«Виклик проти України мене мотивує боротись»

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

Йосип Зісельс, виконавчий спів-президент Ваад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

- Цей рік дійсно виділяється особливим чином. На нього припало дуже багато негативних чинників. Якщо б вони були розподілені по різних роках, то можливо вони б не так відчувалися. Але виник кумулятивний ефект, який відчула і вся країна в цілому, і кожний громадянин окремо. Багато хто з чиновників воліють говорити про здобутки. Але я хочу сказати про проблеми. Головною проблемою для нас є те, що миру немає. Це те, про що мріяли 73%, які голосували за Зеленського, із всіх хто проголосував.

Те що називають перемир’ям – це непогано, адже менше людей страждають, менше людей гинуть. Але завжди є «але». Зараз ми знаходимось в стані «теплої» війни – і не «холодної», і не «гарячої». У нас завжди є шанс, що наше командування і війська використають шанс для деокупації українських територій. Коли ж є «заморожений мир», а ми на жаль йдемо до цього, то хто б не казав, що поганий мир краще ніж добра війна, це означає, на десятиріччя ми втратимо надію повернути наші території. Ми це бачимо на прикладах Придністров’я, Абхазія, Осетія та інші. Дуже мало надії, що ці території повернуться. Чим довше це тягнеться, тим гірше. Ми тепер знаємо цей феномен цих колись «гарячих» точок і які тепер стали замороженими. Виростає генерація людей в стані війни або «замороженого» конфлікту. І це вже торкається не якогось окремого року, а цілих поколінь. Вони вже не знають як жити в нормальних умовах. Людина має великі адаптивні механізми і вона звикає. Їй навіть вже некомфортно в нормальній ситуації. Але добре, коли людина може реабілітуватись з часом. Проте ми бачимо маргінес на територіях, які постійно знаходяться в напрузі. А це злочинність в різних її проявах, наркотики, контрабанда, невизнання світом тих хто себе називає «республіками», тобто ізоляція, безправ’я тощо. Таким чином виховується генерація дуже деморалізованих  людей. Цього я не хочу ні для вільної України, ні для українських окупованих Росією територій.

Що стосується зовнішньої політики, то й тут у нас позитивних здобутків немає. Не працює ані Мінський формат, ані Нормандський формат, якби не намагалися його реанімувати. Бо коли є бажання двох сторін знайти точки дотику для миру, то вони рано чи пізно знаходяться. Коли перетинаються інтереси двох країн хоч в невеличкій галузі, то порозуміння також можна досягти. Наші ж інтереси з Росією аж ніяк не збігаються. Адже Росії непотрібен мир і наш успіх. Росія не допустить того, щоб Україна була благополучною країною і зробить все, щоб ми знаходились в перманентній напрузі та дестабілізації. Зі свого боку я особисто вважаю, що Мінські угоди з точку зору міжнародного права є юридично нікчемними. Нас примусили до них військовою силою. Російська збройна агресія примусила наше керівництво підписати невигідні для України умови. Жодна країна в нормальних умовах не пішла б на це. Маю надію, що наш Президент лише після півтора роки після того, як вступив на посаду Голови держави, зрозумів, що Путін не хоче миру. Де той «план Б»? Ніхто про нього нічого не знає. Тим більше в умовах коронавірусу, який погіршив ситуацію, як для нас так і всього світу. Країни почали замикатись на своїх проблемах, рятувати себе. Вони живуть своїми національними інтересами і їм не до нас.

Ще раз варто згадати коронавірус, як перший в історії глобальний чинник такого масштабу. 217 країн потерпає від коронавірусу. Всі вони докладають неймовірні зусилля для того щоб одужати. Тут важлива довіра і об’єднання зусиль. У нас цього немає. Але зауважу, що мої прогнози не песимістичні. Я – реаліст. Вірю, що наші люди пройдуть ці випробування. Адже вони виживали і у більш жахливих умовах. В тому числі і під час Голодомору, Другої світової війни, тощо. Але довіри до влади тепер не буде багато-багато років.

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

- Я ніколи не зачаровуюсь, щоб потім не розчаровуватись. Цим правилом керуюсь давно. А ще я вигадав такий салоган – експерт не має права бути оптимістом. Треба дивитись в корінь і не підкорятися жодним політичним тискам. Тому у мене немає героїв. Не знаю добре це чи погано. Герої на фронті. Вони ціною свого життя і здоров’я стримують російського ворога. Наші герої – це лікарі, які також кинуті напризволяще нашою владою. Якщо подивитись на відсоток лікарів, які захворіли коронавірусом, то очевидно, що такого нема в Європі. Нашими героями також є прості люди, на яких тримається система спротиву – це волонтери і всі ті хто по своїм можливостям допомагають країні.

Антигерой для мене – це влада. Рівень її компетентності найнижчий за всі 30 років. Ніколи не було скандалів рівня такої дешевої метушні. Це не повноцінне політичне життя. Схоже, що ті хто йшов до влади взагалі не уявляли куди вони ідуть. І вони не вчаться. Але перетерпимо і їх.

У нас дуже погана ситуація і у внутрішньополітичні сфері. Наприклад, коаліція розвалюється на очах. Рейтинги влади падають. Її позиція ще тримається, але показники довіри владі набагато менші ніж 1,5 роки тому. Подивіться на те як голосує коаліція. Вона голосує ситуативно, то з ОПЗЖ, то з Батьківщиною, то з нефракціонними депутатами. Кожен раз вони збирають голоси, але їх ресурс вже вичерпується. Я думаю, що наступного року будуть позачергові парламентські вибори і формування Уряду на більш-менш нормальної коаліції. Для мене дуже важливо, щоб ці сили буде перш за все проукраїнськими. І друге – вони мають бути компетентними та ефективними. Зараз на жаль ми не маємо ні компетентності, ні українськості. До того ж влада не контролює коронавірус. Раніше вона хоч робила вигляд, що вони чимось займаються в цьому напрямку. Зараз ми маємо повну дезорієнтацію з боку влади. Маємо політичні ігри, в тому числі і з локдауном. Таке враження, що вони взагалі про людей не думають. Всі країни закриваються, бо хочуть зберегти своїх людей, а у нас хочуть зберегти хороші стосунки з тими чи іншими лобістськими групами, з олігархами. Це і є пріоритетом нашої влади. Все це примушує їх маніпулювати статистикою. Я, наприклад, не можу працювати з нашою статистикою, бо вона хаотична, поза всіх законів і керується політичною доцільністю. Якщо треба відтермінувати локдаун, то вона пишуть одні цифри, коли навпаки треба пришвидшити його запровадження, то з’являються інші цифри. Але коли влада позбавляє себе нормальної статистики, то вона не може планувати, вона не може реагувати адекватно на виклики і головне – не може врятувати людей. А може й не хоче рятувати.

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

- З газетою «День» у мене давні стосунки. Для мене дуже важливим є те, що «День» - проукраїнська, по-справжньому державницька газета. Зараз мало хто із ЗМІ має державницьку позицію. Я звернувся до газети «День» з проханням підтримати нашу спробу в Бабиному Ярі створити український проект меморіалізації. «День» мене підтримав. Команда російського проекту перейшла всі межі людяності, моралі і законності. Вони зараз хочуть побудувати до 27-го січня тимчасову меморіальну синагогу за Менорою на землі Кирилівського православного цвинтаря. Це потужна провокація. Вони хочу спровокувати зіткнення на цьому ґрунті і потім на весь світ «ославити» Україну як антисемітську країну. Мені здається, що у відповідних російських бізнесменів іншої мети немає. Можливо вони нічого і не хочуть будувати. Для них головним є імітація на весь світ образ України, як антисемітської держави. Тому я прошу своїх українських друзів потерпіти, не піддаватись на такі провокації, адже можна наразитись на велику міжнародну проблему для України. Для цього потрібні не лише гарячі голови, але й гроші, які платять певним радикальним групам для того, щоб вони робили те, що потрібно певним силам. Але ми нашими спільними зусиллями будемо боротись.

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

- У мене потужне загартування і великий досвід боротьби. Я воював з ЦК КПРС, з КДБ, тримав шість років ув’язнення, тому у мене є імунітет на різні проблеми, виклики. Виклик проти України мене мотивує боротись, надихає на діяльність. Мене надихає здатність українців виживати в будь-яких навіть жахливих умовах. Я пам’ятаю 90-ті роки, коли влада кинула свій народ взагалі напризволяще, але люди виживали. Тільки на це у мене розрахунок, що українці знову переживуть ці страшні часи. Нам терпіння вистачить.

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

- Я людина похилого віку. Тому вже не очікую, що отримаю якісь нові сенси і нові цінності в цьому житті. Я гартувався дуже давно і надбав систему цінностей набагато раніше. Вони мене тримають і нині, допомагають жити. Зараз треба думати про те, як виховати молодь, щоб вона формувалась в дусі нормальних цивілізаційних  цінностей. Не скажу, що розчарований, але я не бачу, що складності, які є в нашої житті, гартують людей і примушують бути їх солідарними, єдиними. Зараз кожен виживає сам по собі. Громадянське суспільство на яке я покладаюся, цього року показало, що групи, організації працюють, але на жаль всі самі по собі. Чекати знову на ті виклики, які вивели нас на Майдани, не варто. Я не мрію про третій Майдан. Хоча я завжди їх підтримував і сам приймав участь. Але ми повинні навчитись цивілізовано розвиватись, а не через Революції. Майдан сам по собі не будує нічого, а тільки викликає позитивні відчуття, щоб разом протистояти свавіллю влади. А як потім використати цю енергію для розбудови держави, позитивного руху вперед? Нам необхідно впевнено переходити від Євразійської системи цінностей до Європейської. Але як? Цього ніхто не знає. Героїзм може бути, але системно працювати треба кожний день і вчитись обирати гідну владу. Ми ж потрапили в пастку владного популізму. Я не боюсь правих радикалів, бо їх підтримує 1-2%. А популістів підтримує 35%. Люди підуть за будь ким хто пообіцяє мир, зниження тарифів, війну з олігархами, з корупцією. Сам популізм – це красиве слово, а насправді здебільшого це брехня. Це тоді, коли політики обманюють людей. Не тоді коли вони намагаються, але не можуть виконати обіцянки, а коли вони навіть не намагаються їх виконати.

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

- Я продукую свої матеріали, документи і газета «День» мені дуже допомагає доносити свої думки до інтелектуального читача. Мені важко окремо характеризувати чи то телебачення, чи то радіо, чи то газети. Але «День» оцінюю дуже позитивно. Коли необхідно я звертаюсь до газети «День» і вона мені не відмовляє в підтримці. Адже йдеться не про мої особисті преференції чи потреби, а про значущі речі для громадськості і України. Тому я постійно говорю, що «День» - це державницька газета.