МЕНЮ

Еліта і війна-4: Франклін Рузвельт і його наступник-2

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
12 квітня, 2019 - 11:47
За що західний світ і Україна мають бути вдячними Гаррі Трумену

Закінчення. Початок  читайте «День», № 61

Історія, як відомо, не має «умовного способу», хоч іноді неймовірно цікаво робити чудесні припущення: а що було б, якби... Ми не знаємо, що було б зі світом, якби Франклін Делано Рузвельт не пішов раптово з життя 12 квітня 1945 року, а залишився на посаді президента США повний четвертий строк поспіль, до січня 1949-го. Є, втім, підстави припускати (лише припускати), що його адміністрація й далі, після завершення Другої світової війни, здійснювала би компромісний курс щодо сталінського СРСР, мотивуючи це необхідністю подальшої післявоєнної співпраці великих держав-переможців (на засадах Ялтинського переділу Європи!).

Ми не можемо цього точно знати. Але ми точно знаємо, як саме діяв Гаррі Трумен. І зараз, до того, як стисло розповісти, що саме він зробив і чому це було тоді життєво важливим для Заходу і для майбутньої вільної України, — покажемо читачу, що такі вчинки 33-го президента США були їм виношені, глибоко продумані й випливали зі стратегії дій його країни, як він їх розумів.

Ще в червні 1945 року Трумен занотовує в щоденнику: «Диктатура пролетаріату не відрізняється від диктатури царя або Гітлера. У Росії немає соціалізму. Це — розсадник особливих привілеїв... Вони, очевидно, люблять свій уряд, інакше б не помирали за нього. Я люблю наш уряд, тому давайте співіснувати». Це — думка Трумена, який обіймав президентську посаду лише два місяці. Але вже тоді, зустрівшись у Білому домі з Молотовим, правою рукою Сталіна, новий лідер США заявив йому (фактично самому «вождеві народів») буквально таке: «Якщо Москва не буде дотримуватись основоположних міжнародних договорів, особливо щодо післявоєнної Польщі та заснування ООН, то вона може забиратися під три чорти!» (зовсім не в дусі Рузвельта...) Молотов був, як мінімум, шокований. «Ніхто в моєму житті ніколи не розмовляв так зі мною» — заявив він. «Дотримуйтесь договорів, і з Вами не будуть розмовляти так», — відказав Трумен.

Новий володар Білого дому стрімко позбавлявся ілюзій щодо кремлівського режиму. Напередодні зустрічі на вищому рівні в Потсдамі (липень-серпень 1945 року), зустрічі, ще сповненої ввічливими запевненнями лідерів трьох держав у готовності далі співпрацювати, він робить такий новий запис у щоденнику: «У мене немає віри у будь-які тоталітарні держави, чи то буде Росія, Німеччина, Іспанія, Аргентина або Японія... Вони всі побудовані на хибному висновку, що брехня є справедливою і що стара, давно викрита єзуїтська формула про те, що ціль виправдовує засоби, є правильною і необхідно будь-що підтримувати владу уряду. Я з цим не згоден і не вірю, що ця формула допоможе людству в здійсненні його надій. Чесний комунізм, як сказано у «Діях апостолів», буде працювати. Але Російська Безбожна Спотворена Система працювати не буде».

Те бачення геополітичної ситуації, яке склалося у Трумена на початок 1946 року, він сам закарбував у таких небагатьох словах: «Ми хочемо тільки миру. Але ми будемо за нього битися!» Річ, крім усього іншого, була і в тому, що Трумен уже тоді визначив для себе: сталінський режим необхідно стримувати, причому силою (!), а не закликами, інакше апетити Кремля зростатимуть настільки, що це буде вкрай небезпечним для «вільного світу». І глибоко символічним є те, що Трумен стояв поруч з Уїнстоном Черчиллем, коли знаменитий британський екс-прем’єр 5 березня 1946 року виголошував відому «фултонську промову» про «залізну завісу» і загрозу радянської експансії для цілої Європи. Трумен застосував усі ресурси США, аби реалізувати тези, висловлені Черчиллем. Він мав і солідне теоретико-ідеологічне обґрунтування: у лютому 1946-го посол США у Москві Джордж Кеннан надіслав президенту знамениту «довгу шифровану телеграму» (Трумен уважно перечитав її десятки разів), де обґрунтовано доводив, що сталінський режим «фанатично переконаний» у неможливості «мирного співіснування» зі світом капіталізму, насамперед зі США, що Сталін, як це було й раніше в історії Росії, робить ставку на військову агресію «з метою забезпечення внутрішньої безпеки свого слабкого режиму». Але, підкреслював Кеннан, «кремль є дуже чутливим до «логіки сили» і завжди відступає перед силою». Ці слова у звіті свого посла Трумен підкреслив!

Взагалі слід відзначити, що 33-й президент США був людиною дії, а не «глибокої стурбованості», чергових, сотих за ліком, закликів «поважати міжнародне право» тощо. Лише два приклади. Влітку 1945 р. делегація сенаторів США відвідала зруйновану війною Європу, і, повернувшись, розповіла президенту, що «Франція може стати комуністичною, так само, як Німеччина, Італія й Балкани, і є великі сумніви в тому, що Британія збереже здоровий глузд»... Трумен, обмірковуючи почуте, написав у щоденнику: «Європа так часто була зруйнована за останні 2000 років, але завжди відновлювалася, краще або гірше, ніж була, це як кому подобається, і тому оці «ораторські вправи» залишили мене байдужим. Ці розумники, на відміну від Цезаря або Рішельє, переконані, що знають відповіді на всі питання».

Ще момент: коли Роберт Оппенгеймер, один із «батьків» атомної бомби, після трагедії Хіросіми й Нагасакі, прийшов до Трумена і почав говорити, що відчуває особисту провину за скоєний страшний злочин (і через 74 роки ці почуття можна зрозуміти й підтримати), то зазвичай стриманий президент розлютився: «Більше ніколи не пускайте до мене цього... (недруковане слово). Він рюмсає й говорить, що на його руках кров... Кров на моїх руках як президента! Це все — мої проблеми!» Як відомо, ядерні бомбардування Хіросіми і Нагасакі вбили щонайменше 250 тисяч мирних японців, проте, як до кінця життя вважав Трумен, це спонукало Токіо до капітуляції і зберегло життя півмільйона солдатів США...

А тепер, коли ми прояснили спосіб мислення і підґрунтя стратегічних дій Трумена, стисло перерахуємо його основні заходи геополітичного масштабу.

1. Доктрина Трумена. Її основні положення були викладені у виступі президента перед Конгресом 12 березня 1947 року. Цьому передував справді драматичний перебіг подій. Наприкінці лютого того року посол Британії у США лорд Роберт Інверчапелл повідомив Трумена та провідних членів його уряду, що жорстока економічна криза, військові втрати та винятково сувора зима змушують його країну припинити будь-яку допомогу Туреччині й Греції, внаслідок чого в цих державах, а також і низці країн Західної Європи, до влади можуть прийти комуністи (а вони вже входили на той момент до складу урядів Франції та Італії).

Трумен миттєво оцінив ситуацію. Звертаючись до Конгресу 12 березня, він попросив 400 мільйонів доларів економічної та військової допомоги. Але глава держави мав на меті не створити ще одну програму зарубіжної допомоги, а започаткувати «цілком нову зовнішню політику». Тому що, підкреслив президент, «однією з головних цілей зовнішньої політики Сполучених Штатів є створення умов, за яких ми та інші народи будемо жити у світі, вільному від примусового деспотизму. Це було головним питанням у війні проти Німеччини та Японії. Ми перемогли країни, які хотіли нав’язати свою волю та спосіб життя іншим народам. Цей курс на свободу ми тим більше захищатимемо і надалі» (СРСР не називався прямо, проте всім було зрозуміло, про що йдеться!).

Конгрес схвалив ініціативу президента. А головні тези цієї промови невдовзі стали відомими як «доктрина Трумена». Показово, що жорсткі військові та економічні заходи «стримування» швидко дали результати: вже у травні 1947-го комуністи були виведені зі складу урядів Франції та Італії. Проте залишалася ще підконтрольна Сталіну Східна Європа...

2. План Маршалла (за прізвищем тодішнього держсекретаря США, бойового генерала). 5 червня 1947 року офіційно оголошено допомогу в економічному відновленні та цивілізаційному об’єднанні післявоєнної Європи (насамперед Західної). Були задекларовані усунення торговельних бар’єрів, модернізація промисловості Європи, її економічна та політична інтеграція (перше «маленьке зернятко» майбутнього ЄС!) і — що не завжди афішувалося — витіснення комуністів із владних структур європейських країн. СРСР теж офіційно запросили взяти участь у цьому проекті, проте Сталін, звісно, саркастично і рішуче відмовився (як і його сателіти у Східній Європі). Загальна сума асигнувань за планом Маршалла (з квітня 1948 по грудень 1951 р.) склала близько 13 мільярдів доларів, причому Велика Британія отримала 2,8 млрд, Франція — 2,5 млрд, Італія та Західна Німеччина — 1,3 млрд. Впродовж чотирьох — шести років економіка цих країн Західної Європи була в основному відновлена, хоча ще залишалися серйозні проблеми.

3. Створення Північноатлантичного альянсу (НАТО). Того самого, який 4 квітня цього року відзначив 70 років свого існування. Може, це — найважливіше з того, що зроблено Труменом, адже він доклав дуже багато зусиль до того, щоб ця організація як потужний інструмент військового та політичного стримування Сталіна з’явилася на світ. Виступаючи на церемонії підписання договору про утворення НАТО0 4 квітня 1949 року, Трумен сказав, що «якби такий договір існував у 1914 та 1939 роках та охоплював країни, які присутні тут сьогодні, — я вірю, що він запобіг би актам агресії, що призвели до двох світових воєн». Нагадаємо про те, що: а) засновниками НАТО тоді були 12 країн — США, Канада, Велика Британія, Ісландія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Італія, Португалія, Люксембург, Норвегія, Данія. Зараз членами НАТО є 29 держав; б) особливої, виняткової важливості набуває реалізація статті 5 Статуту НАТО, згідно з якою напад на будь-яку державу-члена НАТО є нападом на весь Альянс; в) у Конституції України закріплено курс на вступ до НАТО.

4. Берлінська криза 1948 року. Керівництво США та їхні союзники, всупереч оголошеній Сталіним блокаді Західного Берліна, налагодили «повітряний міст», за допомогою якого постачали західним берлінцям все необхідне, і блокаду було прорвано. Фактично це була знакова поразка Кремля.

5. Корейська війна 1950 — 1953 років. «Сили ООН» на чолі зі США дали відсіч агресивним діям Північної Кореї. Потім у війну втрутився Китай, і зрештою, уже за Ейзенхауера, наступника Трумена, було підписано перемир’я 27 липня 1953 року. Але важливим є інше. Коли головнокомандувач сил ООН, «переможець Японії», американський генерал Дуглас Макартур (суперпопулярна людина) запропонував застосувати в перебігу війни ядерну зброю, — Трумен дуже жорстко нагадав йому, хто є Верховним головнокомандувачем, і усунув із посади.

***

Цікаво було б поговорити і про внутрішню політику Трумена. Про його «справедливий курс» 1948 року, що передбачав контроль над цінами, кредитами, експортом, зарплатами й тарифами за квартири — лівоцентристський документ; республіканська більшість у Конгресі — противники Трумена — по суті, заблокувала його. Про «очищення державних установ від комуністів», сенатора Джозефа Маккарті й «полювання на відьом». Зрештою, про феєричну виборчу кампанію Трумена 1948 року (ось де приклад так званого популізму!) — ніхто не вірив у його перемогу, фаворитом був сенатор-республіканець Томас Дьюї, проте президент три місяці мандрував країною на «агітаційному поїзді», виступав по п’ять-шість разів на день і говорив: «Мої незаможні співгромадяни, після того, що я зробив для вас, ви будете невдячними свинями, якщо не підтримаєте свого президента. Я борюся з цими багатіями з Уолл-стрит!» Люди відповідали: «Підсмаж їх добре, Гаррі!» І Гаррі переміг — це був шок! — з перевагою у три мільйони голосів і був переобраний...

Але зараз ми не про це. Саме Трумен заклав підвалини колективної військової та економічної (МВФ та Світовий банк були засновані у ті ж роки) безпеки Заходу. І стримав Сталіна силою. Думається, це зніме запитання на кшталт: а за що Захід взагалі (і Україна також) мають бути йому вдячними? І чому один із найпотужніших авіаносців ВМФ США названо «Гаррі Трумен»?