Григорій МАЙРАНОВСЬКИЙ: слідами «доктора-смерті»
Радянська пропаганда стверджувала, що досліди зі смертельною отрутою над в’язнями концтаборів було розпочато під час Другої світової війни лікарями-есесівцями. Це не так.
Відомо, що після арешту «луб’янському маршалові» Лаврентію Берії представили свідчення керівника токсикологічної лабораторії НКВС-МДБ Григорія Мойсейовича Майрановського, в лютому 1953 року засудженого до 10 років ув’язнення за незаконне зберігання отрути і зловживання службовим положенням:
«Під час моїх дослідів щодо вживання отрути, яку я випробовував на засуджених до В[ищої] М[іри] П[окарання]..., я зіткнувся з тим, що деякі з отрут можуть бути використані для виявлення так званої «відвертості» серед ув’язнених. Цими речовинами виявилися хлораль-скополамін і фенамін-бензедрин.
При вживанні хлораль-скополаміну (КС) я звернув увагу на те, що, по-перше, дози його, вказані у фармакопеї як смертельні, насправді не є такими. Це мною було перевірено багато разів на багатьох суб’єктах. Крім того, я помітив приголомшуючу дію на людину після вживання КС, яка тримається приблизно в середньому близько доби. В той момент, коли починає проходити повне гальмування і з’являються проблиски свідомості, гальмівні функції кори головного мозку ще відсутні. При проведенні в цей час методу рефлексології (поштовхи, щипки, обливання водою) у піддослідного можна виявити низку односкладових відповідей на коротко поставлені запитання.
При вживанні «кола-с» у піддослідного з’являється сильний збуджений стан кори головного мозку, тривале безсоння протягом кількох діб залежно від дози. Також з’являється неспинна потреба висловитися.
Ці дані навели мене на думку про використання цих речовин при проведенні слідчих дій для отримання так званої відвертості у затриманих осіб.
...З цією метою Федотовим (Петро Васильович Федотов — генерал-лейтенант держбезпеки. — Б. С.) було виділено п’ять слідчих, прізвища яких я не пам’ятаю (один з них неначе був Козирєв), а також підслідні трьох родів: що зізналися, не зізналися і частково зізналися. Над ними і проводилися мною досліди разом зі слідчими. Коротко мене слідчі інформували про обставини справи і про ті питання, які цікавили слідство»...
Берія стверджував: «Це жахливий злочин, але я про це перший раз чую». І, поза сумнівом, брехав, оскільки безпосередньо контролював лабораторію Майрановського.
24 квітня 1956 року в записці першого заступника Генерального прокурора СССР П.В. Баранова про неможливість реабілітовувати Майрановського затверджувалося: «Встановлено, що лікар Майрановський, прийнятий у 1937 році на роботу в органи НКВД, за пропозицією Берія і Меркулова, організував і обладнав у 1938 році спеціальні приміщення особливо секретної і токсикологічної лабораторії, де і виробляв за наказом названих ворогів народу нелюдяні випробування різних смертоносних отрут на засуджених до вищої міри покарання.
Протягом низки років Майрановським було знищено жахливим способом дуже багато таких засуджених, особистість яких слідству встановити не вдалося, оскільки Берія і Меркулов, представляючи Майрановському «об’єкти випробування», приховували дані про їх особу.
Майрановський показав, що йому не було відомо, кого саме він знищував, застосовуючи отруту, і стосовно цього для нього було достатньо розпорядження Берії або Меркулова.
Крім того, Майрановський випробовував на заарештованих різні наркотичні речовини з метою отримання нібито правдивих свідчень («проблема відвертості»).
За клопотанням Меркулова, Майрановському без захисту дисертації було надано звання професора і науковий ступінь доктора медичних наук.
Слідством не встановлено, що Майрановський знав про зрадницько-змовницьку діяльність Берії і його зграї, а був лише виконавцем завдань Берії та Меркулова.
Таким чином, Майрановського не можна притягнути до кримінальної відповідальності як співучасника змовницької діяльності Берії і Меркулова, від покарання, призначеного йому 1953 року, його звільнено через акт про амністію.
Враховуючи зв’язки Майрановського з викритими ворогами народу Берією і Меркуловим, виконання ним особливо важливих завдань цих осіб і соціальну небезпеку Майрановського як особи, що провадила нелюдські досліди над живими людьми, вважав би дія Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17 березня 1953 року про амністію на засудженого Майрановського Григорія Моісейовича не поширювати і обмежитися відбуванням покарання за винесеним йому вироком».
Щодо того, що лабораторію отрут було створено за наказом Берії і Меркулова — явна брехня. Майрановський працював в НКВС у 12 Відділі ГУДБ з літа 1937 року, коли Берія ще очолював комуністів Грузії. А токсикологічною лабораторією керував ще з 1935 року, тільки тоді вона була при Всесоюзному інституті експериментальної медицини (ВІЕМ) і, отже, створена за ініціативою тодішнього наркома НКВС Генріха Ягоди.
Майрановського було звільнено наприкінці 1961 року, помер він своєю смертю в Махачкалі 1964 року. Жертвою Майрановського, очевидно, став шведський дипломат Рауль Валленберг, що врятував тисячі євреїв у Будапешті, але був заарештований «Смерш» за наказом Сталіна. Згідно з документом, копію якого було передано шведській стороні 1957 року, Валленберг помер від інфаркту у в’язниці на Луб’янці 17 липня 1947 року. Автентичність цього документа викликає великі сумніви, але інші документи свідчать, що всі згадки про причетних до справи Валленберга припиняються в жовтні 1947 року. Швидше за все, Валленберга було отруєно, але сталося це дещо пізніше, ніж 17 липня 1947 року.
Серед достовірно встановлених жертв лабораторії Майрановського були, як мінімум, двоє українців. Це — колишній нарком освіти України Олександр Шумський, якого в 1933 році за звинуваченням у приналежності до міфічної «Української військової організації» засудили до 10 років ув’язнення в Соловецькому таборі, які замінили на заслання до Красноярська, і єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Теодор Ромжа, зарахований до лику блаженних Римсько-Католицькою церквою в 2001 році. Він був противником встановлення московського православ’я в Закарпатті. Як згадував Павло Судоплатов, досвідчений кілер Берії й Абакумова, в жовтні 1946 року Абакумов сказав йому, що «направить до Саратова спецгрупу, аби ліквідовувати Шумського, а моїм завданням є влаштувати все так, щоб його прибічники не здогадалися, що його ліквідовували. Майрановського, у той час начальник токсикологічної лабораторії МДБ, було терміново викликано до Саратова, де в лікарні лежав Шумський. Отрута з його лабораторії зробила свою справу: офіційно вважалося, що Шумський помер від серцевої недостатності. До Саратова виїжджали заступник міністра МДБ Огольцов, якому підпорядковувався Майрановський, і Каганович, який особисто знав Шумського». Ромжу спочатку хотіли усунути за допомогою автомобільної аварії, але його було лише поранено, і тоді в справу втрутилася лабораторія Майрановського. Судоплатов свідчив: «...мені зателефонував Абакумов і сказав, що через тиждень до Ужгорода приїжджають Савченко (міністр держбезпеки України. — Б. С.) і Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії, з наказом ліквідовувати Ромжу. Савченко і Майрановський розповіли мені, що в Києві на вокзалі в своєму залізничному вагоні їх прийняв Хрущов, дав чіткі вказівки і побажав успіху. Через два дні Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готово, і Хрущов віддав наказ про проведення акції. Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агентові місцевих органів безпеки — це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа. Вона і зробила смертельний укол». Як уже писав «День», медичні документи про смерть Ромжі не підтверджують версії про отруєння ядом кураре. Швидше за все, була використана якась менш екзотична отрута. На допиті 1 вересня 1953 року Судоплатов згадував випадки Шумського і Ромжі, але конкретної отрути не називав.
13 березня 1953 року у Володимирській в’язниці раптово помер від гострої серцевої недостатності колишній віце-прем’єр польського уряду у вигнанні Ян Станіслав Янковський, у якого за два тижні закінчувався термін ув’язнення. І того ж дня в тій самій Володимирській в’язниці і з тим самим діагнозом помер інший високий посадовець-в’язень — колишній головнокомандувач естонської армії генерал Йохан Лайдонер. Утім, щодо діагнозів, це лише припущення. Жодних офіційних даних про причини смерті Янковського і Лайдонера досі не оприлюднено. Дані про їхню смерть відомі лише з їхніх тюремних карток. Мало у кого сьогодні залишаються сумніви, що ці смерті були невипадковими і зв’язаними між собою. Видно, обидва вони були отруєні, швидше за все, за допомогою введення отрути через укол, а отруту зробили в тій самій лабораторії, яку раніше очолював Майрановський. Проте украй малоймовірно, що наказ про це вбивство віддав Берія. З моменту його приходу до МВС і до загибелі Лайдонера і Янковського пройшов лише один тиждень. Адже операція щодо їх убивства вимагала якогось часу на підготовку. Потрібно було віддати наказ про її проведення, розробити план операції, виготовити необхідну отруту, підібрати виконавців і відрядити їх до Владимира. Для того, щоб встигнути вбити Янковського і Лайдонера, 13 березня, Лаврентій Павлович повинен був віддати наказ про їхнє вбивство буквально в перші ж дні свого повернення до МВС, тобто 6-7 березня. Але у нього були справи більш важливі, ніж займатися ліквідацією польського міністра та естонського генерала. Швидше за все, наказ про ліквідацію Янковського віддав ще Сталін у січні або лютому 1953-го, коли дізнався про те, що у поляка закінчується термін ув’язнення. Ну, а Лайдонера дозволив прибрати за компанію — аби двічі машину з Москви не ганяти.
Швидше за все, діяльність лабораторії отрут КДБ продовжувалася і після 1953 року, але жодних документів про її роботу в цей період досі не оприлюднено. Колишній генерал-майор КДБ Олег Калугін свідчив, що болгарського журналіста-дисидента Георгія Маркова було отруєно в 1978 році отрутою рицин, виготовленою в лабораторії КДБ на прохання болгарських колег і особисто переданою ним болгарам. Маркова було отруєно за допомогою уколу парасолькою. Можна не сумніватися, що жертв наступників Майрановського було значно більше, ось тільки їхні імена ми дізнаємося не скоро, якщо взагалі коли-небудь дізнаємося.
