставинами залишився в Україні — батько дуже хворів, прийшла несподівана звістка з Німеччини, зокрема з Мюнхена, де на мейджорлейблі BMG свого часу вийшов дебютний альбом «Брати Блюзу». Ренс Ньюланд послухав диск, і моя музика його зачепила: він зателефонував і запропонував співпрацю.

— Чому в київському концерті замість гітариста з’явився скрипаль Кирило Стеценко?

— Знаєш, в турі я завжди практикую дуети. Один дуалізм — добре, а два — краще... Зокрема в Іспанії грав із фантастичним бразильським барабанщиком Аурі Сантосом (Aury Santos), із шотландським саксофоністом Кушем Саксом (Kush Sax). У Києві мені захотілося відродити давні творчі зв’язки з Кирилом Стеценком. Разом ми виконали варіації на теми «Автентичного життя», відомого хіта «Братів Блюзу».

Наступний сольний альбом — In Piano, значно розширив межі творчих пошуків. Мирослав Левицький видав той диск у 2017 р. на італійському лейблі Advice Music. Усі треки було записано в Києві на студії «Комора», а ось зведення та мастерінґ відбувались у Фінляндії, Бразилії, Італії, Польщі, Англії та США. Чи виправдане таке ретельне ставлення до кінцевого продукту?

— Зарубіжні промоутери оцінюють нас не за кількістю нагород, а за якістю матеріалу. Як наслідок копіткої праці моє турне In Piano & Elegant Dualism наступного року продовжиться на концертних майданчиках Австрії, Голландії, Франції, Італії та Іспанії. От і роби висновки.

— Скажи, Миросю, а чи змінюється настрій та меседжі твоїх фортепіанних творів від концерту до концерту?

— Звісно, що так. На це впливають: авдиторія, яка зібралася на концерт, атмосфера, що панує в залі, медитативний настрій. Потроху все це я корегую. На київському виступі мене знову потішила українська публіка. Вона вишукана і приємна. Всі дві години я відчув якусь щедру душевність, щиру сердечність. У такі стани потрапляєш лише вдома, коли перебуваєш з-поміж рідних тобі людей.

* * *

Знайомі ми не одне десятиліття. Можу стверджувати, що Мирослав Левицький намагається дивитися на речі, здебільшого оптимістично. Але коли нова українська влада втрачає зв’язок не лише з національними митцями, а й із власним народом, глибокий мінор — щоденна мікстура для розважливого креатора.

— Мені хотілося б, щоби наша держава підтримувала своїх митців, а не створювала умови, аби вони розвивали культуру сусідніх держав. Сподіваюся, в Україні знову почнуть відриватися цікаві клуби, проводитимуться регулярні нові фестивалі і не занепадатимуть старі, а макдональдс-музика поступиться місцем справжньому мистецтву. Це так, коротко — з практики елегантного дуалізму.