Спільники степового вітру – 2

(Закінчення, початок «Спільники степового вітру»)

ДОКІР ПОВСТАНЦІВ ОДНОСЕЛЬЦЯМ ОТАМАНА СТЕПОВОГО-БЛАКИТНОГО

В ніч з 24 на 25 жовтня 1921 року загін Іванова в чергове відвідав Ганнівку – батьківщину Головного отамана Холодного Яру, командира легендарної Степової дивізії Костя Пестушка (Степового-Блакитного). Виданий зрадником, 9 травня 1921-го отаман Блакитний загинув у рідному селі в нерівному бою з чекістами. Намагаючись вирватись із оточеного ними будинку, смертельно поранений Кость Блакитний вигукнув в останнє: «Не посмієтесь, більшовицькі наймити, наді мною, а хіба над моїм трупом! Як буде вільна Батьківщина, передайте привіт!»  (Юрко Степовий. В Херсонських степах. – Мюнхен: Культура, 1947. – С. 120).     

І ось майже через півроку після загибелі Блакитного повстанці на чолі з отаманом Івановим завітали до Ганнівки. У сільському народному театрі, де саме проходила серед ночі репетиція якоїсь вистави, і відбулася їхня зустріч з односельцями видатного діяча повстанського руху. Ось як описав її голова Товариства «Просвіта» і член КП(б)У (підпис у документі відсутній) – очевидно, як зазначено в тексті звіту, тов. Стеблина. (Стиль і правопис документу збережено).

«Звіт за час перебування банди Іванова в народному театрі с. Ганнівка Криворізького повіту 24 жовтня 1921 р.

В ніч з 24-25 /25-26/ жовтня банда Іванова зробила набіг на с. Ганнівку. Необхідно зазначити, що цей набіг був цілком несподіваний, бо в той час, як банда Іванова находилась невідомо де, а все ж близько від Ганнівки не було, бо в с. Петрово 18 в. від Ганнівки стояло два отряди по 300 душ, а також і в Ганнівці стояв Нач. Поста, так що за набіг банди Іванова ніхто і не гадав. Все проводилось своїм чином і каждий із співробітників був на своєму місці. От же в той саме час зроблений був набіг. Частина банди забігла в Нартеатр, де Т-во «Просвіта» робили репетицію. Голова Т-ва «Просвіта» тов. Стеблина состоїть членом КПБУ. А також були і інші працьовники радянських установ, та і взагалі противники бандитського руху. На репетиції було до 30 душ членів Т-ва, до 20 душ семінаристів Ганнівської семінарії, та і взагалі багато громадян с. Ганнівки, які прийшли на репетицію. Коли проводилась репетиція, то в цей саме час у вхідних дверях почувся якийсь військовий голос: «Панове присутні не филюйтесь! Вільна публіка відійдіть праворуч, а червоноармійці ліворуч!!!» І негайно з’явилось перед сценою душ 10 добре озброєних, дорослих і гарно одітих бандитів. Один із них, певно якийсь старший, заявив, щоб ніхто нікуди не виходив із помешкання, бо кругом оточено. Після цього було запитано цим же самим, що таке проводиться в Нартеатрі, то відповіли, що Т-во «Просвіта» робе репетицію, а також було запитано, чи єсть хто із продагентів чи комуністів, то так само  відповіли, що немає. Після цього почали повіряти документи. І завдяки тому, що у тов. Стеблина голови Т-ва «Просвіта» був підроблений документ його не взяли.

Після цього всього одним із них, певно якимсь старшим була сказана промова, який своїх словах сказав, звертаючись до присутніх слідуюче:

«Панове присутні! Дуже боляче, а надто дивно, що с. Ганнівка, котре так підтримувало «Петлюрівський» рух, дуже і дуже відмінилося! В той час, коли від Ганнівки чекалось  допомоги для нашого повстанчого руху, то с. Ганнівка в корні пресікла його, видаючи Отаманів та прихильників руху! Пам’ятайте і перекажіть своїм рідним, що за одного утраченого повстанця ми даєм ту ж саму нагороду. А особливо наша третя сотня помститься за отамана Степового, що вбитий у Ганнівці!»

Дальше сказав, що вони с. Ганнівки не впізнають, бо тут шпіонаж так розповсюдився, що чекать чого-небудь для себе вони не мають ніякої надії, бо ніхто нічого їм не каже, ніхто не показує, де находяться радянські працівники і тільки якось випадково прийшлось взять двох.

Після цього Театр залишали, сказавши, що репетицію можна проводить своїм чередом і по можливості зараз не розходиться додому.

В чім і підписуюсь

Голова Т-ва «Просвіта» і член КПБУ /підпис/

Присутні: П. Журавель, Семен Борян, Н. Смирнов, М. Матайов, Ю. Трешба»

[45] (Подано за виданням: Мельник О.О. Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919-1923). – Кривий Ріг: Видавець Роман Козлов, 2018. – Сс. 209, 210).

З метою ліквідації загону Іванова 26 жовтня 1921 р. в села Ганнівка і Братолюбівка було направлено по одному батальйону, третій кинули на охорону Криворізького рудничного району. [46].

Однак івановці невдовзі знову навідались до Ганнівки. 5 листопада 1921 р. при захопленні ними села було вбито 9 осіб, включаючи голову волвиконкому, райпродінспекторів і червоноармійців. [47].

У найбільш небезпечних «бандитських» селах, зокрема в Гурівці, Боковому, Братолюбівці, Варварівці, Ганнівці, Рядовому, Петровому, знервовані чекісти взяли заручників з родичів повстанців і заможних селян. [48]. Вимагали видати місцеперебування загону Іванова, однак про своїх рідних і односельців, які були у повстанстві, заарештовані селяни не говорили навіть під страхом смерті. 

Не оминали бурхливі й трагічні події і сусідню Лозуватку, де також були залоги повстанців і чимало лозуватців боролося з більшовицьким режимом в загоні Іванова та в інших повстанських формуваннях. Згідно з оперативною інформацією, в жовтні 1921 р. у Лозуватці сформувався повстанський загін з 25 бійців під командою Іллі Каюна. Дев’ятнадцятьох бійців цього загону чекістами було згодом заарештовано, двох із них розстріляли. [49].

Однак повстанці в боргу не залишились. Як зазначається в одному з оперативних зведень, у жовтні біля с. Червона Балка івановці вбили голову Лозуватського КНС Єменіна. [50].

Не раз навідувався загін Іванова й у Лозуватку та сусідні села. Так, 5 жовтня 1921 р. невловимі месники, очолювані легендарним отаманом, побували в Грузькому, де було вбито двох червоноармійців і обеззброєно сімох, яких потім відпустили. [51].

В іншому зведенні повідомляється, що 25 жовтня 1921 р. підрозділ загону Іванова на чолі з Бондаренком був у Недайводі, а ввечері виступив на Лозуватку. [52].

5 листопада 1921 р. у Лозуватці схопили двох повстанців із загону Іванова – Максима Левченка та Панаса Сергієнка, які на допиті заявили, що мета їхньої боротьби — стерти з лиця землі комуністів і КНС. Після допиту повстанців розстріляли. [53].

Також у листопаді 1921 року в Лозуватці були затримані й знищені повстанці Ілля Учасон і Павло Петров. Про це в Криворізький повіткомнезамож повідомляв у своєму рапорті голова Лозуватського волосного комітету незаможних селян. У рапорті зазначається: «Настоящим  довожу  до  Вашего  сведения,  что  в  ночь  против 10 ноября  с/г  известные  главари  банды  в  Лозоватки,  Учасон  Илья и Петров Павел, общими усилиями членов комнезаможа и всех советских служащих пойманы. При побеге были побиты». [54].

Згідно з агентурними повідомленнями від 16 листопада 1921 року, в районі Кривого Рогу місцевими органами ЧК було розкрито підпільну повстанську організацію, яка підтримувала зв’язок з загоном Іванова. На чолі організації стояв такий собі Капун. Як зазначалося в цьому ж повідомленні, загін Іванова продовжував операції, проявляючи значну активність в районі ст. Долинська — П’ятихатки — Кривий Ріг. [55].   

Тож ні розставлені по всьому повіту військові підрозділи та мобільні винищувальні загони, ні влаштовані майже в кожному селі пастки і засідки, ні репресії проти повстанців, їхніх рідних і  мешканців сіл, які підтримували повстанців, невловимий загін Іванова не зупиняли. В одному з добових  бюлетенів секретно-інформаційного відділу РНК УСРР від 28 листопада 1921 року зазначається: «Банда Иванова продолжает орудовать в северной части Криворожского уезда. Численность ее 40 сабель. К 24.ХІ преследующие банду части потеряли с ней  соприкосновение и в настоящее время ведется разведка с целью ее обнаружения. Местное население укрывает бандитов и всячески тормозит ликвидацию банды». [56].

«ВОВЧІ ГОНИ»

Розставляючи пастки для повстанців, більшовицьке керівництво і військове командування  посилювали координацію між сконцентрованими в повіті численними військовими підрозділами, чекістськими спецзагонами по боротьбі з повстанством, загонами міліції та КНС. З метою координації боротьби з повстанцями та укріплення радянської влади в грудні на території повіту було організовано 8 районних воєнних нарад. [62].

Загін повітової міліції, що вів боротьбу з повстанцями у 1921-1922 роках

Для керівництва боротьбою проти загону Іванова до Кривого Рогу прибув комбриг 45-ї дивізії Журавльов. [63]. За наказом повітової воєнної наради на хуторах, які служили базою для повстанців, розташували військові загони з агентами ЧК. В усіх селах, які підтримували повстанців, влаштовували засідки. Інформатори постійно передавали в ЧК дані про маршрути руху повстанського загону. [64].

Згідно з наказом №4 Криворізької повітової воєнної наради в 10-денний термін в повіті мав бути виявлений «куркульський, петлюрівський та соціально-чуждий елемент» і створений інститут відповідачів. Особливу увагу рекомендувалося звертати на вчителів. [65].

10 грудня 1921 р. відбулося об’єднане засідання Катеринославської губернської воєнної наради і командувача ХВО з метою розробки операції для знищення загону Іванова. З Катеринослава до Кривого Рогу направили загін з 87 членів КНС. [66].

На цьому засіданні Катеринославської ГВН повідомлялося, що висланий до місця перебування повстанців військовий підрозділ «уже нащупал банду Иванова, но для того, чтобы банда не отступила, выставлено 4 пикета». Як зазначається у протоколі засідання, загін знаходиться «как будто в кольце».

У цьому ж документі йдеться про те, що частину загону Іванова під командуванням Лютого нібито розбито підрозділами КНС.

«Лютый как будто убит, т. как под ним убита лошадь, которую опознало население как лошадь Лютого, кроме того в сумке убитого, возле той же лошади, найдены документы на имя Лютого, сам же бандит так изрублен, что узнать его нельзя», – зафіксовано в протоколі інформацію співдоповідача від Катеринославського ГубЧК т. Лушпаєва. [67].

Щоправда в більш пізніх документах говориться про те, що Лютому знову таки вдалося втекти – цього разу «в район ст. Божедаровка ж. д. Верховцево-Долгинцево». [68]. Про загибель Лютого оголошували ще кілька разів, але він, як і отаман Іванов, продовжував виснажливу боротьбу.

14 грудня 1921 р. на засіданні воєнної наради УСРР вирішили змінити тактику боротьби з загоном Іванова. Всю владу передали начальнику 25-ї дивізії Зомбергу. [69]. Чекістами та військовим командуванням впроваджувалася низка заходів, спрямованих на усунення таких тактичних переваг загону Іванова, як маневреність, короткотермінові зупинки в селах, відсутність обозів, виділення невеликих загонів, які діють самостійно в різних напрямках, розпилюючи сили червоних.

Шляхом агентурної роботи, допитів поранених повстанців, отримання свідчень від  зрадників, які перейшли на роботу в ЧК, було виявлено й заблоковано чекістами опорні бази загону. Визначивши більш-менш регулярні маршрути переміщення повстанців, прив’язаних до своїх опорних баз, червоне командування зрештою кинуло частину кавалерії на безперервне переслідування загону Іванова за принципом так званих вовчих гонів, коли втомлених переслідувачів повстанців змінювали на марші свіжі ескадрони.

В грудні всі військові частини та інші формування було передано під єдине командування  помічника командувача ХВО тов. Германовича, на якого персонально поклали відповідальність за боротьбу з повстанцями в Криворізькому повіті. [70].

16 грудня до операції з ліквідації загону Іванова підключилася Кременчуцька губчека, якій вдалося влити до нього своїх агентів. Для спільної агентурної роботи Катеринославської та Кременчуцької губчека було створено особливу трійку.  

У такій абсолютно безнадійній ситуації загін Григорія Іванова був приречений. Криворізький повітпартком навіть отримав вказівку виділити пропагандистів і агітаторів для здійснення відповідної політкампанії в період ліквідації загону Іванова [71].

ОСТАННІЙ БІЙ ОТАМАНА ГРИГОРІЯ ІВАНОВА

В умовах великого скупчення радянських військ і збройних формувань, які заполонили Криворізкий повіт в ході розпочатої масштабної операції з ліквідації «банди Іванова», повстанці мусили багато маневрувати. Розділившись на окремі дрібні загони, івановці почали діяти окремо і часто в протилежних напрямках, а потім знову з’єднувалися в один загін у наперед визначеному місці. Це збивало з пантелику червоне командування, змушуючи його розпиляти свої збройні сили, і давало повстанцям рятівну можливість ухилятися від постійного переслідування, уникаючи фатального наслідку – бути загнаними в пастку. Та все ж така ситуація, що потребувала великої мобільності й надзвичайного напруження сил, не могла тривати безкінечно довго.

Повстанський загін отамана Григорія Іванова (отаман, очевидно, в центрі на коні позначений хрестиком). Фото ймовірно зроблене в серпні 1921 року під час перемовин щодо переходу повстанців на бік «соввласти». Напис на фото про район оперування загону, напевно, помилковий 

Після численних збройних сутичок з червоними ескадронами і чекістсько-міліцейськими підрозділами у лабети влаштованих повстанцям великих «вовчих гонів» зрештою потрапив і сам отаман Григорій Іванов. Це сталося 23 грудня 1921 року поблизу Широкого.  

Витяг з протоколу засідання Криворізької повітової воєнної наради від 23 грудня 1921 року

«Когда наши стали наступать на отступающих бандитов, то лошадь одного из бандитов стала от усталости. Иванов, чтобы помочь своему товарищу, спешился, а его лошадь убежала. Иванов, видя, что он находится в опасности, вбежал со своим товарищем в сарай и стал оттуда стрелять, обстреливая наших красноармейцев, причём один из пулеметчиков эскадрона был убит. Посланный т. Журавлёвым владелец сарая в сарай, чтобы узнать, сколько же там находится бандитов, выйдя оттуда через 5 минут с заиканием и нехотя ответил, что там находится лишь один бандит.

Эскадрон стал в конюшню-сарай бросать паклю, чтобы спалить таковой, напротив был дом и погреб, около был поставлен наш караул. Когда сарай стал гореть, оттуда выскочил бандит, который сначала был убит, а потом изрублен.

Когда сняли с него гимнастерку, то на груди нашли записную книжку, которая явно указывала, что этот бандит есть глава шайки Григорий Иванов.

В записной книжке записано:

1) Мало-Софиевка

2) Чекист со ст. Пятихатка

3) Предкомнезаможа

4) Ах, какой чудный день 30.ХΙ. Иванов.

5) «Сон» – описан сон Иванова, якобы он наступает на Кривой Рог, видит брата и сестру. Подпись – «Иванов».

Когда сарай сгорел, то были слышны взрывы гранат, знал ли об этом хозяин сарая, неизвестно, так же в сарае сгорела шинель Иванова, брюки, шашка кавалерийская Иванова.

Передана записная книжка в ЧК по сличению почерка с Г. Ивановым. По заявлению т. Журавлёва, нет сомнения думать, что человек этот не Иванов. Все приметы Иванова.

Выскочивший вместе с Ивановым из сарая ещё один бандит изрублен на куски. Тов. Журавлёв заявил уверенно, что убитый бандит есть Иванов: так записная книжка, брюки, шашка Ивановские, а также и лицо его. Прямые длинные волосы. Труп оставлен у начальника Широковского участка». [72].

Так у нерівному бою загинув вірний син українського народу – славний повстанський отаман Григорій Іванов, який був непоборним нічним жахом більшовицьких керманичів і червоних командирів усіх рівнів – від волосного й повітового до загальноукраїнського. …Який нещадно розправлявся з радянськими керівниками, чекістами, міліціонерами, комуністами, активістами КНС, членами продзагонів та продагентами і був послідовним захисником селян. …Який ніколи не брав заручників і зазвичай не вбивав полонених червоноармійців, а лише роззброював і відпускав їх, розуміючи, що рядові бійці Червоної армії в більшості були також із селян.

На думку дослідника повстанського руху на Криворіжжі Олександра Мельника, саме в цьому й  полягала загальнолюдська позиція і суто тактична мудрість Іванова. Адже не проявляючи надмірної жорстокості по відношенню до червоноармійців, мобілізованих з місцевих селян, повстанці мали від них у відповідь те ж саме, оскільки такі червоноармійці зазвичай не демонстрували особливої затятості і в боротьбі з ними. За словами історика, саме це й призводило до падіння морального духу у лавах Червоної армії та збільшення кількості дезертирів, які здебільшого поповнювали лави повстанців. З огляду на це місцеве більшовицьке керівництво неодноразово скаржилось у політуправління ХВО, вимагаючи заміни місцевих червоноармійських частин спеціальними підрозділами, сформованими з немісцевих, які діяли проти повстанців більш рішуче і безжалісно. [73].

Як зазначається у численних радянських джерелах, основою політики і військової тактики Іванова була руйнація радянських органів влади на місцях, зрив збору грабіжницького продподатку, а головною стратегічною метою – підняття загального антибільшовицького повстання і роззброєння військових частин. Захоплюючи зсипні пункти, продсклади чи залізничні станції, івановці надавали можливість місцевим селянам бодай на якийсь час запастись продовольством, що в період голоду, який вже лютував у повіті, як і по всій Україні, мало для селян надзвичайне  життєве значення. Разом з тим, постійно вчиняючи напади на чекістські і міліцейські відділки, військкомати та волвиконкоми і спалюючи особові справи та відомості про здачу продподатку, повстанський загін Іванова рятував тим самим голодуюче сільське населення від голодної смерті та призову до червоного війська. І за це селяни відповідали своєю щирою вдячністю і відданістю. [74].

Відтак ім’я славного отамана Григорія Іванова ще за його життя стало легендарним, оскільки в умовах значного скупчення радянських військ, численних чекістських і міліцейських спецзагонів і загонів КНС протягом тривалого періоду повстанцям усе ж таки вдавалося майже повністю паралізувати радянську роботу і збір продподатку в Криворізькому повіті. Діючи блискавично-зухвало й надзвичайно ефективно і залишаючись при цьому невловимими, івановці викликали неймовірну лють у ворогів і неабияке захоплення та велику надію у селян. Іванова кілька разів оголошували вбитим, а він знову й знову з’являвся у найнесподіваніших місцях Криворізького та інших повітів Катеринославщини, Херсонщини і Миколаївщини.

Тож коли 23 грудня 1921 року він вийшов з оточеної ворожими підрозділами палаючої клуні і першим же пострілом влучив у найкращого кулеметника червоної дивізії, нажахані червоноармійці й чекісти відкрили по ньому шалений панічний вогонь з усіх наявних стволів, які тільки були тоді спрямовані на взятого у вогняне кільце повстанського ватажка. А коли він упав, на нього відразу ж налетіла зграя червоних псів, які несамовито й озвіріло сікли його тіло шашками і кололи багнетами, доки не порубали на найдрібніші шматки, щоби, бува, не встав і знову не рушив на більшовицьку гидоту.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Після загибелі Григорія Іванова ім’я легендарного повстанського отамана ще довго наводило жах на повітове начальство, бо повстанські загони івановців продовжували діяти. Як свідчать документи, вцілілі рештки загону Григорія Іванова, очолювані його побратимами – отаманами Лютим, Чорним Вороном (Черненком), Медведєвим, Свищем, продовжували боротьбу і в наступному 1922 році. А взагалі відчайдушний опір повстанців більшовицькому режиму тривав у Криворізькому повіті фактично до середини 1923 року. 

Не зважаючи на те, що 28 січня 1923 року було офіційно оголошено про ліквідацію в Криворізькому повіті «політичного бандитизму і петлюрівщини» [83], повідомлення про дії повстанців на теренах Криворіжжя з’являлися в оперативних зведеннях і в подальшому. Так, у лютому 1923 року з’явилася інформація, що залишки загону Чорного Ворона (П. Черненка) на чолі з отаманом Свищем перейшли на територію Одеської області. [84].

Про те, що в районі с. Братолюбівка зафіксовано повстанський загін УНР, повідомлялося 20 квітня 1923 року [85]. Наприкінці травня появу повстанських загонів було зафіксовано в колишній Костромській волості та у Нікопольському районі. [86]. А в серпні 1923-го стало відомо про те, що «розсіяні залишки загону отамана Чорного Ворона переховувалися в Долинському районі. [87].

Лише у 1930 році був викритий ДПУ і засуджений до розстрілу отаман Лютий. Цього ж року при переході румунсько-радянського кордону заарештували й засудили до розстрілу отамана Родіона Федорченка. До 1932 року вів підпільну боротьбу з більшовицьким режимом активний діяч повстанського руху Сергій Клепач, який 28 квітня 1933 року трійкою при колегії ДПУ УСРР був засуджений до розстрілу (вирок виконано 9 травня 1933 р. у Дніпропетровську).

Героям Слава! Вшанування героїв Холодного Яру, 2012 р.

Після остаточного придушення селянського повстанського руху більшовицьким окупаційним режимом стало можливим ще небачене за масштабами злодіянь і масового насильства перетворення українських селян на новітніх рабів – через так звану колективізацію, розкуркулення, репресії, Голодомор і знову через репресії… І розверзнулася всеосяжна неволя – як рушійна сила будівництва диявольського комуністичного «раю»…

Та все ж у безодні цієї неволі завжди жевріла й пам’ять про волю. Про неї не забували і завдяки тим, хто був спільником степового вітру. Саме він і розносить цю болючу пам’ять про їхню жертовну борню і славу, все-ще шукаючи волю в степах. І вже шикуються лави його нових спільників. І все гучніше лунає: «Героям Слава!»

P.S. Продовжується збір коштів на спорудження в Кривому Розі пам'ятника видатному діячеві українського визвольного руху, Головному отаману Холодного Яру Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Підтримати проєкт можна посильними внесками шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок ГО «Громадський клуб «Український час»:

П/р № UA353510050000026008878996198

у відділенні АТ «УКРСИББАНК» в м. Кривий Ріг,

МФО 351005, Ідентифікаційний код 43502775

 або на корпоративну платіжну картку:

 UKRSIBBANK BNP PARIBAS GROUP 

5582 5920 7520 0189

Віддаймо належну шану тим, завдяки кому ми не забули про волю!

 Меморіал Визвольного Руху

ГО «Громадський клуб «Український час»