Суспільно-політичний лад, який був збудований в СРСР

Російсько-радянський комуносоціалізм очима українських емігрантів

Суспільно-економічний лад, створений в Радянському Союзі за два десятиліття між завершенням Першої і початком Другої світових воєн, назвали соціалізмом. Під цим терміном ленінсько-сталінські пропагандисти розуміли першу фазу «світлого майбутнього» всього людства — комунізму з розподілом матеріальних благ за потребами. У наступні півстоліття істотних змін в країні не відбулося. Щоправда, спічрайтери її керманичів змушені були вигадати третю фазу комунізму тривалістю в кілька десятиліть під назвою «розвинутий соціалізм» з розподілом по труду, щоб поставити її між соціалізмом і комунізмом. Проте новація була суто термінологічною і не позначилася на реальній дійсності. Постала вона внаслідок необережної обіцянки Нікіти Хрущова забезпечити радянським людям розподіл матеріальних благ в основному за потребами уже у 1980 році.

Через три десятиліття після розпаду СРСР радянський лад все ще називають соціалізмом. Оскільки мислителі часів горбачовської «перебудови» мріяли про «соціалізм з людським обличчям», а «перебудова» провалилася, то цей лад нерідко називають «соціалізмом з нелюдським обличчям».

Соціалізм — поняття полісемантичне. Щоб зрозуміти, чому переміг його ленінсько-сталінський різновид, варто проаналізувати висловлювання українських емігрантів з національно-демократичного і народницько-соціалістичного середовищ, присвячені «соціалістичному будівництву» в СРСР. Мислителі з консервативно-гетьманського і радикально-націоналістичного середовищ цією темою не цікавилися. Висловлювання націонал-комуністів, які перебували під пресом цензури і партійної дисципліни, не можна назвати цілком вільними. Державний кордон їх не захищав.

ЧОТИРИ РІЗНОВИДИ СОЦІАЛІЗМУ В РЕВОЛЮЦІЇ 1917 РОКУ

Той соціалізм, який пропагували і будували вожді більшовицької партії, якісно відрізнявся від соціалізму, що фігурував у творчій спадщині основоположників марксизму. Ідеальний суспільно-економічний лад з розподілом матеріальних благ за потребами, який був породженням їхньої фантазії, К. Маркс у «Критиці Готської програми» (1875), опублікованої Ф. Енгельсом вже після його смерті — в 1891 році, поділив на дві фази. Для позначення першої фази з розподілом матеріальних благ по труду Маркс використав популярний в його часи термін «соціалізм», а за другою він залишив первинний термін «комунізм» з розподілом за потребами. Різниці між фазами за ознакою виробництва матеріальних благ він не бачив. Обидві фази мусили, на його думку, органічно розвинутися після пролетарської революції, суть якої полягала в ліквідації приватної власності на засоби виробництва, товарно-грошових відносин і вільного ринку. Гасло «експропріації експропріаторів», яке вимагало передачі експропрійованих засобів виробництва у розпорядження пролетарських мас, проходило наскрізною лінією в «Маніфесті Комуністичної партії» (1848) К. Маркса і Ф. Енгельса, що цілком влаштовувало вождів більшовицької партії. Однак вожді переслідували іншу мету: вилучити засоби виробництва у власності громадян (а не тільки у великих власників — «експропріаторів») і передати їх у власність будованої ними держави-комуни, поєднаної з їхньою політичною партією «нового типу», яка була заснована на засадах «демократичного централізму», тобто на беззастережному підпорядкуванні нижчих за ієрархією ланок вищим.

Суть комунізму в «Маніфесті Комуністичної партії» вкладалася в одне речення: «Комуністи можуть висловити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності». Втілення в життя гасла «експропріації експропріаторів» у формі націоналізації, тобто передачі засобів виробництва в руки нації, мусило призвести, на думку основоположників марксизму, до появи загальнонародної власності. Щоправда, на час переходу від капіталізму до комунізму засоби виробництва мусили стати власністю пролетарської держави, яку вони назвали державою диктатури пролетаріату. Навіть через три десятиліття після появи «Маніфесту» Ф. Енгельс у праці «Анти-Дюринг» писав: «Перший акт, в якому держава виступає дійсно як представник усього суспільства, є водночас останнім самостійним актом її як держави. Втручання державної влади в суспільні відносини стає тоді в одній галузі за другою зайвим і само по собі засинає».

Чи призводила передача засобів виробництва в руки нації до появи загальнонародної власності? Чи була можливою диктатура пролетаріату, а не пролетарської держави? Нації, суспільства і класи — це аморфні спільноти, які не мають «рук». Суспільно-економічні перетворення, у тому числі комуністичні, могли здійснювати тільки спільноти, які мали ієрархізовану структурованість, тобто держави і партії. «Експропріацію експропріаторів» здійснювала пролетарська держава. . Зосереджуючи у себе всі засоби виробництва, які забезпечували членам суспільства засоби існування, держава ставала всемогутньою, а не «засинала».

В. Ленін оголосив себе прибічником революційного марксизму доби «Маніфесту Комуністичної партії» і затаврував європейських соціал-демократів та їх російських послідовників, які відмовилися вважати себе комуністами, тому що прагнули класового миру, а не громадянської війни. Повернувшись з еміграції у квітні 1917 року, він поставив перед однодумцями завдання завоювати політичну владу, перейменувати партію з соціал-демократичної на комуністичну, затвердити комуністичну партійну програму, створити державу-комуну і, спираючись на неї, здійснити комуністичні перетворення.

Російські революції 1905 і 1917 рр. відбувалися з активною участю створюваних радикально настроєними народними низами самодіяльних органів — рад. Ради перебували на позиціях класової війни: робітничі депутати вимагали приватизації своїх підприємств трудовими колективами, а солдатські — поділу поміщицьких земель між селянами на зрівняльних засадах. За визначенням царського сановника Петра Дурново, народні низи у специфічних умовах Росії були пронизані екстремістськими настроями «неусвідомленого соціалізму». Ці настрої він розглядав як грізну небезпеку для пануючих класів, тому що уперше на історичну авансцену вступали мільйонні маси мобілізованих в армію, тобто озброєних і організованих селян.

Утопічний соціалізм К. Маркса і Ф. Енгельса став реальним, коли за справу взявся В. Ленін. Адже вождь більшовиків спирався на свою партію «нового типу» і створювану ним в ході революції державу-комуну. Ленін зробив ставку на ради робітничих і солдатських депутатів, розуміючи, що рано чи пізно доктринальні екстремісти, якими були більшовики, мусили б знайти відгук в народних низах, охоплених стихійним екстремізмом. Він мав на меті передати радам державну владу, витіснити з них конкуруючі соціалістичні партії, наповнити їх більшовиками та співчуваючими більшовикам позапартійними депутатами і, зберігаючи організаційну відокремленість рад і партії, перетворити їх в одну політичну силу. Отже, Ленін створив власний варіант комуносоціалізму, використавши в ньому як утопічний марксистський комуносоціалізм, так і «неусвідомлений соціалізм» радянських низів. між селянами і обмежився гаслом «робітничого контролю», не виступаючи прямо проти намірів робітників приватизувати свої підприємства.

Розглянемо насамкінець останній, тобто європейський варіант соціалізму, якого додержувалися партії, що створили Українську Народну Республіку. Перебуваючи в еміграції, лідери цих партій намагалися виявити причини поразки визвольних змагань. Ці спроби допомагають нам зрозуміти успіх російських комуністів, який в кінцевому підсумку коштував величезних жертв народам колишньої царської імперії, і насамперед — українському народу.

Європейські соціалісти, у середовищі яких поширювалися марксистські ідеї, назвали себе не комуністами, як сподівалися основоположники марксизму у середині ХІХ ст., а соціал-демократами, щоб продемонструвати свою відданість демократії і соціальним реформам. Вони піддали марксизм глибокій ревізії, орієнтуючись на класовий мир і підтримку приватної власності на засоби виробництва, тому що переконувалися у необхідності узгоджувати інтереси праці й капіталу, а не знищувати капітал, який був рівноправним з працею робітників агентом виробничого процесу. Приватне підприємництво, пов’язане з використанням і примноженням капіталу, розглядалася ними як важлива сфера занять, що матеріально забезпечувала всі інші сфери і давала можливість здійснювати соціальні реформи. Щоправда, в Європі термін «соціалізм» залишився тільки в назвах деяких політичних партій. Еволюція капіталістичного ладу породила поняття соціальної держави.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія і Я»