Еко-диктатура, або 50 років потому

У театрі «Золоті ворота» відбулася прем’єра з провокативною назвою «Мудак»

Ця нова постановка молодої режисерки Тетяни Губрій за твором сучасного українського драматурга Андрій Бондаренка переносить глядача вперед у часі. Всього лише якихось років 50... і на землі панує толерантність та порозуміння, універсальна технологія «Ореста» полегшує життя обивателів, айфренди хоч і доступні тільки заможним жителям, та вони здатні повністю замінити живу людину, а найголовніше — екологічні проблеми вирішено. Бути «еко» — це взагалі мета та суть життя будь якого притомного громадянина. Якщо ти не вписуєшся — ти мудак...

Єдине, що заважає людям майбутнього повноцінно насолоджуватися раєм на землі — епідемія суму, але достатньо приймати спеціальні ліки і все буде добре, і всі будуть «нормальні». Та завжди знаходиться одна «паршива вівця», що приймає свій сум і замість лікуватися, ховає таблетки у фікус.

В таких запропонованих умовах і живуть Михайло (Артем Пльондер), Мелузіна (Христя Люба) та два еко-поліцейських (Олег Стефан та Орест Пастух). Кожен із них проповідує свої цінності та з усіх сил старається пристосуватися до навколишнього світу. Хоча це пристосування у Михайла виходить найгірше, він аж задихається від суму, при чому не в переносному значенні цього слова. Цей прийом є доволі виразним і допомагає краще зрозуміти внутрішній стан персонажа.

Втім, Мелузіна знайшла дієвий, хоч і принизливий, спосіб адаптації: вона працює замінником айфрендів для... сексу. І саме через ницість свого становища вона постійно балансує між легким відношенням до життя та глибоким відчаєм. Хоч сюжетна лінія Мелузіни не є основною, гра Христі Любої викликає емпатію до персонажа та емоційно включає глядача в її історію.

Найнеоднозначнішими персонажами є саме еко-поліцейські: часто вони говорять речі з якими ти внутрішньо погоджуєшся, які здаються нормальними і прийнятними, але конфлікт з основним героєм наростає, переходить в неприйняття і виливається в прояви насильства та ненависті. Відчуття власної правоти і безкарність виправдовують жорстокість і знищення іншої людини. Десь таке вже було, чи не так?

Події п’єси розгортаються стрімко і ведуть глядача від сміху до напруження притаманного трилерам. Хоч в постановці і піднімається багато актуальних тем — екологічні проблеми, толерантність, поліцейське насилля, та головним все ж залишається посил гуманізму та чіткий меседж — «будь яким завгодно, але бережи в собі людину».

Сценографію складають живі рослини, що як музейні експонати відгороджені від глядачів та акторів, проекція, що переносить глядача по різним локація вистави та  влучно доповнена світлом створює не тільки атмосферу майбутнього, а й, мінімально змінюючись, точно передає настрій кожної сцени.

В цьому світі, створеному командою театру на сцені, чітко вимальовуються риси антиутопії, адже люди залишилися людьми і їм нічого не заважає ненавидіти «інших», тих, що не відповідають загально прийнятим соціальним нормам, тих, що не сповідують їх «еко» релігію, тих, хто не хоче лікуватися від суму. Ненавидіти і знищувати, виправдовуючись благородною метою, як це нерідко вже траплялося в історії людства.

Цю виставу варто відвідати, якщо ви любите сучасний театр, не боїтесь гострих тем  і вашу душевну організацію не травмує нецензурна лексика та поцілунки чоловіків на сцені... Наступні покази відбудеться 24 і 25 жовтня.