МЕНЮ

Чорна куля

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
25 листопада, 2019 - 19:31
Спроба проведення конкурсу на посаду голови Держкіна обернулася гучним скандалом

Передісторія така

19 серпня Пилип ІЛЛЄНКО, якого багато кінематографістів називали чи не найуспішнішим головою Держкіна за всі роки існування установи, звільнився за власним бажанням. Уряд мав оголосити конкурс на це місце і зрештою зробив це, причому за новими, набагато суворішими правилами.

Висунулося 13 осіб. Учасники здавали тести на знання законів, англійської та української мов, ситуативного мислення та лідерських якостей. Найбільше балів набрала Юлія СІНЬКЕВИЧ. У четвертий тур, яким і була співбесіда в Національному агентстві державної служби, вона вийшла як єдиний кандидат.

Юлія Сінькевич народилася 8 листопада 1983 у Києві. Закінчила Києво-Могилянську Академію за фахом «юрист». У 2006—2007 навчалася на кафедрі вокалу в консерваторії Сан-Франциско (США). В ті ж роки працювала на музичному фестивалі «Джаз Коктебель», 2010-го допомагала організовувати ГогольFest. Із 2010 по 2013 у кінокомпанії «Артхаус Трафік» відповідала за просування спецпрограми короткометражних фільмів на фестивалях і за міжнародне співробітництво між фахівцями кіноіндустрії в Україні й за кордоном. У 2012 була одним із організаторів Всесвітнього видавничого форуму (World Publishing Forum WANIFRA 2012) від Всесвітньої газетної та новинної асоціації. І, нарешті, з 2013 по сьогодні є генеральним продюсером Одеського міжнародного кінофестивалю. Також має досвід як продюсера документального фільму «Рідні» (2016) і концертного менеджера Ніно КАТАМАДЗЕ, Рішара ГАЛЬЯНО, рок-групи De Phazz. Член наглядової ради й співзасновник Української кіноакадемії, член Європейської кіноакадемії, Українського оскарівського комітету.

17 листопада Сінькевич презентувала стратегію роботи Держкіна. Ось деякі кроки, запропоновані кандидаткою для поліпшення стану справ у кіноіндустрії:

1. Дослідження, щоб зрозуміти, скільки фільмів на рік потрібно Україні та де бракує кінотеатрів (нестача останніх — найгостріша проблема);

2. Проведення фінансового аудиту в Держкіні;

3. Розробка державної програми, яка перетворить українське кіно на «міжнародний бренд»;

4. Окрема програма з обміну досвідом зі світовими кінематографістами;

5. Модернізація кіноосвіти (що давно назріло, бо стан навчання в тому ж таки Університеті ім.Карпенка-Карого інакше як катастрофічним не назвеш);

6. Введення системи cash rebate (запропонованої ще Іллєнком), згідно з якою іноземні компанії, якщо вони зніматимуть в Україні й найматимуть для проєктів місцевих освітлювачів, техніків, операторів, акторів тощо або вводитимуть у фільм українські реалії, отримають компенсацію частини витрат на виробництво фільмів.

Одне слово, жодної притомної причини відмовляти такій кандидатці не було.

Учасник вибуває з конкурсу, якщо хоча б у одному критерії отримає 0,5 бала. Сінькевич отримала таку оцінку в категорії, розпливчасто сформульованій як «управління ефективністю та розвитком людських ресурсів». Є припущення, що експерта не задовольнила відповідь на запитання: «Ви знаєте, які зарплати на держслужбі, як ви будете мотивувати працівників реалізувати ваші амбіції розвивати українське кіно?» Саме формулювання дивне: способи стимуляції держслужбовців, щоб вони... виконували свої прямі обов’язки? Кандидатка відповіла, що це не її амбіції, а пріоритет держави Україна. Вочевидь, пріоритет держави для членів комісії — недостатньо вагома причина.

А втім, щоб не губитися в припущеннях, краще розпитати власне саму Юлію Сінькевич.

«НЕ БАЧУ ПРОВАЛЬНИХ ВІДПОВІДЕЙ З МОГО БОКУ»

— Юлія Львівна, не могли б ви пояснити, що це власне за структура — Національне агентство державної служби?

— Це, грубо кажучи, HR (Human Resources — людські ресурси. — ДД.) для держслужбовців. Вони проводять усі конкурси. Підбирають не одного кандидата на певну посаду, а до 5 найкращих, якщо є. І далі передають кандидатури до органу призначення. В нашому разі це Кабінет Міністрів, який власне й призначає керівників центральних органів виконавчої влади. Агентство проводить конкурси, перевіряючи базові навички. Тобто це був фінальний етап. Далі, якби все пройшло добре, передали би на розгляд Кабміну — тоді була би ще одна співбесіда.

— До чого зобов’язує категорія «розвиток людських ресурсів»?

— Це не категорія, це одна з компетенцій. У самому оголошенні є перелік вимог і різних компетенцій. На співбесіді їх перевіряють. Наприклад — лідерські якості, ефективність управління людськими ресурсами, ефективність управління змінами, стресостійкість тощо. Вони ставлять запитання, потім по кожній компетенції виставляють бали. В мене ще немає протоколу, його мають опублікувати протягом трьох днів — і там може бути щось конкретне. Я просто зіставила перелік із оцінками й зрозуміла, що найнижчий бал — по цій категорії.

Хто ці експерти за фахом?

— Склад комісії затверджений Кабміном. Там є представники від Верховної Ради, від Кабміну, від закладів освіти. Вони проводять співбесіду, потім просять зачекати та приймають рішення за зачиненими дверима, виставляючи бали. Не знаю, чи там ще якесь обговорення. Потім запрошують і оголошують результати. Комісія була не в повному складі, лише четверо людей. Для кворуму достатньо, але при чисельнішому складі оцінки були би більш об’єктивними. Бо якщо серед чотирьох людей одна ставить нижчий бал, це дається взнаки на всьому рейтингу.

Тож чому це відбулося?

— Я не знаю, кому що не сподобалось. Зауважу, що така система відбору, на мою думку, не дає можливість повною мірою розкривати потенціал кандидата чи кандидатки. Там реальний конвеєр. Іде водночас дуже багато конкурсів, вони просто зашиваються. Постійно таку кількість людей вислуховувати ще й емоційно тяжко. На відео видно, що вони весь час відволікаються, дивляться в комп’ютери чи в телефони. Ці всі чинники спрацьовують. Крім того, ті, в кого є досвід держслужби, мають перевагу знання всіх бюрократичних нюансів, хто ж такого досвіду не має — в менш вигідних умовах. Я не думала, звичайно, що буде просто й легко — адже я пройшла вже три етапи до цього, але тут трапилася несподіванка, бо не бачу провальних відповідей із мого боку на цій співбесіді.

— Що зараз робитимете?

— Консультуюсь із адвокатом щодо наявності підстав для судового оскарження. Залежно від цього діятиму.

Коли нам чекати вашого рішення?

— Юристи вивчають ситуацію, треба зробити певні запити. Часу не дуже багато, бо за законом дається до двох тижнів на оскарження. Я сама в трохи підвішеному стані, бо мені треба самій собі відповісти на багато питань.

А в мене одне суто українське запитання — кому вигідно?

— Не готова відповісти. Може, й маю думки щодо цього, але не хочу, щоб на мене подали в суд за наклеп. Це судження буде суто оціночним, а жодних доказів щодо політичної вмотивованості цього рішення в мене немає.

Бажаю вам традиційно — тримайтеся. І удачі.

— Повірте, мені й без цього було би чим зайнятися. Довелося жертвувати своїми проєктами, щоб іти на таку складну посаду. Але тут справа вже в іншому.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

P. S. Пані Юлія стримана в своїх судженнях з цілком зрозумілих причин. Але, як член кіноспільноти, таки додам дещо від себе — тим паче, я впевнений, цю думку поділяють багато моїх колег.

Щоразу, коли справа доходить до будь-якого великого конфлікту в кіноіндустрії, слід пам’ятати, що наразі державою керують люди, що мають свої інтереси в цій галузі; при тому відділяти владу від бізнесу їм якраз нецікаво. Всі кошти на кіновиробництво, розкидані раніше по трьох відомствах — а це понад мільярд гривень — збираються в наступному році акумулювати виключно в Держкіні. Тож план вимальовується настільки ж очевидний, наскільки й кричущий: за будь-яку ціну пропхати свою людину в корисне крісло. Те, що від цього постраждає вся галузь, наших невситимих гросмейстерів не цікавить.

Не розрахували вони одного: надворі 2019 рік, і такі ігрища без реакції не минають. Українські кінематографісти виступили на підтримку Сінькевич зі зверненням до Президента й уряду, вимагаючи негайно переглянути рішення конкурсної комісії. Лист підписали понад 1000 представників культурної індустрії, в тому числі Ірма ВІТОВСЬКА, Ахтем СЕІТАБЛАЄВ, Володимир ЯЦЕНКО, Денис ІВАНОВ, Людмила ГОРДЕЛАДЗЕ, Павло АР’Є, Ірен РОЗДОБУДЬКО, Олеся ЖУРАКОВСЬКА, а також Асоціація кіноіндустрії України, Українська кіноасоціація, ГО «Українська кіно академія». Список підписантів і підписанток постійно збільшується. В понеділок відбулася акція протесту просто під дверима агентства.

Наостанок патетично, але від душі: ми так цього не залишимо.

Це наше кіно.