Андрій МАЦЯК: «Найбільше надбання року те, що всі одужали!»

Генеральний директор львівського Театру Заньковецької – про нові постановки у карантинному 2020-му, нових людей у театрі, майбутнього головного режисера і не тільки

«Сатисфакція» за Шекспіром («Венеційський купець»), «До тебе в сни...» за поезіями Ліни Костенко та Анастасії Дмитрук, «Антонич_Ми», сучасна драма на основі реальних подій Валерії Бурлакової «Життя P.S.», «Буна» за Вірою Маковій, «Каліка з Інішмаану» за п’єсою Мартіна Макдонаха, «Гра» Біляни Срблянович – це все назви вистав, що їх представили на великій та камерній сценах Національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Ну от погодьтеся! Це – чимало, а особливо – для року у карантинних обмеженнях. Та й, зрештою, з огляду на те, що хворіли заньківчани, як мовиться, по повній. І вистави (навіть не полічу скільки разів) переносили через нездужання акторів. І навіть зачинялися у театрі на карантин у карантині – на два тижні.

Рік був складний з психологічної точки зору, – говорить Андрій Мацяк. – Бачу це з того стану, в якому перебувають люди – близькі до мене і не дуже близькі. Але не скажу, що 2020-й був для мене особисто важким щодо кризових ситуацій.

Як це? Ви зараз про що, Андрію Олександровичу?

Поясню. Вважаю себе таким адміністратором, який не працює чітко з дев'ятої до шостої. Можу за потреби працювати цілодобово, а потім дозволити собі кілька днів відпочити, щоби знову шукати оті кризові ситуації. Тому локдауни та інші карантинні обмеження мене особливо й не здивували. Тим більше, що я – з родини лікарів і прекрасно розумію природу того, що відбувається – і з огляду на депресію суспільства, із огляду на агресію суспільства. Отже, повторю, мене воно особливо нічим не здивувало. Хоча насправді воно все – дуже неприємно. Щодо прицільно про нас, заньківчан… З одного боку, робимо багато нових постановок. Скажу зараз, напевно, крамольну річ. Мене особливо й не цікавила творча, професійна довершеність того, що робимо. Мені було важливо, щоби наші актори з іншими режисерами, з іншими сценографами спробували знайти себе по-іншому, відкрити себе зовсім по-іншому. Тому у нас – багато вистав, багато відкриттів творчих у минулому році. Я говорю і про «Сатисфакцію», і про «Буну», і про «Гру» – виконавці спрацювали чудово! Це дорогого коштує! Отже, якщо відверто, я з оптимізмом дивлюся у 2021-й – в сенсі творчості. Також з оптимізмом дивлюся на цей рік з огляду на низку зустрічей, що відбулися з керівниками області і Міністерства культури, а ще – з підприємцями, які хочуть допомогти Театру Заньковецької. І ще мене тішить, що до нас ідуть не тільки за розвагами, а й на ті вистави, котрі спонукають думати. Наприклад, дуже добре продаються квитки на виставу «Каліка з Інішмаану» в постановці Ореста Огородника. Те саме стосується «Буни» – на неї проблематично придбати квиток, все розкуповується, попри те, що вистава – непроста! Тобто у нас – все нормально. І прошу Бога тільки про те, щоби всі були здорові. А тим, хто захворів, бажаю якнайшвидшого одужання. І повернення до роботи.

Цього року маєте нових керівників підрозділів. Зокрема, нового головного художника Андрія Романченка (див. публікацію у «Дні» «Від «Дон Кіхота» до «Гамлета»?» у №223 від 25 листопада 2020. – Т.К.). Чи задоволені?

Наразі вам не скажу. Пан Романченко готується до постановки комедії з київським режисером. От тоді й побачимо, що до чого. Але зараз спостерігаю за тим, як Андрій спілкується. Приміром, із нашими цехами. Це трохи інша психологія – не галицька, до якої ми звикли, а полтавська, звідки родом пан Романченко. Але вже бачимо, що він – цікава людина. І це – добре. Також невдовзі ми братимемося за виставу «Львівське танго» про Богдана Весоловського та його кохану, й Андрій вже готується до цієї постановки: ходить Львовом, відвідує музеї, дивиться-придивляється. Цікавий, гарний чоловік. Бере участь в усіх наших справах – зокрема, у відкритті виставки світлої пам'яті Мирона Кипріяна, відкритті меморіальної дошки Миронові Володимировичу. Андрій – з нами. Завжди з нами! Це – дуже приємно!

Ще ж досі у вас є незакритою вакансія головного режисера…

Напевно, повернемося до цього питання у березні. До цього часу це питання було на паузі. Мали оглянутися-розглянутися, що відбувається в Україні. Звичайно, з огляду на карантинні обмеження, багато чого пропустили… Але вже говорю, що будемо враховувати не тільки професійні навички, а й інші чинники – наприклад, вміння працювати з людьми. Мені важливо, щоби нового головного режисера добре сприйняв творчий склад Театру Заньковецької, техперсонал, обслуга театру. Тому ми дуже обережно підходимо до цієї справи.

Що вважаєте найбільшим надбанням року?

Те, що всі одужали і вийшли до праці. Оце – найважливіше!

Над чим зараз працюють у театрі?

Вадим Сікорський проводить репетиції «Конотопської відьми» за Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Слава Богу, що така робота у локдауні дозволена. А після «Конотопської відьми», коли і актори, й оркестр трошки звільняться, братимемося впритул за «Львівське танго». І на камерній сцені щось запускатимемо – мабуть, французьку комедію, щось у легкому стилі.

А раніше ви мені говорили про грандіозний проєкт – «Тригрошеву оперу» Бертольда Брехта у постановці режисера київського «Дикого театру» Максима Голенка. І не на сцені театру, а в старому трамвайному депо – це дуже модна тепер у Львові територія, де відбувається багато мистецьких заходів. До прикладу – концерти потужного міжнародного фестивалю LvivMozAr.

Так, ми планували цю постановку. Але вона потребує коштів. І чималих! Ми ж зараз працюємо на пів залу. І скільки б квитків не продавалося, суттєвих надходжень нема. Тільки залатаємо дірки у нашому бюджеті, з'являються нові! Розпочався новий, другий, локдаун. І ми знову на понад два тижні – на замку. Щодо щойно згаданого вами Брехта, то ми звернулися по допомогу до Посольства Німеччини і дуже сподіваємося, що нас підтримають – підставлять плече.

На підсумок, Андрію Олександровичу, побажання і собі, і друзям на Новий рік.

От не вдаватиму із себе дуже оригінального і побажаю і собі, і друзям передусім здоров'я. Також – нових, гарних відкриттів. А ще – якомога менше зрад та інших негарних речей, які часом трапляються у житті. І побажав би усім простого людського щастя. А особливо – дівчатам. Будь-якого віку. Заньківчанки – чудові!

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

Фото Тетяна КОЗИРЄВОЇ та Театру Заньковецької