Донька великого князя

Ім’я дочки князя Ярослава Мудрого — Анни — добре відоме не лише в Україні, а й загалом у Європі. Будучи дружиною французького короля Генріха І, вона відіграла помітну роль у історії Франції, а її нащадки в подальшому правили в країнах Європи, належали до відомих аристократичних родів. Про Анну зберіглося чимало свідчень у французьких писемних джерелах. Чого, на жаль, не скажеш про джерела руські (українські). Принаймні в «Повісті минулих літ» згадок про неї немає. Щоправда, історик Василь Татіщев, використовуючи Іоакимівський літопис, який не дійшов до нашого часу, писав, що народилася Анна в 1032 році. Саме цим роком дослідники, як правило, й датують рік народження майбутньої королеви.

Загалом же в біографії Анни, яку часто іменують Київською, має чимало «білих плям», загадкових речей.

Народжена у шлюбі Ярослава Мудрого й Інгігерди (Ірини), дочки шведського короля Улофа ІІІ Шетконунга, Анна росла й виховувалася в Києві, який на той час став значним політичним, торговим і культурним центром. Її батько значно розбудував це місто, намагався його зробити «копією» й водночас конкурентом Царгорода-Константинополя. Чимало дбав він про розвиток освіти, книжності. Юнаки (переважно із заможних родин) мали змогу навчатися грамоти. Але також навчалися й дівчата, що було дещо незвичним для тогочасної Європи. Анна оволоділа грамотою. Вона читала книжки, вміла писати. Принаймні збереглися її підписи.

Щось конкретне сказати про її дитинство, юність ми не можемо. Джерела про це мовчать.

Її батько став помітним політичним гравцем на європейській арені. Він втручався у справи сусідніх держав, завдяки «шлюбній стратегії» намагався налагодити для своєї держави корисні зв’язки.

Зокрема, в його планах було встановлення дружніх відносин з імператором Священної Римської імперії Генріхом ІІІ, який належав до Франконської династії. Цей монарх правив із 1039 по 1056 рік. Окрім Франконії він зумів встановити контроль за Баварським, Швабським і Карінтським герцогствами. Поширив свій вплив і на Саксонію. У 1041 р. у васальній залежності від нього опинився чеський князь Бржетіслав. Прагнув Генріх ІІІ також впливати на Польщу й Угорщину, які в той час опинилися у сфері інтересів Ярослава Мудрого. Останній в 1043 р. пропонував Генріху ІІІ одружитися з однією зі своїх дочок. Дехто вважає, що такою претенденткою могла бути Анна. Хоча з цього приводу є певні сумніви. Анна на той час була малолітньою. Щоправда, династичні шлюби з малолітніми тоді мали поширення. Ярослав мав більш дорослих дочок. Зрештою, Генріх ІІІ одружився з Агнесою де Пуатьє. Цей шлюб дав йому можливість поширити свій вплив на таку важливу частину Священної Римської імперії, як Лотарінгія.

Можна констатувати, що Ярослав Мудрий і Генріх ІІІ стали важковаговиками тогочасної європейської політики, які конкурували між собою. І в цій конкуренції важливу роль відігравали шлюбні династичні зв’язки, котрі ставали запорукою політичних союзів. Ярослав Мудрий налагодив такі зв’язки із правлячими монархами Польщі та Угорщини: польський князь Казимир Відновитель був одружений із сестрою Ярослава Мудрого Добронігою-Марією, а угорський король Андрій — з його дочкою Анастасією. Також троє Ярославових синів одружилися з представницями впливових аристократичних родів Священної Римської імперії. Вказані династичні, а отже й політичні союзи забезпечували певну рівновагу між Генріхом ІІІ та Ярославом Мудрим.

Саме в контексті такої політики і варто розглядати шлюб Анни Ярославівни й короля Франції Генріха І (1008—1060). Власне, в цьому шлюбі насамперед був зацікавлений французький монарх. Останній належав до королівської династії Капетингів, які почали владарювати у Франції в 987 р. На початку їхнього правління королівська влада в країні була слабкою. Стосувалося це й Генріха І, який посідав королівський престол з 1027 по 1060 рік. Васали цього монарха, в тому числі й його рідний брат Роберт Бургундський, визнавали його владу лише теоретично. Протягом перебування Генріха І на престолі майже безперервно велися феодальні війни. У перші двадцять років свого правління він орієнтувався на союз із імператорами Священної Римської імперії. Планував одружитися з донькою імператора Конрада ІІ, але та передчасно померла. У 1043 р. Генріх І одружився на дочці фризького маркграфа Матильді, яка доводилася родичкою імператору Генріху ІІІ. Однак Матильда наступного року померла під час пологів. З часом стосунки між двома Генріхами — французьким королем та німецьким імператором — загострилися. І в такій ситуації Генріх І вирішив одружитися з дочкою київського великого князя. З боку останнього він сподівався на підтримку в своєму протистоянні з імператором.

До Києва із Франції було відправлено посольство, яке й вело переговори про цей династичний шлюб. Угода була досягнута. І Анна Ярославівна вирушила в далеку подорож, яка пролягала через землі Центральної й Західної Європи. Немає документальних свідчень про цю подорож, про те, хто супроводжував Анну, якими землями пролягав маршрут майбутньої королеви. Не знаємо й те, коли почалася ця мандрівка й коли скінчилася.

Можемо припустити, що супроводжували її не лише члени французької делегації, а й представники київського княжого двору. Це була дипломатична місія. Ймовірно, Анна й люди, які були її супутниками, зустрічалися з правителями деяких країн, передавали для них послання й дарунки від Ярослава Мудрого.

Анна та її оточення могли на шляху зустрічатися з перепонами. Її шлюб із Генріхом І не був у інтересах імператора. Останній і міг чинити такі перепони — тим паче, що шлях майбутньої королеви Франції пролягав через землі Священної Римської імперії.

До речі, в 1978 р. в Радянському Союзі був знятий художній фільм «Ярославна, королева Франції» за романом Антоніна Ладинського. В ньому, власне, і розповідається про цю подорож. Є в фільмі епізоди, в яких ідеться про те, що «злі люди» робили каверзи, аби Анна не доїхала до Франції. Правда, робили це не німці, а... візантійці. У той час радянське керівництво намагалося проводити т. зв. політику розрядки. Тому не бажано було в сфері культури використовувати якісь антизахідні мотиви. Тому, очевидно, було вирішено не чіпати німців, а каверзи проти Анни Ярославни списати на візантійців, які давно канули в Лету. Хоча ідея авторів фільму, що подорож Анни до Франції була складною й супроводжувалася пригодами, певно, не безпідставна.

Не виключено, що для того, аби убезпечити подорож доньки київського князя, було послано, поряд із основним, ще один чи навіть кілька відволікаючих обозів, які могли рухатися в дещо різних напрямках. Звісно, це лише гіпотеза. Але, враховуючи тогочасну політичну ситуацію, вона видається вірогідною.

Не знаємо ми часу, коли виїхала Анна зі своїми супутниками з Києва й коли вона дісталася Франції. Дослідники називають різні дати одруження доньки Ярослава Мудрого й Генріха І — 1049 і 1051 рр. Друга дата виглядає більш достовірною. Сама ж подорож могла тривати кілька місяців.

Шлях майбутньої королеви Франції, схоже, пролягав проторованими торговими шляхами Європи. Переважно це були водні річкові шляхи. Зокрема, в той час існував торговий шлях, який вів із Києва до Центральної Європи. Спочатку він пролягав землями полян, деревлян та волинян, які входили до Київської Русі. Йшов цей шлях через такі міста, як Білгород, Здвижень, Мичеськ, Ушеськ, Корчеськ, Возвягль, Дорогобуж, Пересопницю, Луцьк, Торчин, Володимир (Волинський), Устилуг. Схоже, цим шляхом і їхала Анна. Далі її дорога могла пролягати польськими землями до Кракова. Або з Волині вона могла податися на південь, на терени Галичини, які вже були частиною Русі. Там вона могла побувати в Перемишлі й Ярославі. До речі, вважається, що останнє місто було засновано Ярославом Мудрим.

Звідти Анна та її супровід могли рушити до Сандомира й Кракова. Це були на той час важливі міські центри на теренах південної Польщі. Тут Анна, певно, зустрілася з польським князем Казимиром Відновителем та його дружиною й своєю тіткою Добронігою-Марією.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»