Асистентка і динозавр

У прокат вийшов точний і безжальний фільм про сексизм, що просякає сучасну корпоративну культуру

«Асистентка» (The Assistant) — повнометражний ігровий дебют  австралійської документалістки Кітті ГРІН.

Фільм показує один день з життя Джейн (Джулія ГАРНЕР), молодої асистентки, яка працює у великій кінопродюсерській компанії в Нью-Йорку. Джейн — працівниця найнижчого і найбільш безправного рангу. Вона прибуває до світанку. Виконує силу-силенну завдань, від передачі повідомлень до прибирання, від підготовки документів до консультування по телефону хатньої працівниці боса. Покидає офіс глибоко ввечері. Через надщільний графік навіть забуває поздоровити батька з днем народження.

Але її головна проблема — не перевантаженість, а вищезгаданий начальник, у сюжетній лінії якого вгадується подібність до сумнозвісного Гарві ВАЙНШТАЙНА. Який і ув’язнений нині співзасновник кіностудії Miramax Films, бос у «Асистентці» є самодуром, сексистом і ґвалтівником. Він наймає на роботу нову помічницю, недосвідчену дівчину з Айдахо, аби насправді додати її до свого гарему. Йому приводять молоду акторку на співбесіду, і він, вочевидь, використовує її, як і інших. Жінки для нього — витратний матеріал.

Цікаво, що початок кінематографічної кар’єри Кітті Грін пов’язаний з Україною. Її першою роботою стала неігрова «Україна не бордель» (Ukraine Is Not a Brothel, 2013), присвячена українському руху FEMEN. Світова прем’єра картини відбулася поза конкурсом на 70 кінофестивалі у Венеції, а наступного року «Україна не бордель» отримала приз Австралійської академії кіно і телебачення як найкращий повнометражний документальний фільм. Так само на українському матеріалі зроблена короткометражна новела Грін «Обличчя України: кастинг Оксани Баюл» (The Face of Ukraine: Casting Oksana Baiul, 2015).

У будь-якому разі, незалежно від місця зйомки чи сюжету, режисерку в першу чергу цікавить буття жінки в світі, контрольованому переважно чоловіками. У «Асистентці» цей контроль доходить до нестерпної межі. Ми жодного разу не бачимо начальника Джейн, але він присутній постійно й гнітюче. Свою лепту вносять і колеги-чоловіки, що сидять з Джейн в одній кімнаті і ставляться до неї як до прислуги. Апогею цей тиск досягає в сцені розмови з головою кадрового відділу Вілкоком (Меттью МАКФЕДЬЄН), до якого прийшла Джейн, аби захистити дівчат, яким загрожує приниження. Ввічливий функціонер від запевнень, що він тут, аби вирішити всі проблеми, дуже швидко переходить до погроз і маніпуляцій, по суті, ламає Джейн об коліно.

Її спроба не є зовсім даремною — переляканий тиран починає за кадром розсипатися в компліментах, розповідати непокірливій асистентці, наскільки вона розумна. Джейн, що йде в сутінки, йому вже не підвладна.

Джулія Гарнер, відома раніше по кримінальному серіалу «Озарк», блискуче відпрацьовує роль, занурюючи героїню в необхідний для сюжету стан внутрішньої напруги, змішаною з меланхолією та тою малопомітною, але твердою гідністю, котра часто дивує в таких натурах. Режисерка тримає її на нерухомих середніх і великих планах — спостерігаючи, але й співчуваючи. Грін та Гарнер вдалося без стандартних сюжетних прийомів, що передбачають обов’язкову сцену гучного викриття, відтворити сексистський кошмар, що досі просякає корпоративну культуру. Тож, якщо ще в когось лишаються питання, чому рух #MeToo набув таких масштабів — «Асистентка» є гарною відповіддю.