МЕНЮ

Гетьманат на Поділлі: персональний вимір

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, у матеріалі використані відомості з книги «Подільський губернський староста Сергій Кисельов (1877-1937) у документах епохи»
24 грудня, 2018 - 19:13
Подільський губернський староста Сергій Кисельов був одним із найвідданіших прибічників сильної влади Павла Скоропадського

Період з травня по грудень 1918 року довго залишався білою плямою не лише в загальній, але й локальній історії Україні. Про силове захоплення влади Павлом Скоропадським та його прибічниками розповідалося похапцем. Хоча насправді цікавих, а головне – повчальних подій вистачало. Як і постатей, які допомагали гетьману сформувати міцну систему управління в регіонах. Діяльність тодішніх місцевих адміністрацій охоплювала майже всі галузі життя, але особливо важливою була для внутрішньополітичної стабілізації. На Поділлі представником сильної влади Скоропадського був губернський староста Сергій Кисельов – росіянин за походженням, але українець у душі.

Він народився у містечку Чорний Острів Проскурівського повіту Подільської губернії (нині – смт у складі Хмельницького району Хмельницької області) у багатодітній родині – батьки виховували 12 дітей. Батько Кисельова походив з купецької родини, був київським спадковим Почесним громадянином, служив землеміром при Проскурівсько -Летичівському з’їзді мирових посередників, володів маєтком «Смолянка» поблизу села Чорний Острів. За освітою Сергій Кисельов був юристом, мав досвід управлінської діяльності, здобутий в судових органах Російської імперії. На Поділлі керував Проскурівською земською управою, працював на посаді Проскурівського повітового комісара. За соціальним станом Сергій Кисельов був службовцем. Але на ім’я його дружини її батько придбав маєток у Проскурівському повіті. У подружжя були син Олександр, дочки Ірина та Наталка.

Наприкінці 1914 року Проскурівське земство почало видавати політичну, громадську і літературну газету «Наша земська газета», потім «Земська думка», «Вільна думка», яку редагував Сергій Кисельов. Вже з перших номерів газета подавала важливу інформацію про тогочасне життя Проскурівщини. Паралельно займався благодійною діяльністю. Він був почесним опікуном Проскурівського реального училища, щороку виділяв від 300 до 500 тогочасних рублів на утримання закладу, а це були чималі гроші. Їх витрачали на оплату навчання учнів з бідних сімей, на придбання книг та інвентаря, а також на проведення культурних заходів. Активно допомагав Кисельов і товариству Червоного Хреста. Завдяки цій системі він близько познайомився із графом Дмитром Гейденом, який мав маєток під Вінницею. З приходом Гетьманату саме він порекомендував Кисельова на посаду Подільського губернського старости.

«Граф Гейден добре знав Кисельова як гарного управлінця і порядну людину. Він був впевнений, що Сергій Іванович, маючи авторитет серед інтелігенції, справиться з покладеними обов’язками – і не помилився, – каже кандидат історичних наук, головний спеціаліст відділу інформації Державного архіву Вінницької області Костянтин Завальнюк. – Слід сказати, що Кисельов певний час виконував обов’язки Проскурівського повітового комісара у 1917 році, але це була важка і невдячна праця, тому що країна була в анархії, потрібно було створювати нове життя. Очевидно, він розумів власну відповідальність за той історичний період, який доводилося переживати. Можливо, він відчував довіру до гетьмана Павла Скоропадського, програма якого йому імпонувала. Вбачав у ньому і рятівника України, адже держава тоді переживала досить складний період і, забігаючи вперед, можна сказати, що зі своїми обов’язками управлінця Сергій Кисельов справився. Хоча і за рахунок непопулярних заходів серед широкого кола населення. Але по-іншому в той час ніяк не можна було».

Прагматик із широким світоглядом

На Поділлі владу гетьмана підтримали 3664 землевласники (переважно – поміщики), заможні селяни (8–10 %). Тобто в цілому ситуація в регіоні була напруженою, особливо, якщо зважати на те, що станом на березень 1918 року 50–60 % поміщицьких господарств Поділля було розгромлено, а їхня земля – захоплена селянами. Діяли такі радикальні форми селянського руху, як вбивства і пограбування поміщиків та управителів їх маєтків, підпал маєтків. 3 травня 1918 року. Могилів-Подільський повітовий комендант повідомляв: «Зміна політики в центрі хвилює широкі верстви населення. Користуючись цим часом, безвідповідальні особи мутять народ, підбурюють його до збройних виступів...». В окремих селах Брацлавського, Гайсинського, Літинського, Ямпільського повітів на початку травня 1918 року відбулися селянські повстання. Службовці УНР розпочали антиурядову агітацію, а деякі – цілеспрямовану підривну діяльність проти влади гетьмана. Тобто час, коли Сергій Кисельов приступив до своїх обов’язків (19 травня 1918 року) був, м’яко кажучи, неспокійним. Часу на розкачку не було. І за три дні губернський староста вже сформував стратегію своїх першочергових дій.

У листі міністерству внутрішніх справ Сергій Кисельов констатував основні проблеми нової адміністрації і запропонував шляхи відновлення порядку в краї: якнайшвидше призначити повітових старост; замінити повітових комендантів авторитетними не заполітизованими офіцерами; розпустити охоронні сотні, а потім набрати нові з надійних хліборобів та офіцерів; надати губернському старості право призначати начальників міліції; відпустити кредити на створення відділів розшуку політичних противників Української держави; провести вибори сільських та волосних посадових осіб, які б підлягали повітовим старостам; посилити особовий склад австро-угорських військ у краї; збільшити штати чиновників і підвищити їх оклади до прожиткового рівня; надати кошти для створення та підтримання діяльності зазначеної адміністративно-примусової системи.

 «Подільський губернський староста декларував, що Українська держава повинна будуватися на «здорових демократичних» засадах. Як висококваліфікований юрист, свої дії він співвідносив із дотриманням законності і завданням подолати критичну суспільно-політичну і економічну ситуацію в губернії, – продовжує розповідати Костянтин Завальнюк. – Він вважав необхідним припинити «безграмотну соціалізацію», застосувати рішучі заходи в усуненні демагогів «соціалізації» і заспокоїти населення шляхом заміни колишніх земельних комітетів органами земельної реформи. Будь-які дії губернський староста Поділля оцінював з точки зору не тільки їх суспільної ваги, але й необхідності дотримання законності. Наприклад, він не ліквідовував земські органи управління, але вводив туди своїх представників для забезпечення контролю».

Кисельов здійснював помірковану політичну лінію, поступово стабілізуючи суспільно-політичну ситуацію. Це визнавали і прибічники, і противники. Цікаво охарактеризував його голова Подільської земської управи Віктор Приходько, який, до речі, був членом Української Центральної Ради з 1917 року: «Звичайно, «ідеологічно» він вповні відповідав новому режимові, не дурно був призначений губерніальним старостою. Але – треба признати, був розумніший і обережніший, ніж інші «ідеологи» гетьманського перевороту. З походження Кисільов не був приїзжий великорос, а скоріше малорос і діяв більш обачно. Крім того, він був «земець», а не урядовець-бюрократ і з ним можна було легше порозумітись… Кисільов, як мешканець Проскурівського повіту, знав українську «простонародню» мову і старався говорити зі мною по українськи».

Професіонал у правочинності

З успіхів економічної політики гетьманату на Поділлі варто відзначити відновлення виробництва на 52 цукрових і винокурних та 116 спиртоочисних заводах, налагодження залізничного сполучення. Чимало було зроблено щодо ремонту рухомого складу залізниць. Завдяки цьому значно збільшився товарний рух. Найважливішим напрямком економічної політики гетьманату було відновлення приватної, насамперед поміщицької, власності в аграрній сфері, що поєднувалося з обеззброєнням сіл. Ці заходи здійснювали представники гетьманської адміністрації, а найчастіше – поміщики разом із австро - угорськими загонами під час рейдів по селах, які назвали карними експедиціями. Вони супроводжувалися екзекуціями (тілесними покараннями), контрибуціями, арештами та розстрілами непокірних. Під тиском австро - угорської зброї селян також змушували сплачувати поміщикам відшкодування, часто завищені. Виплати селян за пограбовані маєтки, зокрема, в Ольгопільському повіті, доходили до 1,5 млн. крб.

«Кисельов прагнув врегулювати ситуацію у правовому полі і 27 липня 1918 року забороняє застосовувати карні експедицій, натомість пропонує правові методи розв’язання конфліктів через «земельно-ліквідаційні комісії», такі собі «дискусійні круглі столи», але поміщики ігнорували законні методи відновлення своєї власності. Становище на місцях залишалося вкрай напруженим. Найскладнішими залишалися відносини влади і селянства, яке зі зброєю в руках висловлювало протест аграрній політиці гетьмана, – констатує історик. – У серпні 1918 року в окремих селах 6-ти з 12 повітів Поділля (Брацлавському, Вінницькому, Літинському, Ольгопільському, Могилів-Подільському, Ямпільському) спалахнули повстання селян, які були придушені за допомогою австро-угорських підрозділів. Значна кількість повстанців була заарештована. Саме жорстка централізація влади, що призвело до конфліктів старост з органами самоврядування і унеможливило вирішення місцевих соціальних проблем, стала недоліком системи управління гетьманату. Силові структури були недостатньо чисельними і слабкими, траплялися прояви корупції. З метою підтримки правопорядку 18 жовтня 1918 року Сергій Кисельов запропонував повітовим старостам створювати добровільні загони зі «свідомих хліборобів та інтелігенції». Він хотів грати чесно, але його правила гри були не сприйняті».

Кисельов і культурно-освітня розбудова

Незважаючи на певні проблеми у відносинах української інтелігенції і влади, гетьманат здійснював активну національно-культурну політику. Здобутками культурної політики на Поділлі було відкриття у 1918–1919 навчальному році 89 навчальних закладів: 31 початкової школи (1–4 роки навчання), 28 вищих початкових шкіл (3–4 роки навчання), 30 середніх шкіл (8–11 класи). За іншими відомостями, наприкінці 1918 року на Поділлі діяло 128 нижчих початкових шкіл і 141 вища початкова школа, з яких відповідно 50 і 79 було відкрито у 1918 році. 22 жовтня 1918 року було відкрито перший у краї вищий навчальний заклад – Кам’янець-Подільський державний університет, що вважається найголовнішим здобутком культурної політики гетьманату на Поділлі.

Подільський губернський староста надавав посильну допомогу у підготовці до відкриття університету. Інформацію про це підтверджують спогади викладача цього навчального закладу Л. Білецького. Критикуючи ставлення, «яке виявляли вищі місцеві російські урядовці, російська бюрократія до українського університету», він писав: «Зате цілком інакше відношення спостерігалося з боку старости Подільського Кисільова, який дуже багато допоміг в справі організації Університету … і пішов так далеко назустріч нашому святі, що проголосив 22 жовтня навіть національним святом міста Кам’янця, а шкільна влада оголосила це свято як найбільше шкільне свято цілого Поділля». Однак, культурно-освітня політика не усувала причини опозиційності української інтелігенції до влади. Тривали арешти та переслідування проросійськи налаштованими службовцями представників освіченого прошарку, які належали до різних соціалістичних партій.

Втрачений шанс

На початку листопада 1918 року австро-угорська армія почала повертатися на батьківщину, здійснюючи при цьому погроми поміщицьких маєтків, в’язниць, передаючи селянам зброю в обмін за продукти. Це призвело до виникнення стихійних правопорушень в окремих населених пунктах Балтського, Вінницького, Летичівського, Літинського, Могилів-Подільського, Ямпільського повітів губернії. Ліквідація загонами державної варти масових заворушень у південно-східному Поділлі стала останнім досягненням Сергія Кисельова на посаді губернського старости.  Відхід австро-угорських військ з Хотинського повіту дозволив йому приступити там до організації влади Української держави. 13 листопада 1918 року він навіть просив міністерство внутрішніх справ виділити на це грошовий кредит. Однак, наступні події, зміна влади, унеможливили ці дії. Кисельов не мав змоги далі залишатися на чолі адміністрації губернії. Він не став боротися за владу і без перешкод 20 листопада 1918 року передав у Кам’янці-Подільському службові справи представнику Директорії Степурі.

«Пам’ять не донесла до нинішніх днів – що ж робилося у Кам’янці після протигетьманського перевороту. Оповідали лише, що губерніяльний староста Кисільов, без будь-яких затримок, – передав владу – папери та документи, – а на ранок, зібравши на автомобіль свої речі, разом з полковником – великоросом Потатуєвим, виїхав на Проскурів, до свого маєтку. Згідно з умовою, ніхто їм перешкод не робив. Все відбулось по джентльменськи, «честь – честю»!..», – напише про цей день у своїх спогадах Віктор Приходько.

«Земський діяч, службовець, староста Кисельов у міру власного розуміння, своїх сил та можливостей намагався прислужитися справі розбудови та процвітання рідного краю. Він не чіплявся за владу, щоб убезпечити людей від збройних конфліктів, як це було у сусідньому Житомирі, де тривалий час точилася боротьба за владу між гетьманцями та республіканцями, – резюмує Костянтин Завальнюк. – Проскурівський період в його житті і діяльності відіграв важливу роль в становленні судового відомства, його професійна діяльність на чолі земства Проскурівщини у 1912-1917 роках сприяла підтримці розвитку інфраструктури, економіки і культури краю, а посада Подільського губернського старости стала піком кар’єрного росту і насправді втраченим шансом реалізуватися на повну. Кисельов мав всі якості, щоб стати потужним державотворцем. Він був не великоросом-шовіністом, а патріотом України. Це далекоглядна людина із широким світоглядом. Є цікавий документ про те, що він забороняв селянам вирубувати ліс, бо це може «призвести до зміни клімату», а також знищувати передові господарства та племінну худобу. А ще закликав до збереження природи, яку треба передати наступним поколінням».

…Втративши всі свої маєтки, на початку 1920-х років Кисельов переїхав до Вінниці, де працював у різних радянських торгівельних установах, зокрема, був і завідувачем юридичної частини у відділі внутрішньої торгівлі Вінницького облвиконкому. Попри якісну роботу, високий професіоналізм, лояльність до режиму й аполітичність, більшовицькі спецслужби не випускали з поля зору колишнього земського діяча царських часів. За період 1919–1922 років його заарештовували 5 разів. Лише клопотання родичів, які мали близьких знайомих у кремлівській верхівці, рятувало йому життя. Але не довго. Як «колишній», Кисельов був приречений до загибелі в роки сталінських репресій. Восени 1937 року його було засуджено до розстрілу. Вирок виконали у Вінниці 2 грудня рівно опівночі.