МЕНЮ

Вестфальський мир1648 року

Юрій РАЙХЕЛЬ
13 грудня, 2018 - 14:42
І його роль в історії

У історії Новий час розпочався з великого європейського конфлікту — Тридцятирічної війни, в яку тією чи тією мірою були втягнуті практично всі держави континенту.

Війна, що розпочалася як релігійне протистояння між католиками і протестантами,  фактично означала боротьбу за докорінні зміни в політичній, економічній і культурній структурах держав. Ба більше, в міру розвитку воєнних дій релігійне протистояння переросло в боротьбу за політичну гегемонію в Європі. Цей чинник, разом з іншими, означав перехід до так званої Вестфальськой системи міжнародних відносин, елементи якої не лише збереглися, а й успішно функціонують зараз.

Людські втрати у Тридцятилітній війні оцінюються від 5 до 8 млн осіб. У Німеччині від війни, голоду та епідемій загинуло близько 40 % сільського населення і близько третини міського. У Мекленбурзі, Померанії, Пфальці, частинах Вюртемберга і Тюрингії населення зменшилося на 50%, а місцями — і на 70%. Бургомістри багатьох міст фактично дозволили багатоженство. Діти від неоформлених шлюбів вважалися законнонародженими і отримували відповідні документи.

Супутниками війни були епідемії «угорської хвороби», тобто висипного тифу, бубонної чуми, цинги. За даними медичної статистики, у Німеччині від хвороб загинуло більше людей, ніж у битвах.

Зруйноване господарство і торгівля призвели до монетної кризи та великої інфляції. Впоратися з нею вдалося лише за кілька десятиліть на початку наступного XVIII століття.

Виросло покоління людей, яке не знало мирного життя. Про це міркує фельдфебель у п’єсі Бертольда Брехта «Матінка Кураж та її діти»: «Я бував у місцях, де років, напевно, сімдесят не воювали, так там у людей ще й геть і прізвищ не було, вони самі себе не знали. Як усе гарне, війну розпочинати дуже важко. Проте вже коли розіграється — не зупинити; люди починають боятися миру, як гравці в кості — кінця гри. Адже коли гру скінчено, потрібно підраховувати програш. Але попервах війна лякає людей».

Початком війни слугувала так звана Празька дефенестрація. Цей чеський історичний і політичний феномен мав далекосяжні наслідки. Термін походить від латинського префікса de (у загальному випадку — вилучення) та іменника fenestra (вікно) і означає викидання когось із вікна. 

Перша празька дефенестрація — епізод релігійної боротьби, вбивство членів міської ради натовпом радикальних гуситів 30 липня 1419 року.

Друга празька дефенестрація відбулася 23 травня 1618 року. Тоді  протестантські дворяни на чолі з графом Турном викинули імперських намісників Вілема Славату і Ярослава з Мартінец та їхнього писаря Філіпа Фабріциуса в рів із високого кріпосного вікна у празькому граді. Секретар, відбувшись переляком, допоміг Славаті й Ярославу, потім проповз до річки Влтави і перебіг до району Праги Старе-Място, а звідти до себе додому.

З цього епізоду розпочалося повстання чеських станів проти влади Габсбургів і власне Тридцятирічна війна.

Події у Празі стали просто приводом для початку воєнних дій, які спочатку були звичайним локальним конфліктом. Проте за іноземного втручання він перетворився на некеровану глобальну пожежу.

Протестанти, лютерани і кальвіністи виступили проти католиків, але в основі лежали економічні чинники. Захоплення церковних будівель, а ще важливіше земель, спроби імперських міст у Німеччині позбутися влади австрійських Габсбургів і доручення до боротьби за території Швеції і Франції відсунуло релігійний чинник на другий план.

Католицька Франція виступила разом із протестантською Швецією проти іспанських Габсбургів. Протестантські Нідерланди до цього часу понад півстоліття відстоювали свою незалежність у боротьбі з Іспанією і виступили проти неї разом із Францією. Керівник французької політики кардинал Рішельє відстоював принцип «природних кордонів» і хотів приєднати Ельзас. 

На початок 1640-х рр. протиборчі сторони значною мірою виснажили свої сили і взялися до пошуків мирного рішення. Перемовини тривали паралельно з військовими діями і понад чотири роки було витрачено на вироблення абсолютно другорядних положень.

Поступово прийшло усвідомлення того, що час покласти край європейському кровопролиттю. До того ж в Англії розпочалася революція, що дуже швидко переросла у громадянську війну і коштувала голови королю Карлові I.

Повстання під керівництвом Богдана Хмельницького зв’язало руки Польщі і значно знизило ступінь її участі на завершальному етапі Тридцятирічної війни.

У Франції розпочалася Фронда — виступ народних мас, а потім вищої феодальної знаті. Події в Англії вселяли велику тривогу кардиналові Мазаріні, який керував країною після Рішельє. У січні 1648 року Нідерланди підписали договір про закінчення війни з Іспанією, і Мадрид мав намір вивільненими силами вдарити по Франції із Фландрії, тепер це область Бельгії. Бранденбург і Саксонія вийшли з війни і уклали перемир’я зі шведами.

Вкотре військове щастя відвернулося від Габсбургів. Війська їхнього союзника баварського герцога Максиміліана у травні 1648 року зазнали нищівної поразки від франко-шведської армії поблизу Аугсбурга. Шлях на Відень було відкритою, і лише розлив річок і дощовита погода врятували австрійську столицю.

Перемовини відбувалися в католицькому Мюнстері і переважно протестантському Оснабрюці. Обидва міста розташовані в історичній області Вестфалія, і укладений мир дістав назву Вестфальський.    

У виробленні умов миру брали участь майже 150 дипломатів. Вони представляли імператора Священної Римської імперії німецької нації і Францію, але також Швецію, Іспанію, Нідерланди, Папу Римського, Венеціанську республіку, впливових німецьких курфюрстів. З одного боку — австрійські та іспанські Габсбурги та їхні союзники, з другого — Франція, Швеція та їхні союзники. Була ще й третя сторона — міста, які боролися за велику незалежність.

Разом із територіальними проблемами треба було розв’язати інші, які видавалися вельми принциповими. Від конституційних прерогатив імператора Священної Римської імперії німецької нації до прав окремих провінцій і навіть міст, від секуляризації церковних земель до гегемонії на Балтиці та амністії бунтівників.

Вестфальський мир складається з двох мирних угод, укладених 15 травня 1648 року в Мюнстері й 24 жовтня в Оснабрюці. Обидва документи складено латиною. Вони не перекладалися російською мовою ні за царських, ні за радянських часів, хоча в тексті договору згадується «великий князь Московський».

Вестфальський мир — перший в історії загальноєвропейський договір і перший сучасний дипломатичний конгрес. Майже всі держави Європи, окрім Англії, в якій тривала громадянська війна, Московської держави і Туреччини, взяли участь у його розробці. До 1806 року норми договорів у Мюнстері й Оснабрюці були частиною конституційного закону Священної Римської імперії німецької нації.

У територіальному сенсі найбільший виграш здобула Франція, що приєднала Ельзас і дістала підтвердження своїх прав на єпископство Мец, Туль і Верден. Франція почала панувати на Рейні.

Швеція перетворилася на європейську наддержаву і здобула західну частину Померанії, Вісмар, єпископство Бременське і Ферденське як імперські ленови. Під фактичний контроль Швеції перейшли гирла найбільших річок Північної Німеччини.

Швейцарську конфедерацію всі учасники конгресу офіційно  визнали як незалежну державу. Самостійність Нідерландів було підтверджено опосередковано, шляхом відсутності згадки їх належності до Іспанії.

Політичні і правові наслідки підписання  Вестфальського миру є ще важливішими.

По-перше. Католиків і протестантів (кальвіністів і лютеранів) було зрівняно у правах. Було скасовано принцип cujus regio, ejus religio — чия влада, того й віра (релігія). Замість нього проголошувалася віротерпимість, що сприяло зниженню релігійного чинника у відносинах  держав.

По-друге. Було підірвано авторитет Священної Римської імперії німецької нації. Імператор визнавався першим лише номінально. Глав незалежних держав Європи, що мали титул королів, було зрівняно у правах з імператором.

По-третє. Було проголошено і закріплено принцип верховенства національного суверенітету, що чинний і нині. Головна роль у міжнародних відносинах, що раніше належала монархам, перейшла до суверенних держав. Було проголошено принцип правової рівності між державами і невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. З другого боку, було закріплено роздробленість Німеччини, роль гегемона на континенті перейшла до Франції.

По-четверте. Вестфальський мир поклав край прагненню Габсбургів розширити свої володіння за рахунок територій держав і народів Західної Європи.

По-п’яте. Було знято всі торговельні блокади та обмеження. Європа, що втратила кілька мільйонів осіб, відновилася після Тридцятилітньої війни. У Франції у другій половині XVII століття процвітала промисловість, торгівля, мистецтво, Версаль вражав своїм великосвітським блиском. 

Вестфальський мир не дав позбавлення від воєн. Його найважливіше значення в тому, що в ньому було закріплено основні принципи міжнародних відносин. До речі, сам цей термін ввів у обіг на межі XVIII—XIX століть англійський філософ Джеремі Бентам.

Порушення цих принципів завжди несе біди та великі руйнування на планеті.