За «рукотворний» успіх!

Інтернет і технології перемістили середньовічних ремісників у XXI століття і зробили їх перспективними бізнес-стартаперами в Україні

Економісти, які працюють у промисловій сфері, уже давно кажуть про так звану крафтову революцію. Йдеться про радикальні зміни моделей виробництва та споживання — від тюнінгу автомобілів до крафтового пива. Китай як «глобальна фабрика» стає дедалі менш актуальним: виробництва дробляться й повертаються на локальний рівень, наближаються до кінцевого споживача.

Людство, фактично, повертається в соціальну структуру, схожу на феодалізм, докапіталістичну. Найбільш характерною рисою феодального суспільства — попри всі «темні асоціації» — є кастомізація у виробництві, локальність виробництва і дуже диференційована соціальна структура. Інтернет та інші сучасні технології, з одного боку, убивають деякі професії. Але з іншого — вони ж створюють нові професії — інтернет і технології перемістили середньовічних ремісників у XXI століття і зробили їх перспективними бізнес-стартаперами.

Донедавна крафт асоціювався в українців хіба що з пивом, звареним у маленьких приватних броварнях. Тепер так називають практично будь-який товар, де ручна робота і якість поєднуються з обмеженою кількістю товару та його оригінальністю, як, до прикладу, крафтовий ресторан на Вінниччині, у якому готуватимуть страви за рецептами королеви Бони, або крафтові гострі соуси від «СтепанівкаVillage», про які протягом 2020-го писав «День».

Крафтова їжа — справжній прорив десятиліття. Зараз про крафтовий шоколад, сир або крафтовий хліб згадують у медіа частіше, ніж продукти з написами «екологічно чистий», «фермерський» або «органічний». До речі, крафтовими можуть бути не лише страви, а й одяг, взуття, меблі ба навіть... місто.

Слово «крафтовий» походить від англійського craft, що означає «майстерна робота» або «ремесло». Українською «крафтовий» ще можна замінити «ремісничий». Тож крафтове місто — це місто, в якому окремі люди або невеликі спільноти виготовляють продукцію на продаж.

Всесвітня реміснича рада (World Crafts Council) вважає, що в сучасному світі зростає інтерес суспільства до різноманітних ремесл — на це впливають екологічна криза і втома від цифрового світу: люди прагнуть чогось автентичного, етнічного, гуманітарного, виготовленого власноруч. Захоплення крафтом може бути початком нової роботи, самореалізації. Ремісництво — чудовий спосіб відпочинку від гаджетів. Крім цього, розвиток крафту пов’язаний з тим, що зараз такі товари доступніші, їх легко замовити через торговельні інтернет-платформи, а також через соціальні мережі та окремі персональні сайти.

Сам термін «крафт» виник і набув поширення в США внаслідок буму дрібних некомерційних пивоварень. Їх відкривали ентузіасти пивоваріння, котрі втомились від засилля однотипного світлого лаґеру, що заполонив полиці магазинів. Цікаво, що в США частка крафтового пивоваріння стосовно загального ринку становить понад 12% і продовжує зростати, а от крафтове пиво в Україні, за даними проекту Insider Craft Hub, займає лише 1% від загального ринку.

Однак упродовж останніх п’яти років крафтове виробництво продуктів в Україні розвивається досить стрімкими темпами. На сьогодні, за даними Торгово-промислової палати України, є як щонайменше декілька сотень як локальних, так і всеукраїнських марок, які позиціонують себе як крафт, але точний підрахунок кількості досі ніхто не веде. Імовірно, це пов’язано з тим, що чимало локальних виробників займаються крафтовим виробництвом як хобі і зазвичай не доростають до бізнесу. Натуральний продукт з доданою вартістю є нішевим, тобто він дорожчий від заводських аналогів на 20 — 30%. Це пояснюється тим, що процес натурального виробництва є більш трудомістким. А нішевий продукт першим потерпає під час криз. Так, українські крафтярі, зазначає співзасновниця литовсько-української асоціації «Осередок сировара», власниця сироварні «Козачка» Тетяна ДЯЧЕНКО, сильно відчули це навесні цього року: продаж продукції через ритейл просів майже втричі. «Ми почали розвивати адресну доставку, яка й дала змогу бізнесу вижити», — пояснює вона.

2019-го відома «Гуцульська овеча бриндзя» стала першим українським продуктом, що має географічне зазначення походження товару й відповідає всім вимогам до реєстрації в країнах ЄС. Цей продукт започаткував добру традицію для інших позначень локальних продуктів, таких як «Гуцульська коров’яча бриндза», «Херсонський кавун», «Мелітопольська черешня»; готуються до реєстрації бессарабські та закарпатські вина, закарпатський мед.

А днями — наприкінці 2020-го — український крафтовий шоколад ручної роботи «Мистецтво шоколаду Meetty» одержав срібну нагороду від престижної премії британської Academy of Chocolate Awards-2020. Про це на офіційній сторінці бренду в Facebook написали українські шоколатьє Олексій та Дмитро Колчанови. Вони пишуть, що ця нагорода є «Оскаром серед нагород для шоколатьє та кондитерів». Премію 2005 року заснувала лондонська Академія шоколаду. Щорічно вона відзначає найталановитіших виробників шоколаду і шоколадних цукерок із усього світу. Український шоколад одержав «срібло» в категорії «Чорний шоколад зі смаковими добавками» за 60% чорного шоколаду з трояндою та виноградом.

А от бджоляр із Луганщини Михайло ГРЕБЕННИК у грудні готував для відправки до Японії пробну партію стільникового меду. За кордоном стільниковий мед цінується більше, ніж викачаний. Гребенюк уже 20 років розвиває власний бренд «Своя пасіка». Пасіка складається із 400 бджолосімей і кочує залежно від того, де на ту пору краще годуватися комахам.

Поки що без міжнародних нагород, але вже з локальним визнанням — фермер із Київщини Юрій ОСАДЧИЙ не лише відроджує традиції з вирощування донедавна забутої в Україні культури — чуфи, а й виготовляє із цього унікального горіху неймовірне печиво «чуфарики» та дивовижні подушки — «чуфушки».

Подружжя киян Володимир та Ольга СЕРГІЄНКИ, котрі посадили п’ять років тому перше насіння декоративного гарбуза — лагенарії, сьогодні успішно розвивають бізнес із виготовлення світильників, люстр і ваз із овочевої культури.

Яскравий приклад нішевого бізнесу — компанія «Стодола» із Миколаївщини та її засновник Ян ОСТРОВСЬКИЙ. Тут вирощують не тільки незвичні для країни екзотичні овочі: кавуновий огірок, скорцонеру, рогатий огірок ківано, кольрабі та мангольд, трюфельну картоплю та різноманітні бебі-овочі, а й займаються переробкою, виготовленням крафтової консервації із незвичних для України овочів.

Майстриня із Холодноярщини Ася СЧАСЛИВЦЕВА виробляє неймовірно корисні для здоров’я людини хлібці із лободи, кропиви та материнки.

А запорізька травниця Анна ІЩЕНКО розпочала власну справу завдяки сімейним рецептам цілющих трав’яних чаїв.

Львівський джелатьєро Назар ЗАХАРІЙ створює морозиво із квітів бузини ба навіть креветок...

Трав’яними чаями підкорив Україну і фамільний бренд родини СТОВП’ЮКІВ із Закарпаття. А ще вони єдині в Україні, а може, й в усьому світі, що вміють виготовляти медове драже за власною ексклюзивною рецептурою.

А от перша в Україні зміїна ферма не витримала випробування коронавірусом. Львівські підприємці Ірина та Іван ЮСЬКЕВИЧІ 2019 року вирішили на додачу до основного бізнесу — равликової ферми — розводити змій. Купивши для першої в Україні зміїної ферми кілька десятків сертифікованих вужів та полозів, вони сподівалися заробити на продажу зміїного м’яса. Усі шанси на успіх перекреслила весна 2020-го та епідемія коронавірусу. Частину змій довелося з’їсти самим, решту — випустити в дику природу. Виявилося, що змії можуть бути носіями COVID-19.

***

ООН оголосила 2019 — 2028 роки десятиліттям сімейних фермерських господарств. Газета «День» же відзначає традиційною новорічною «Короною «Дня» українських крафтярів — за життєстійкість, креативність та підприємливість. Крафтове виробництво не лише розвиває нову економіку, адже товари «власного виробництва» — це один із ключових трендів майбутнього людства, який формує культуру нового вимогливого й відповідального споживання в Україні.

За «рукотворний» успіх!

За «рукотворний» успіх!

Інтернет і технології перемістили середньовічних ремісників у XXI століття і зробили їх перспективними бізнес-стартаперами в Україні

Економісти, які працюють у промисловій сфері, уже давно кажуть про так звану крафтову революцію. Йдеться про радикальні зміни моделей виробництва та споживання — від тюнінгу автомобілів до крафтового пива. Китай як «глобальна фабрика» стає дедалі менш актуальним: виробництва дробляться й повертаються на локальний рівень, наближаються до кінцевого споживача.

Людство, фактично, повертається в соціальну структуру, схожу на феодалізм, докапіталістичну. Найбільш характерною рисою феодального суспільства — попри всі «темні асоціації» — є кастомізація у виробництві, локальність виробництва і дуже диференційована соціальна структура. Інтернет та інші сучасні технології, з одного боку, убивають деякі професії. Але з іншого — вони ж створюють нові професії — інтернет і технології перемістили середньовічних ремісників у XXI століття і зробили їх перспективними бізнес-стартаперами.

Донедавна крафт асоціювався в українців хіба що з пивом, звареним у маленьких приватних броварнях. Тепер так називають практично будь-який товар, де ручна робота і якість поєднуються з обмеженою кількістю товару та його оригінальністю, як, до прикладу, крафтовий ресторан на Вінниччині, у якому готуватимуть страви за рецептами королеви Бони, або крафтові гострі соуси від «СтепанівкаVillage», про які протягом 2020-го писав «День».

Крафтова їжа — справжній прорив десятиліття. Зараз про крафтовий шоколад, сир або крафтовий хліб згадують у медіа частіше, ніж продукти з написами «екологічно чистий», «фермерський» або «органічний». До речі, крафтовими можуть бути не лише страви, а й одяг, взуття, меблі ба навіть... місто.

Слово «крафтовий» походить від англійського craft, що означає «майстерна робота» або «ремесло». Українською «крафтовий» ще можна замінити «ремісничий». Тож крафтове місто — це місто, в якому окремі люди або невеликі спільноти виготовляють продукцію на продаж.

Всесвітня реміснича рада (World Crafts Council) вважає, що в сучасному світі зростає інтерес суспільства до різноманітних ремесл — на це впливають екологічна криза і втома від цифрового світу: люди прагнуть чогось автентичного, етнічного, гуманітарного, виготовленого власноруч. Захоплення крафтом може бути початком нової роботи, самореалізації. Ремісництво — чудовий спосіб відпочинку від гаджетів. Крім цього, розвиток крафту пов’язаний з тим, що зараз такі товари доступніші, їх легко замовити через торговельні інтернет-платформи, а також через соціальні мережі та окремі персональні сайти.

Сам термін «крафт» виник і набув поширення в США внаслідок буму дрібних некомерційних пивоварень. Їх відкривали ентузіасти пивоваріння, котрі втомились від засилля однотипного світлого лаґеру, що заполонив полиці магазинів. Цікаво, що в США частка крафтового пивоваріння стосовно загального ринку становить понад 12% і продовжує зростати, а от крафтове пиво в Україні, за даними проекту Insider Craft Hub, займає лише 1% від загального ринку.

Однак упродовж останніх п’яти років крафтове виробництво продуктів в Україні розвивається досить стрімкими темпами. На сьогодні, за даними Торгово-промислової палати України, є як щонайменше декілька сотень як локальних, так і всеукраїнських марок, які позиціонують себе як крафт, але точний підрахунок кількості досі ніхто не веде. Імовірно, це пов’язано з тим, що чимало локальних виробників займаються крафтовим виробництвом як хобі і зазвичай не доростають до бізнесу. Натуральний продукт з доданою вартістю є нішевим, тобто він дорожчий від заводських аналогів на 20 — 30%. Це пояснюється тим, що процес натурального виробництва є більш трудомістким. А нішевий продукт першим потерпає під час криз. Так, українські крафтярі, зазначає співзасновниця литовсько-української асоціації «Осередок сировара», власниця сироварні «Козачка» Тетяна ДЯЧЕНКО, сильно відчули це навесні цього року: продаж продукції через ритейл просів майже втричі. «Ми почали розвивати адресну доставку, яка й дала змогу бізнесу вижити», — пояснює вона.

2019-го відома «Гуцульська овеча бриндзя» стала першим українським продуктом, що має географічне зазначення походження товару й відповідає всім вимогам до реєстрації в країнах ЄС. Цей продукт започаткував добру традицію для інших позначень локальних продуктів, таких як «Гуцульська коров’яча бриндза», «Херсонський кавун», «Мелітопольська черешня»; готуються до реєстрації бессарабські та закарпатські вина, закарпатський мед.

А днями — наприкінці 2020-го — український крафтовий шоколад ручної роботи «Мистецтво шоколаду Meetty» одержав срібну нагороду від престижної премії британської Academy of Chocolate Awards-2020. Про це на офіційній сторінці бренду в Facebook написали українські шоколатьє Олексій та Дмитро Колчанови. Вони пишуть, що ця нагорода є «Оскаром серед нагород для шоколатьє та кондитерів». Премію 2005 року заснувала лондонська Академія шоколаду. Щорічно вона відзначає найталановитіших виробників шоколаду і шоколадних цукерок із усього світу. Український шоколад одержав «срібло» в категорії «Чорний шоколад зі смаковими добавками» за 60% чорного шоколаду з трояндою та виноградом.

А от бджоляр із Луганщини Михайло ГРЕБЕННИК у грудні готував для відправки до Японії пробну партію стільникового меду. За кордоном стільниковий мед цінується більше, ніж викачаний. Гребенюк уже 20 років розвиває власний бренд «Своя пасіка». Пасіка складається із 400 бджолосімей і кочує залежно від того, де на ту пору краще годуватися комахам.

Поки що без міжнародних нагород, але вже з локальним визнанням — фермер із Київщини Юрій ОСАДЧИЙ не лише відроджує традиції з вирощування донедавна забутої в Україні культури — чуфи, а й виготовляє із цього унікального горіху неймовірне печиво «чуфарики» та дивовижні подушки — «чуфушки».

Подружжя киян Володимир та Ольга СЕРГІЄНКИ, котрі посадили п’ять років тому перше насіння декоративного гарбуза — лагенарії, сьогодні успішно розвивають бізнес із виготовлення світильників, люстр і ваз із овочевої культури.

Яскравий приклад нішевого бізнесу — компанія «Стодола» із Миколаївщини та її засновник Ян ОСТРОВСЬКИЙ. Тут вирощують не тільки незвичні для країни екзотичні овочі: кавуновий огірок, скорцонеру, рогатий огірок ківано, кольрабі та мангольд, трюфельну картоплю та різноманітні бебі-овочі, а й займаються переробкою, виготовленням крафтової консервації із незвичних для України овочів.

Майстриня із Холодноярщини Ася СЧАСЛИВЦЕВА виробляє неймовірно корисні для здоров’я людини хлібці із лободи, кропиви та материнки.

А запорізька травниця Анна ІЩЕНКО розпочала власну справу завдяки сімейним рецептам цілющих трав’яних чаїв.

Львівський джелатьєро Назар ЗАХАРІЙ створює морозиво із квітів бузини ба навіть креветок...

Трав’яними чаями підкорив Україну і фамільний бренд родини СТОВП’ЮКІВ із Закарпаття. А ще вони єдині в Україні, а може, й в усьому світі, що вміють виготовляти медове драже за власною ексклюзивною рецептурою.

А от перша в Україні зміїна ферма не витримала випробування коронавірусом. Львівські підприємці Ірина та Іван ЮСЬКЕВИЧІ 2019 року вирішили на додачу до основного бізнесу — равликової ферми — розводити змій. Купивши для першої в Україні зміїної ферми кілька десятків сертифікованих вужів та полозів, вони сподівалися заробити на продажу зміїного м’яса. Усі шанси на успіх перекреслила весна 2020-го та епідемія коронавірусу. Частину змій довелося з’їсти самим, решту — випустити в дику природу. Виявилося, що змії можуть бути носіями COVID-19.

***

ООН оголосила 2019 — 2028 роки десятиліттям сімейних фермерських господарств. Газета «День» же відзначає традиційною новорічною «Короною «Дня» українських крафтярів — за життєстійкість, креативність та підприємливість. Крафтове виробництво не лише розвиває нову економіку, адже товари «власного виробництва» — це один із ключових трендів майбутнього людства, який формує культуру нового вимогливого й відповідального споживання в Україні.