МЕНЮ

«Аїда» у... пустелі

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА. Фото Олександра ШАМОВА
31 жовтня, 2019 - 16:07
Про оперу Дж. Верді, царицю-фараона і 150 українців у Луксорі (Єгипет)

3500 років тому в Дейр-ель-Бахрі — місті мертвих, у віддаленій західній частині Фів — було збудовано заупокійний храм жінки-фараона Хатшепсут — Джесер Джесеру, або священний зі священних. Цариця-фараон Хатшепсут — одна з перших відомих дам у світовій історії. Крім того, що Хатшепсут була прекрасним правителем, вона ще й розуміла цінність мистецтва і збудувала величезну кількість пам’ятників по всій країні. Під час її правління Єгипет процвітав. Хатшепсут була настільки сильною особистістю в прямому і переносному сенсах, що навіть очолювала один із військових походів під час свого правління, хоча не вела завойовницьких війн.

Символи і міфи цього місця позначилися і на долі проекту «Опера «Аїда» в Луксорі-2019», який відбувся open air у підніжжя храму за участю 150 музикантів з України на чолі з диригентом-постановником Оксаною Линів. Хатшепсут дослівно означає «та, що попереду благородних дам». Линів, безумовно, сьогодні найвідоміша українська жінка-диригент у світі. Власне, саме на еталонне музичне втілення опери серед єгипетських гір і пустелі й робився головний акцент цього міжнародного проекту.

150 років тому єгипетський хедив Ісмаїл Паша замовив Джузеппе Верді оперу на відкриття Хедівського оперного театру. Тріумфальна прем’єра «Аїди» відбулася в Каїрі в 1871 році. З тих пір вона вважається  візитівкою Єгипту. Автором лібрето був французький єгиптолог Огюст Маріетт, який у середині XIX ст. отримав від єгипетської влади монополію на археологічні дослідження в країні. Засновник і перший керівник Єгипетського музею в Каїрі взяв за основу легенду, яку розшифрував із давнього папірусу. Це був час тривалої боротьби Єгипту проти Ефіопії. Незважаючи на, здавалося б, історичну основу, на перший план в опері виходить особиста драма, класичний любовний трикутник із ревнощами, які засліплюють і руйнують життя головних героїв.

Цього року світ уже почав відзначати прийдешній ювілей видатного шедевра Джузеппе Верді. Єгипет як країна, що має безпосереднє відношення не тільки до сюжету «Аїди», а й до появи самого твору, дав старт низці знакових подій прем’єрними виставами, запросивши диригентом-постановником опери Оксану Линів, яка у свою чергу зупинила свій прискіпливий вибір на симфонічному оркестрі «INSO-Львів», капелі «ДУМКА»; другий диригент проекту — Маргарита Гриневецька.


ФОТО ОЛЕКСАНДРА ШАМОВА

Отже, образ цариці-фараона, магія її історичної постаті та значення імені — свою роль зіграли, а роль жінки, що творить, виявилася головною складовою успіху проекту: музичне керівництво здійснила жінка-диригент Оксана Линів, другий прем’єрний день відіграла теж жінка-диригент — Маргарита Гриневецька, все менеджерське непросте керування в іншій ментально країні (з діаметрально протилежним підходом до створення масштабного мистецького продукту) взяла на себе голова правління оркестру «INSO-Львів» Іоланта Пришляк. Навіть жрицю в «Аїді», яка напередодні прем’єри опинилася під загрозою зриву й іноземну виконавицю зняли з ролі, виконала українська співачка з «ДУМКИ» Олена Нагорна. Вона за кілька днів вивчила партію й виступила бездоганно, зірвавши шалені оплески публіки. Та й сама опера «Аїда», безумовно, дуже жіноча. Єдина жінка, яка не впоралася зі своєю місією, стала єгипетська керівниця проекту Yasmin Abdelrahman, тож всі логістичні та майже всі технічні складові проекту (костюми, мікрофони, інструменти, побутовий райдер, репетиційний процес) були або завалені, або відбулися лише завдяки самовідданості, професійності та шаленій відповідальності перед глядачами українських учасників проекту. Отже, ген цариці Хатшепсут, на жаль і вочевидь, переродився й мутував у сучасних арабських реаліях Єгипту або переселився в українських жінок.

100 років тому в Україні  народився легендарний хор — національна капела «ДУМКА». В знаковий для себе рік сторіччя капела  отримала одну з головних ролей в міжнародному проекті «Опера «Аїда» в Луксорі-2019». Художній керівник капели — Євген Савчук, вперше потрапивши в Єгипет за своє насичене гастрольне життя, привіз колектив у бездоганній творчій формі.  Тобто без чоловіків у цьому проекті не обійшлося. Далі — більше. Формально режисером-постановником «Аїди» в Луксорі був зазначений Міхаель Штурм із Німеччини, який у нас відомий як постановник львівського «Лоенгріна» Р. Вагнера. Проте фактично оперу поставив за кілька днів (знову, важкі єгипетські реалії) український оперний співак і режисер Андрій Маслаков. Як і у випадку з роллю жриці, так і з функцією постановника не впорався нібито рейтинговий серед українських оперних театрів режисер. Тож цей проект довів, що не все іноземне — професійне, як і не все то золото, що блищить. Цей проект треба було побачити на власні очі, аби втратити певні ілюзії й пересвідчитися, що наші артисти — одні з найпрофесійніших та найвідповідальніших. І це теж урок цього священного місця — привіт від цариці-фараона, яка не пробачає помилок, авантюристів і провінційності. Адже, на жаль, сучасний Луксор — це велика провінція, що тримається лише на потоках туристів, і від колишньої високорозвиненої й культурної цивілізації, крім історичних пам’яток, не залишилося майже нічого.

Проте український режисер Андрій Маслаков віртуозно перетворив усі ці складні обставини на виграшні плюси постановки. Це вищий клас володіння професією. Вийшла візуально досить лаконічна й абсолютно сучасна вистава, де нічого не мало відволікати від музики і природності декорації — легендарного храму Хатшепсут, абсолютно самодостатнього і магічного. Хору капели «ДУМКА» Маслаков відвів яскраву сценічну роль: він не був простим статичним коментатором подій, а став основою дієвої функціональності постановки з приголомшливою фінальною мізансценою: Аїда і Радамес прощаються із життям в підземному склепі храму бога Ра, а хор своїми тілами повільно стискається навколо героїв і ніби замуровує їх, у повітрі розчиняються останні звуки музики, з храму Хатшепсут в небо спрямовується промінь, який відкриває закоханим врата у небо... Проекція на гору позаду храму, зміни його кольорового підсвічування, в залежності від драматичності подій, — ось і всі штрихи, які знадобилися для підкреслення і співставлення місця подій опери й енергетики реального місця.

Солістами на постановку були запрошені співаки з різних країн світу: Аїду співала сопрано Сае-Куїнг Рім із Кореї, тенор Джеймс Лі з Німеччини виконав партію Радамеса, з Чехії мецо-сопрано Еліску Веіссову запросили на роль Амнеріс, партію батька Аїди, короля Ефіопії Амонасро, виконав баритон Луїс Кансіно з Іспанії, верховний жрець — бас Петер Найдьонов із Болгарії, цар Єгипту — бас Каролі Семереді з Угорщини. Всі показали себе яскравими виконавцями, гарними акторами, але особливо я б виділила іспанця Луїса Кансіно в ролі батька Аїди. Скромна в житті й побуті людина, Кансіно виявився блискучим співаком, з живим, гнучким, повнокровним баритоном і пластичною акторською вдачею.


ДИРИГЕНТ ОКСАНА ЛИНІВ

22 роки тому, 1997 року, в Луксорі сталася страшна трагедія — в результаті терористичного акту біля підніжжя храму загинули 62 туристи. З тих пір масштабні культурні заходи тут не проводилися. Відродити традицію запропонував Яссер Мустафа Шабан, який вижив у той страшний день. І мали таку честь перед тритисячною аудиторією глядачів з усього світу саме українські музиканти. Для України це безперечно знакова подія не тільки з музичної точки зору (адже на подібні міжнародні проекти в Гізі чи в інших місцях Єгипту завжди запрошувалися кращі з кращих), а й з точки зору внутрішньої ситуації в Україні, яка так само бореться з перманентним тероризмом  і військовими діями держави-агресора Росії.

21 рік тому в Україні з’явився новий оркестр — «INSO-Львів». До проекту в Єгипті колектив вже прийшов із гарним реноме серед європейської публіки, вагомими досягненнями, на які звернули увагу телеканал MEZZO і радіо BBC, та відкритістю до нових звершень. За ці дві прем’єрні вистави оркестр продемонстрував абсолютну злагодженість і точність, різноманітність глибини звуку, повного ніжності, пристрасті й нестримного напруження, прагнув переконливо донести музичну думку й емоції, прозоро інтерпретувати усі драматургічні вердієвські характеристики героїв та подій. Проте відрізнявся за нюансами — залежно від стилю диригенток. Із О. Линів «INSO-Львів» звучав більш контрастно, масштабно, вольово, із яскраво вираженим  «чоловічим» присмаком. Із М. Гриневецькою вдалися ліричні сцени: немов невагомі піано, «прозвучали» усі паузи,  і по-жіночому проникливо — усі східні колорити аїдівської мелодики. Як і її зіркова колежанка, Гриневецька продемонструвала здатність відчувати ключові точки зміни темпів і настроїв, вчасно направляти музикантів, тримати в руках нерв гри.

5 днів тому українці ще раз здійснили  акт культурної дипломатії — достойно виконавши свою частину угоди у міжнародному проекті. Туристи, які розкупили квитки на «Аїду» в Луксорі, понесли по світу інформацію про наших музикантів і про країну. Можливо, колись наша держава збагне, що культура та люди мистецтва є найкращими і найвпливовішими дипломатами. Проте міняти треба щось терміново: представники нашого посольства в Єгипті чомусь уперто спілкувалися російською, в той час як музиканти наповнили не тільки простір сценічного майданчика українською, а й простір усього Королівського острова в Луксорі, де у хвилини відпочинку, між репетиціями, звучали наша мова і українські пісні...