МЕНЮ

День Ольги

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
24 липня, 2020 - 11:22
Найвідоміша жінка України: загадки життя, версії, «болгарський слід»

Історія неспростовно доводить: наші українські жінки ні в чому не поступались чоловікам, коли йшлося про засадничі життєві справи — ні в захисті Вітчизни, ні в кермуванні родиною, ані в художній творчості, ані, зрештою, у державній діяльності.

Княгиня Ольга (Хельга), у християнстві — Олена, щонайменше 19 років (945-964) очолювала Давньоруську державу, провела її крізь небезпечні «хмари» й «бурі» тодішньої   страшної, неспокійної історії та політики (ворогів у Русі-України було більш ніж достатньо), виявивши при цьому справжню далекоглядність і державну мудрість. Ця видатна людина є, поза сумнівом, однією з найвідоміших (можливо, найбільш відомою) жінок України. І сьогодні, 24 липня, у День Рівноапостольної Княгині Ольги (таке звання дала їй християнська церква) є потреба поговорити про цю виняткову постать.

Тим більше, що навіть при побіжному  погляді на знамениту  володарку виникає стійке, сильне враження потужної, незрівняної волі, характеру переможного, незламного (самі лише палаючі очі чого вартують!) — і водночас... загадковості. Справді, знаємо ми про Велику Княгиню Київську дуже й дуже мало,  достовірних відомостей вкрай недостатньо (делікатно висловлюючись), крихти, які ми можемо  видобути з прадавніх літописів,  безмежно скупі, часто важко піддаються розшифровці та аналізу,  до того ж, незрідка суперечать  один одному. Але це цікаво — розгадувати таємниці життя знаменитих історичних постатей! Крім того, певною інформацією ми таки володіємо. Отож, почнемо нашу розмову.

Загадок у біографії Великої Княгині — предостатньо. Нам достовірно невідомий рік її народження (історики пропонують такі версії: 903, 910 і навіть 920 роки), ані передісторія її таємничого шлюбу з  напівлегендарним князем київським Ігорем (Старим), за літописною традицією, прямим нащадком відомого Рюрика — шлюбу, який згодом підніс її на  вищі щаблі державної влади (пам’ятаєте, як страшно, за канонічним текстом «Повісті врем’яних літ», помстилась Ольга древлянам за смерть чоловіка?). Ми вкрай мало знаємо про обставини життя Ольги в останні роки  її земного шляху та відходу княгині від державних справ. Відомо тільки, що померла Велика Княгиня десь у середині липня 969 року.

ФОТО НАДАНО НАЦІОНАЛЬНИМ ЗАПОВІДНИКОМ «СОФІЯ КИЇВСЬКА»

Але, мабуть, найбільша серед таких загадок — це походження Ольги. Де народилась велика жінка, яку землю могла вважати рідною? Якою  була родина її батьків? Що відомо про  її юні роки? І тут існують різноманітні версії, серед яких — «болгарська», хоч історики  ще далекі від згоди.

Є літописні рядки, доволі туманні й таємничі, які описують походження молодої Ольги «от Плескова...». Що це за «Плесков»? У  російській дореволюційній історіографії відповідь була недвозначною: місто Псков на Півночі (варто пригадати оперу Римського-Корсакова «Псковитянка», яка цілком ґрунтується на  цій гіпотезі). Але тут бачимо, як писав Іван Франко, «поважні гачки». Річ у тім, що в часи народження Ольги, тобто  на початку Х століття, факт існування населеного пункту (будь-якого) на місті  пізнішого Пскова є, одверто кажучи, не цілком достовірним, а то й геть сумнівним. Ба більше, сучасні археологи не наважуються датувати становлення  цього міста раніше ніж початком ХІ століття, а в добу дитинства Ольги плем’яним центром кривичів (корінних  мешканців цих земель) був зовсім не  «Плесков», а Ізборськ — давнє та існуюче і нині місто.

Недарма ще відомий російський історик кінця ХІХ століття академік Дмитро Іловайський писав: «Розмірковуючи над літописним «Плесковом», доходиш  висновку, що важко тут розуміти наш Псков, який тоді не тільки не мав жодного політичного значення, але навряд чи й існував».

Але є історичні джерела, що дають змогу інакше подивитись на цю проблему. 1888 року архімандрит Леонід (Кавелін) увів у науковий обіг  невідомий раніше рукопис — так званий «Короткий Володимирський літописець» (кінець ХУ століття). Відповідний текст, що має стосунок до Ольги, стверджує дослівно таке: «Игоря же Олег жени в Болгарех, поят за  него княжну именем Олгу, и бе мудра вельми». До речі, саме цю гіпотезу  тоді ж  підтримав академік Іловайський.

Справді, якщо ми приймемо такий погляд, то  багато речей  стають зрозумілими. Насамперед, ми бачимо, що загадковий «Плесков» — аж ніяк не Псков, а  цілком реальна Пліска (або Пліскова), столиця  Першого Болгарського Царства (розташованого неподалік від  сучасного міста Шумен). Це  прадавнє місто згадується в багатьох джерелах  початку ІХ-ХІІ століть (зокрема, про нього писали візантійські автори Лев Диякон, Анна  Комніна; існує нерозривно пов’язаний з історією Пліски таємничий напис давньоболгарського хана Омортага). У ІХ столітті Пліска була  величезним містом, із вражаючим капищем площею понад 2000 квадратних метрів (нагадаємо, що Болгарія прийняла християнство 865 року, за часів правління  знаменитого царя Бориса, що перебував на троні у 852-889 р.р., і особливо зміцнилась в добу царя Симеона, 893-927 р.р.). Тож наприкінці ІХ століття це капище перебудовується у величний християнський  храм.

Пліска була геть спалена угорцями 893 року, після чого резиденцію болгарських царів і архієпископів було перенесено у Великий Преслав. Але стара столиця на диво швидко відродилася, і ще довгий час зберігала значення видатного духовного й культурного центру Першого Болгарського Царства.

А тепер запитаємо себе: хіба це  «царське місто» не було незмірно більш привабливим «ярмарком наречених», аніж холодні, туманні ліси,  де мешкало плем’я кривичів? Коли історичних джерел гостро бракує — то, може, на допомогу варто іноді кликати простий здоровий глузд?

Є певні підстави стверджувати, що Ольга не лише народилась на  болгарській землі, де їй , власне, запропонував «руку і серце» князь Ігор (хоч  саме по собі це ще не доводить, що вона була етнічною болгаркою — є й  інші версії), але й належала до правлячої у Болгарії царської родини. Так, деякі вчені припускають, що Ольга була дочкою болгарського царя Симеона Великого й народилась близько 896 року у Плісці. Інша версія , схоже, більш правдоподібна, розглядає ймовірність того, що Ольга — онука уславленого болгарського царя Бориса (ми коротко згадали його —  саме за його владарювання Болгарія стала християнською країною;  чи  не цей факт, хай гіпотетичний, пояснює знамените хрещення Ольги 957 року, під час візиту до Константинополя й перемовин з візантійським імператором Костянтином Багрянородним? Виконала дідів заповіт...).

Майже нічого нам невідомо про дипломатичні відносини Великої Княгині Ольги з Болгарським Царством в середині Х століття, в добу її  владарювання (на відміну від краще вивчених стосунків з Візантією). Але  вони, очевидно, були! Адже поруч була потужна Візантійська імперія — геополітичний гегемон тієї доби — і доводилось, в жорстких обставинах тиску, візантійських підступів та інтриг, шукати союзників (а наївною княгиня  аж ніяк не була!). Чому таким союзником не могла бути Болгарія,  дещо послаблена за часів тодішнього  царя Петра, але свідома, як і Ольга, справжніх намірів імперського Царгорода?

Згадаємо також зафіксовані в літопису відомі слова сина Ольги, князя Святослава, про Болгарію як «середину землі моєї». Для середньовічної ментальності це були дуже відповідальні слова — і, можливо, річ у тім, що це була законна спадщина його матері?

І ще цікавий факт. На користь того, що Ольга була знатною жінкою з владної  родини свідчать цікаві відомості, що дійшли до нас. У  договорі князя Ігоря з візантійцями (близько 944 року) вона титулована «княгинею», а її представник (посол) згадується одразу після послів самого Ігоря та  малого Святослава — при тому, що незрідка в таких договорах князівські  дружини взагалі не згадувались. Ще за життя чоловіка Ольга мала свою власну особисту дружину. Всі наближені дружинники Ігоря одразу визнали її  правителькою після загибелі князя. Мабуть, вона таки належала до «високої родини».

Знаменитий імперський історик Микола Карамзін написав про Ольгу так: «Народні перекази нарекли її хитрою, церква — святою, а історія — мудрою». Для нас же Велика Княгиня виступає із темряви віків і хаосу як  символ порядку, організованості і глибокої державної ідеї.

P.S.

Наступного року в Ізмаїлі Одеської області планується відкриття пам’ятника княгині Ользі.