Напередодні карантинних заходів у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбулася зворушлива подія: родина художника-монументаліста Олександра Олійника подарувала музею збірку його творчого доробку — об’ємні керамічні роботи й живописні твори, які органічно доповнили колекцію іграшок художника, що зберігаються в музеї. Це чудові вази-амфори, виконані в технології відновлення, дивовижні світильники «Духи природи», ескіз декору «Лісова пісня» для Посольства України (УРСР) у Вашингтоні, живописні твори декоративної стилістики — «Козак Мамай», «Дерево життя» та інші теплі, сповнені світлої енергетики роботи. Представлена частина творчої спадщини демонструє зріз мистецьких уподобань Олександра Олійника, адже він був універсальним художником — віртуоз у кераміці, чудовий скульптор, живописець і талановитий інженер.

ВІРТУОЗ, ПОЕТ, ІНЖЕНЕР

— Олександр був дивовижною людиною неймовірного таланту, — розповідає знаний митець Володимир ПРЯДКА. — Крім того, що він був Кераміст з великої літери, а ще й поет, навіть у спілкуванні. Дійсність сприймав образами. Інколи здавалося, що юнацький дух переповнює його, адже він так піднесено-романтично ставився до людей... Щоби пов’язати свою творчість з традицією, як це робив Олександр Олійник, потрібно мати велику сміливість та глибокі знання. А знання він таки мав. У ньому сидів трипільський дух, який походив із глибини душі. Він представляв культуру свого етносу. Філософи кажуть: що більше ти дивишся у древність, то більшою мірою твоє мистецтво сучасніше. Це стосується і творчості Олександра Авакумовича. Він копав корені глибоко й оновлював їх у нових образах і був справжнім майстром технології відновлення. Ми у співавторстві з ним виконали велике декоративне панно «Золотоверхий Київ» у Палаці «Україна» на шостому поверсі (1996 р.). Без нього ця робота не відбулася б. Я — скульптор, а Сашко — блискучий технолог. Пригадую, як ми мучилися в пошуках рішення, щоб зробити позолочені бані. Що ми тільки не робили, нічого не виходило. А він взяв солі срібла, випалив кераміку в газовій печі, і вони засяяли ще ясніше за золото...

ЛЕГЕНДАРНА «ВАРЕНИЧНА»

Серед творчого доробку митця — багато монументальних творів, які стали окрасою нашої столиці: декоративне панно, горельєф «Молодість» Київського палацу урочистих подій, бенкетна зала молодіжного кафе по вулиці Леонтовича, горельєфи будинку творчості вчених «Лісова бувальщина» у Феофанії.

Крім того, й інші українські міста були оздоблені талановитими руками Олександра Аввакумовича. Це горельєфи «Музи мистецтв» для Палацу культури в Новограді-Волинському, сюжетні панно для дитячого табору «Парус» у Криму, декоративний рельєф «Мальви» в Прип’яті. І Посольство України у Вашингтоні також прикрашає робота українського художника.

На жаль, не всі монументальні твори збереглися. Кияни старшого покоління добре пам’ятають легендарне кафе «Варенична» на Хрещатику — улюблене місце мешканців і гостей столиці, де можна було скуштувати смачну українську страву й посидіти під «Квітучим деревом» (мозаїчний рельєф авторства Олександра Олійника). Але казкова «Варенична» залишилася тільки у спогадах її шанувальників.

ДЖЕРЕЛА

Олександр Олійник народився 8 листопада 1937 року в селі Перегонівка Кіровоградської області. 1960 року закінчив Київське училище декоративно-ужиткового мистецтва, яке містилося на території Києво-Печерської лаври. Фахівці відзначають, що це був заклад, який підготував цілу плеяду митців, котрі упродовж багатьох років творили українську культуру. Серед вихованців училища, з якими здобував мистецьку освіту Олександр Олійник, були Олександр Міловзоров, Володимир Прядка і Надія Веселовська, котра стала музою і коханою дружиною художника на все життя.

Потім були Київський державний художній інститут та улюблена робота в галузі монументального і декоративного мистецтва. 1982 року Олександр Авакумович став членом Національної спілки художників України. Упродовж 1988—1993 років — голова секції декоративно-ужиткового мистецтва Київської організації НСХУ, а згодом, 1995 року, здобув почесне звання заслуженого художника України.

— Роботам художника притаманні ліричність, романтизм. Вони є відлунням непересічної людяної, приязної особистості митця, — розповідає куратор виставки, науковець музею Ірина БЕКЕТОВА. — Його монументальні твори виконані бездоганно, майстерно, ідеально прив’язані до простору розміщення. А живописні роботи дуже декоративні, кольорова палітра чудово увиразнює означені теми.

Одне із захоплень художника — українська народна іграшка. Олександр Авакумович досконало робив свищики в образах улюблених народом тваринок: коней, биків, турів, баранчиків. Вишуканою є серія робіт, яка присвячена військовій кінноті.

У ПОШУКАХ ГАРМОНІЇ

Для того щоб організувати виставку й відкрити сторінку творчої біографії художника-монументаліста широкому загалу, багато зусиль доклали племінниці Олександра Авакумовича — Ярослава та Оксана Олійники. Свою художню освіту вони почали здобувати ще із самого малечку в дядьковій майстерні й мали можливість зазирнути у таїни його творчого процесу.

— Він був немов кремінь — жорсткий та принциповий у професійному плані й дуже дисциплінований, — згадує Ярослава Олійник. — Міг робити по декілька варіантів одного і того ж елемента, годинами працював у пошуках витонченої лінії та гармонії, яка була у нього всередині. Він ніколи не скочувався до «салонщини», не думав про гонорари і забував про все на світі, коли працював.

— Час від часу на художніх нарадах Олександра Авакумовича звинувачували в націоналізмі. Бували епізоди, коли на етапі ескізу роботу зупиняли. Якщо, скажімо, в мозаїчній квітковій композиції він використовував жовті й блакитні кольори. Але він вважав себе духовним послідовником бойчукістів, тому від своєї позиції ніколи не відступав, — розповідає Оксана Олійник.

Тож не випадково останні роки життя митець присвятив викладацькій роботі у виші, який нині носить ім’я Михайла Бойчука, самовіддано прищеплював любов до народного мистецтва молодим художникам. З 2000 року він працював доцентом кафедри монументально-декоративного мистецтва Київської державної академії декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Відкрити для себе великого українського художника зможуть гості музею, якщо відвідають виставку творів Олександра Олійника після закінчення карантинних заходів.

Напередодні карантинних заходів у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбулася зворушлива подія: родина художника-монументаліста Олександра Олійника подарувала музею збірку його творчого доробку — об’ємні керамічні роботи й живописні твори, які органічно доповнили колекцію іграшок художника, що зберігаються в музеї. Це чудові вази-амфори, виконані в технології відновлення, дивовижні світильники «Духи природи», ескіз декору «Лісова пісня» для Посольства України (УРСР) у Вашингтоні, живописні твори декоративної стилістики — «Козак Мамай», «Дерево життя» та інші теплі, сповнені світлої енергетики роботи. Представлена частина творчої спадщини демонструє зріз мистецьких уподобань Олександра Олійника, адже він був універсальним художником — віртуоз у кераміці, чудовий скульптор, живописець і талановитий інженер.

ВІРТУОЗ, ПОЕТ, ІНЖЕНЕР

— Олександр був дивовижною людиною неймовірного таланту, — розповідає знаний митець Володимир ПРЯДКА. — Крім того, що він був Кераміст з великої літери, а ще й поет, навіть у спілкуванні. Дійсність сприймав образами. Інколи здавалося, що юнацький дух переповнює його, адже він так піднесено-романтично ставився до людей... Щоби пов’язати свою творчість з традицією, як це робив Олександр Олійник, потрібно мати велику сміливість та глибокі знання. А знання він таки мав. У ньому сидів трипільський дух, який походив із глибини душі. Він представляв культуру свого етносу. Філософи кажуть: що більше ти дивишся у древність, то більшою мірою твоє мистецтво сучасніше. Це стосується і творчості Олександра Авакумовича. Він копав корені глибоко й оновлював їх у нових образах і був справжнім майстром технології відновлення. Ми у співавторстві з ним виконали велике декоративне панно «Золотоверхий Київ» у Палаці «Україна» на шостому поверсі (1996 р.). Без нього ця робота не відбулася б. Я — скульптор, а Сашко — блискучий технолог. Пригадую, як ми мучилися в пошуках рішення, щоб зробити позолочені бані. Що ми тільки не робили, нічого не виходило. А він взяв солі срібла, випалив кераміку в газовій печі, і вони засяяли ще ясніше за золото...

ЛЕГЕНДАРНА «ВАРЕНИЧНА»

Серед творчого доробку митця — багато монументальних творів, які стали окрасою нашої столиці: декоративне панно, горельєф «Молодість» Київського палацу урочистих подій, бенкетна зала молодіжного кафе по вулиці Леонтовича, горельєфи будинку творчості вчених «Лісова бувальщина» у Феофанії.

Крім того, й інші українські міста були оздоблені талановитими руками Олександра Аввакумовича. Це горельєфи «Музи мистецтв» для Палацу культури в Новограді-Волинському, сюжетні панно для дитячого табору «Парус» у Криму, декоративний рельєф «Мальви» в Прип’яті. І Посольство України у Вашингтоні також прикрашає робота українського художника.

На жаль, не всі монументальні твори збереглися. Кияни старшого покоління добре пам’ятають легендарне кафе «Варенична» на Хрещатику — улюблене місце мешканців і гостей столиці, де можна було скуштувати смачну українську страву й посидіти під «Квітучим деревом» (мозаїчний рельєф авторства Олександра Олійника). Але казкова «Варенична» залишилася тільки у спогадах її шанувальників.

ДЖЕРЕЛА

Олександр Олійник народився 8 листопада 1937 року в селі Перегонівка Кіровоградської області. 1960 року закінчив Київське училище декоративно-ужиткового мистецтва, яке містилося на території Києво-Печерської лаври. Фахівці відзначають, що це був заклад, який підготував цілу плеяду митців, котрі упродовж багатьох років творили українську культуру. Серед вихованців училища, з якими здобував мистецьку освіту Олександр Олійник, були Олександр Міловзоров, Володимир Прядка і Надія Веселовська, котра стала музою і коханою дружиною художника на все життя.

Потім були Київський державний художній інститут та улюблена робота в галузі монументального і декоративного мистецтва. 1982 року Олександр Авакумович став членом Національної спілки художників України. Упродовж 1988—1993 років — голова секції декоративно-ужиткового мистецтва Київської організації НСХУ, а згодом, 1995 року, здобув почесне звання заслуженого художника України.

— Роботам художника притаманні ліричність, романтизм. Вони є відлунням непересічної людяної, приязної особистості митця, — розповідає куратор виставки, науковець музею Ірина БЕКЕТОВА. — Його монументальні твори виконані бездоганно, майстерно, ідеально прив’язані до простору розміщення. А живописні роботи дуже декоративні, кольорова палітра чудово увиразнює означені теми.

Одне із захоплень художника — українська народна іграшка. Олександр Авакумович досконало робив свищики в образах улюблених народом тваринок: коней, биків, турів, баранчиків. Вишуканою є серія робіт, яка присвячена військовій кінноті.

У ПОШУКАХ ГАРМОНІЇ

Для того щоб організувати виставку й відкрити сторінку творчої біографії художника-монументаліста широкому загалу, багато зусиль доклали племінниці Олександра Авакумовича — Ярослава та Оксана Олійники. Свою художню освіту вони почали здобувати ще із самого малечку в дядьковій майстерні й мали можливість зазирнути у таїни його творчого процесу.

— Він був немов кремінь — жорсткий та принциповий у професійному плані й дуже дисциплінований, — згадує Ярослава Олійник. — Міг робити по декілька варіантів одного і того ж елемента, годинами працював у пошуках витонченої лінії та гармонії, яка була у нього всередині. Він ніколи не скочувався до «салонщини», не думав про гонорари і забував про все на світі, коли працював.

— Час від часу на художніх нарадах Олександра Авакумовича звинувачували в націоналізмі. Бували епізоди, коли на етапі ескізу роботу зупиняли. Якщо, скажімо, в мозаїчній квітковій композиції він використовував жовті й блакитні кольори. Але він вважав себе духовним послідовником бойчукістів, тому від своєї позиції ніколи не відступав, — розповідає Оксана Олійник.

Тож не випадково останні роки життя митець присвятив викладацькій роботі у виші, який нині носить ім’я Михайла Бойчука, самовіддано прищеплював любов до народного мистецтва молодим художникам. З 2000 року він працював доцентом кафедри монументально-декоративного мистецтва Київської державної академії декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Відкрити для себе великого українського художника зможуть гості музею, якщо відвідають виставку творів Олександра Олійника після закінчення карантинних заходів.