Гоголівський Діснейленд
Це була вигадка, варта Гоголя: танок супроводжувався не лише музикою та хоровим співом, а ще й особливими звуками, що ними зазвичай відхрещуються від нечисті. Інколи виникало враження, що деякі звуки - із загадкового світу, де існують духи, русалки й мавки. Вважається, що в пору весняного буяння природи той світ перетинається із нашим. Ось тоді й починають відбуватися навколо неймовірні пригоди, які описав Микола Гоголь у повісті "Майська ніч".
А співучасниками пригод стали ті, хто потрапив на прем'єру однойменного балету, що його показав Київський Дитячий музичний театр в Оперній студії Національної музичної академії (композитор Євген Станкович, балетмейстер-постановник Алла Рубіна). Ця фантасмагорична подорож за кількістю несподіванок майже не поступалася славетному Діснейленду, щоправда, сценічне "містечко атракціонів" було суто на український лад.
Балетмейстер, відома яскравими хореографічними розробками єврейської теми і заснуванням єврейського балету, зуміла тонко відчути й передати не просто стиль, характер, ігрову стихію українського танцю, а й усе те, що об'єднують всеохопленим поняттям "душа". Любовний дует Левка (народний артист України Сергій Бондур) та Ганна (Ольга Бондур) полонив ніжністю та цнотливістю, дівочий танець - ліризмом і своєрідним романтизмом, а танець юнаків - силою та завзяттям, викликав асоціації з найкращими сценічними зразками гопака та різних козацьких забав.
Справді, балетмейстер-постановник, котра "намагалася якомога уважніше прочитати Гоголя", знайшла стільки несподіваних зіставлень звичних лексичних засобів, тих майже непомітних пластичних деталей, що надавали індивідуального забарвлення кожному персонажеві. Візьмімо, бодай, Голову (заслужений артист України Андрій Вдовиченко). Це не той огрядний та неповороткий літній чолов'яга, до якого ми звикли з попередніх постановок. Він цілком при здоров'ї, тож любить позалицятися не тільки до молодичок, а й до дівчат - в якусь мить уявитися таким собі турецьким султаном. Недарма хлопцям хочеться його провчити. Один із найяскравіших у виставі - епізод у Своячки (Лідія Клименко). Чого тільки не вигадують парубки, аби настрахати господиню та її гостей! Тут і пиріжки, які самі вилітають із макітри, і лава зі столом, що переміщується хатою, й кабаняча голова... Зрештою, Своячка опиняється в скрині, з якої так само несподівано зникає...
Цікаво обігрує Алла Рубіна тему чарівного рушника. Він то вказує на носійку зла, то стелиться дорогою перед Левковою коханою, то перетворюється на весільний рушничок, на який стають наречені, то "застеляє" святковий стіл...
Усупереч мистецьким канонам, перша дія вийшла динамічнішою, яскравішою за другу. Й це зрозуміло: народні танці своєю життєрадісністю, темпераментом переважають танці русалок - легкі, наче сповільнені. Це - як світло сонячне й світло місячне. Щедра "карнавальність" музики Станковича давала змогу показати у фіналі бурхливе весільне дійство. Та балетмейстер, здається, свідомо уникає цього: стільки вже було таких "апогеїв"! Тож глядач прощається зі сценічними героями радше на ліричній ноті.
За пультом стояв диригент-постановник Анатолій Бойченко, оформлювала виставу художник-постановник Марія Левитська, а вокальний супровід забезпечили солісти оперної трупи та артисти хору театру.
