МЕНЮ

Повстання хоробрих сердець-2

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
20 лютого, 2020 - 15:45
Як Шотландія стала частиною Великої Британії

Закінчення. Початок читайте «День», №22-23

Є прадавня, сумна шотландська легенда. Бог після створення Шотландії запросив до себе архангела Гавриїла, аби показати свій витвір. «Подивись! — сказав Господь, — високі гори, чарівні жінки, мужні чоловіки, чудова прохолодна погода. Я дарував цьому народові красиву музику і неповторний напій, прозваний «віскі». Гавриїл відказав: «Господи, хвала Тобі! Але чи не здається Тобі, що Ти є занадто щедрим? Чи Ти не думаєш, що все це — забагато для них?». На що Бог відповів: «Якби ти знав, яких сусідів я їм підібрав...»

Ясно, що в історії славетної Каледонії (Шотландії) вистачало й присутності одного — південного сусіда зі столицею в Лондоні. Зараз ми стисло розповімо, як після декількох століть боротьби за незалежність давнє волелюбне королівство зрештою, 1707 року, погодилося на зовні взаємних договірних засадах — то не виглядало як капітуляція — увійти до складу новоствореної держави Велика Британія (зауважимо, що в Україні — це час останніх місяців правління Мазепи, доносу Кочубея й планів Петра І раз і назавжди ліквідувати державність Гетьманщини).

Слід мати на увазі, що доленосний «Акт про унію» 1707 року, що про нього було згадано вище, став наслідком не якоїсь конкретної військової поразки шотландців (подібній полтавській 1709 року, яка сталася майже в той самий час — через 20 місяців). Він був результатом, з одного боку, системного військово-політичного та економічного тиску Англійської держави (десятки вторгнень на шотландську землю, торговельні й морські блокади, вивезення майна; втім, не раз траплялося, що й шотландське військо діяло в Англії); окрім того, далася взнаки поступова, тривала в часі, але невблаганна і методична переорієнтація шотландської політичної, церковної та майнової еліти на Лондон. І, по-третє (можливо, за значенням — по-перше) — це постійні внутрішні чвари всередині країни у ХV—ХVІІ століттях, «руїни», якщо шукати паралелі у нашій історії, спровоковані багато в чому магнатами (Дугласи, Аргайли, Гордони...), які не бажали зміцнення сильної централізованої влади в Единбурзі. Проте і королі Шотландії теж були, кажучи м’яко, не на висоті — претензії на абсолютну владу, тиранічні нахили, геть не підкріплені реальними якостями й спроможністю керувати... Все це впродовж століть і десятиліть підсилювало вплив проанглійської партії при владі Шотландії.

Геніальний (без перебільшення) творець Вальтер Скотт, письменник, який відкрив шотландське минуле для Англії, Європи та світу, родоначальник жанру історичного роману в європейській літературі, показав шлях свого народу до створення, захисту... і втрати власної держави впродовж ХV—ХVІІІ століть. Це — класика світової літератури. Проте справжня, правдива історія цієї країни незмірно перевершує навіть могутню творчу фантазію (й рідкісну ерудицію) Вальтера Скотта. Треба додати: шотландцями були й незабутні Роберт Бернс, Роберт Луїс Стівенсон, Артур Конан Дойл, Александр Флемінг — винахідник пеніциліну.

Говорячи символічно, «Камінь Долі» — святиня, що на ній багато віків присягали шотландські королі, перебираючи владу, — врешті опинився у Лондоні. Чому так сталося — ми щойно дуже коротко зазначили. Але ж які драматичні сюжети (аби їх відтворити, явно замало лише одного Вальтера Скотта!). Ось перед нами — поступове розділення Шотландії на дві, доволі чітко окреслені, частини — рівнинну, «нижню» («лоуленд»), більш європейську, «модерну» (і часто проанглійську) та гірську («хайленд»), винятково волелюбну, войовничу, землю прадавніх звичаїв і водночас прадавньої кланової системи, що трималася дуже довго. Саме «хайленд» тривалий час — під національно-релігійними гаслами — опирався поглинанню країни Лондоном (відсилка до роману «Пуритани» В.Скотта).

Повернімося до драматичних сюжетів шотландської історії. Знову підкреслимо, що державу губили не так англійці, як внутрішній розкол! Війська лондонського короля, англійських завойовників, які перетинали прикордонну річку Твід, шотландці не раз громили (у битвах при Дунсі 1372 року, при Оттерберні 1388 року, при Сочиберні 1488 року, при Хаддон-Ризі 1542 року...). Проте відбувалися постійні заколоти аристократії і магнатів супроти королівської влади, безперервні конфлікти всередині самої владної династії Стюартів (правила в Шотландії у 1371—1707 роках), коли було всякого: сини повставали проти батька — короля (бувало, й вбивали його); малолітніх хлопчиків-монархів (4, 6, 10 років від народження) брали в полон і тримали як заручників їхні ж близькі або далекі родичі, використовуючи цих дітей як маріонеток та правлячи державою від їхнього імені як регенти; з іншого боку, були приклади, коли королі (приміром, Яків ІІ 1452 року) власноруч убивали мечем своїх політичних супротивників (у цьому конкретному випадку — графа Дугласа).

ХVІ століття. Європа переживає «землетрус» Реформації. Англійський король Генріх VІІІ (1509—1547), який завжди вважав Шотландію «своєю», проводить церковну реформу на протестантських засадах і відмовляється підкорятися Папі Римському — Кліменту VІІ (той категорично не схвалив шлюбу Генріха з Анною Болейн, яку, до речі, король за кілька років стратив...). Це спричинило глибокий і болісний релігійний розкол не лише в Англії, а й у Шотландії, яка вже дедалі більшою мірою втягувалася сильною «проанглійською» партією в орбіту впливу Лондона. То був конфлікт і між протестантами й католиками (у Шотландії досить численними й потужними), і, більше того, всередині самих  протестантів — між поміркованими «пресвітеріанами» та ультрарадикалами. Наслідком, зрештою, стала руйнівна, страшна Громадянська війна 1570—1573 рр.

Англійська ж королева Єлизавета І (1558—1603), жінка розважлива й розумна, видатний державний діяч (мала й потужних радників), залюбки виступила у цій ситуації в ролі «миротвориці», затягуючи зашморг навколо шотландської держави. Саме до її «послуг» мусила вдатися знаменита шотландська королева Марія Стюарт — переконана католичка, яка під час релігійних міжусобиць і війни кланів втекла на англійську територію (далека родичка Єлизавета називала Марію «любою сестрою»). Вона ж і підписала смертний вирок своїй сестрі (8 лютого 1587 року) за звинуваченням у державній зраді. Син Марії — король Шотландії Яків І, «висловив глибокий жаль», проте й надалі зміцнював зв’язки з Лондоном...

1603 року королева Єлизавета помирає бездітною. Престол (прямого заповіту не було) вирішили передати тому ж Якову VІ — далекому родичу правлячої в Лондоні династії Тюдорів (у третьому поколінні). Віднині Яків VІ Стюарт Шотландський став Яковом І, королем Англії (на престолі з 1603 по 1625 рік). Так Англія й Шотландія були об’єднані під владою однієї корони, однієї династії Стюартів.

Читач, очевидно, знає, що син Якова І — Карл І Стюарт — був страчений у Лондоні за вироком парламентського суду й наполяганням Олівера Кромвеля 30 січня 1649 року (в нас — це доба Хмельниччини). Менш відомо, що Кромвель, уже лорд-протектор Англії, 1655 року «вогнем і мечем» завоював непокірну Шотландію, яка підтримувала «своїх» Стюартів. Будь-які суверенні права Шотландії Кромвель скасував. Проте після його смерті 1658 року і особливо після реставрації Стюартів на троні 1660 року статус-кво було відновлено.

1688 року стався державний переворот (так звана славетна революція), король Яків ІІ Стюарт утік із Лондона на континент. Престол посів Вільгельм Оранський, який проголосив віротерпимість (дуже важливо). Проте в Шотландії, особливо в «хайленді», було ще чимало прихильників Якова. Боротьба тривала ще декілька десятиліть (знову — Вальтер Скотт). І саме за цих обставин, коли Стюарти були позбавлені престолу й стали ворогами лондонської влади, під тиском англійського уряду було укладено історичний «Акт про Унію» 1707 року, який утворив єдину Англо-Шотландську (вже Великобританську) державу.

Згідно з Актом, Шотландія зберігала певні самоврядні права. Так, особлива юридична система Шотландії зберігалася; шотландські пери-аристократи наділялися рівними правами з англійськими лордами (45 депутатів-шотландців засідали в Палаті громад). Проте шотландський парламент розпускався (був відновлений лише 1999 року!), були встановлені єдині правила у сфері торгівлі, фінансів, податків, валюти. Зрозуміло, король Англії «назавжди» ставав монархом Шотландії. Шотландія перетворювалася на складову частину могутньої Британської Імперії.

***

Рух за незалежність від Лондона існував, утім, завжди (нагадаймо: герої роману «Діти капітана Гранта» — шотландські патріоти). Після  «Брекзіту» він отримав нове дихання. Але це — вже тема окремої багатоосяжної розмови.