Думки про людський поступ

Одним із найбільш впливових українських мислителів другої половини ХІХ ст. був Михайло Драгоманов (1841 — 1895), відомий  історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився він у місті Гадяч — одній із колишніх «гетьманських столиць» — на Полтавщині у дворянській родині, яка мала козацьке походження. Освіту здобував у Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Університету святого Володимира в Києві. Після закінчення вищих студій працював у 2-й Київській гімназії, потім — у своїй альма-матер, викладаючи історію. Належав до учнів видатного українського історика Володимира Антоновича, який загалом дотримувався анархічних поглядів і навіть заявляв, що не вірить у державотворчий потенціал українського народу.

Драгоманов знаходився під значним впливом європейських позитивістських та соціалістичних ідей. Він був одним із лідерів Київської громади — організації, що мала українську національну спрямованість. Тому його, звинувативши в «соціалістичній тенденції» та «українському сепаратизмі», звільнили в 1876 р. з Університету святого Володимира.

Через те Драгоманов вимушений був емігрувати. Він знав п’ять мов, не рахуючи слов’янських. Більшу частину свого життя прожив у Європі, спілкуючись із найяскравішими представниками світової інтелігенції. У 1876 — 1889 рр. Драгоманов працював у Женеві, видавав часопис «Громада» (1878 — 1882), а також опублікував серію брошур і книжок українських та російських авторів, які через цензуру не мали бути опубліковані в Росії.

Разом із Сергієм Подолинським та Михайлом Павликом Драгоманов створив т.зв. «Женевський гурток» — перший український соціалістичний осередок. Мислитель справив чималий вплив на радикально налаштованих галичан, зокрема на Івана Франка. У галицьких радикалах він вбачав зародок загальноукраїнського політичного руху, який би поєднував національно-визвольний характер із ліберально-демократичними цінностями. Тому Драгоманов був одним із ініціаторів (разом із Франком та Павликом) створення в Галичині Русько-української радикальної партії.

У женевський період мислитель написав та видав низку важливих теоретичних праць — «Переднє слово до «Громади» (1878), «Пропащий час» (1878), «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879) та інші.

Гасло Драгоманова виглядало таким чином: «в культурі — раціоналізм, у політиці — федералізм, у соціальних справах — демократизм». Його суспільним ідеалом став т.зв. громадівський соціалізм, котрий трактувався як «безначальство».

Загалом же Драгоманов визнавав цінність держави. Зокрема, жалкував, що «українці багато стратили через те, що в ті часи, коли більша частина пород людських в Європі  складали свої держави, їм не довелось того зробити». Правда, за часів Богдана Хмельницького, на його думку, «Україна справді була найбільше подібна до самостійної й чималої держави».

«...своя держава, — вважав Драгоманов, — чи по волі, чи по неволі зложена, була й досі ще єсть для людей спілкою задля оборони себе од чужих і задля впорядкування своїх справ на своїй землі по своїй волі». Однак у нинішніх умовах, вважав мислитель, «вже люди переросли державні спілки й прямують і волею, й неволею до якихось інших». Це пов’язано з тим, що нинішні держави не здатні впорядковувати всі справи й для всіх людей однаковим чином.

Мислитель писав, що «справді вільними можуть бути тільки маленькі держави, або, ліпше сказати, громади, товариства. Справді вільною спілкою може бути тільки спілка товариств, котрі просто чи через виборних людей для кожної справи обертаються до других товариств, з котрими їм найближче, найлегше, найпожитніше бути спільними, за потрібними їм справами, оддаючи їм поміч за поміч».

На думку Драгоманова, основою всіх можливих соціальних порядків має стати індивід з його волею. Власне, громадівський соціалізм випливає із визнання індивіда (атома всіх соціумів) фундаментом соціального та міжнародного порядку. Для такого ладу притаманним є обмеженням до мінімуму елементів примусу. Порядок має утримуватися не системою державного управління, а вільними громадами, які сформовані індивідами: «...громада тільки тоді буде мила кожному, коли вона не неволить нікого: бути в ній чи не бути. І громада мусить бути спілкою вільних осіб». Отже, громада —  це самодостатня суспільна одиниця, яка може найкраще знати потреби та здібності своїх людей. Будучи самостійними, громади мають перебувати одна з одною в федеративних зв’язках.

Драгоманов так малює ідеал майбутнього суспільного устрою: «От дійти до того, щоб спілки людські, великі й малі, складались з таких вільних людей, котрі по волі посходились до спільної праці й помочі в вільні товариства, — це й єсть та ціль, до котрої добиваються люди і котра зовсім не подібна до теперішніх держав, своїх чи чужих, виборних чи невиборних. Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадянство й товариство людей й товариств».

У теорії громадівського соціалізму можна знайти схожі моменти з поглядами французького мислителя П’єра Жозефа Прудона, а також представників тогочасного англійського радикалізму, з творами яких Драгоманов був ознайомлений. І все ж витоки цієї драгоманівської теорії варто шукати не тільки і не стільки в зовнішніх впливах, як в українській ментальності та суспільно-філософській думці. Ця теорія була спробою реалізувати соціальний ідеал українського козацтва в умовах модерного суспільства.

Зрештою, про це говорить сам Драгоманов, вважаючи, що козаки творили «вільні громади»: «Це діло не зовсім таки нечуване в нашій Україні. Наша Січ запорозька була подібною ж вільною спілкою: кожен міг прийти до неї й одійти, коли хотів. Кожний приставав до того куреня, до котрого хотів; кожен курінь був спілкою вояцькою й господарською, котра працювала спільно й вживала своє добро в спільному будинку». Попри «простоту» Січі, її можна вважати предтечею майбутніх порядків: «Примір Січі тільки показує, що ті вільні порядки, про котрі ми зараз говорили, зовсім не таке діло, що його ні здумать, ні згадать, тільки в казці сказать. Більше двохсот років стояло з подібними порядками січове товариство — й робило своє діло, вояцьке й господарське, далеко не погано. Звісно, діло запорозьке було доволі просте; тепер у людей більше діла, більше потреби, та зате в них і більше науки, й більше розуму, то вони зможуть вправлятись ліпше січових товаришів».

У контексті громадівського соціалізму Драгоманов осмислював питання націй, сукупність яких, на його думку, і становить людство. Нації він розглядає як історичні утворення. Вони підлягають змінам і є результатом історичного розвитку етнічної спільноти. Основа ж націй — громади, а бажаною формою їхнього політичного об’єднання — федеративна спілка вільних самоврядних громад. Отже, на його думку, українці зможуть реалізувати свої національні права при існуванні громадівсько-федеративного устрою.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»