МЕНЮ

Рід Скоропадських-2

Юрій ТЕРЕЩЕНКО
1 лютого, 2018 - 17:25
(історично-ґенеальоґічна студія)

1938 р. у Львові вийшов друком збірник «За велич нації» з нагоди 20-ї річниці відновлення Української Гетьманської Держави, в якому було опубліковано історично-генеалогічну студію «Рід Скоропадських». Автором статті був відомий український історик, сходознавець Омелян Йосипович Пріцак (1919—2006). Ще у молоді роки вчений звернувся до гетьмана Павла Скоропадського з пропозицією скласти його родовід та біографічні нотатки про найвизначніших представників роду Скоропадських. Інтерес науковця до постаті останнього гетьмана України склався завдяки його контактам із представниками державницької школи української історіографії: Теофілом Кострубою та Іваном Крип’якевичем. Це перша наукова розвідка про гетьманський рід Скоропадських. Стаття О. Пріцака вміщує історичні замальовки безпосередніх предків гетьмана Павла Скоропадського та визначних представників роду. Вона доповнена генеалогічними таблицями: І. Рід Скоропадських; ІІ. Панівні європейські та українські династії в роді Скоропадських. Пропонуємо читачеві студію О. Пріцака.

Юрій ТЕРЕЩЕНКО


Закінчення. Початок у №13-14, 26-27 січня 2018р.

ПЕТРО СКОРОПАДСЬКИЙ (VIII).

Петро Скоропадський народився 6/Ш 1834 p. в селі Григорівці, конотопського повіту. Батько призначив синові військову карієру та віддав його до школи гвардійських підпрапорщиків. В р. 1851 (7/ XII), виходить він із неї та стає корнетом л.-ґв. кавалергардського полку (першого кінного полку ґвар-дії). У кавалергардському полку відзначився великою відвагою і неабиякими воєнними здібностями та скоро авансував: 1/VI 1853 р. стає поручником, 4/IV 1859 р. штабс-капітаном, a 1/VII 1859 р. ротмістром. У роках 1854, 1863 і 1864 бере участь у походах на Кавказ, де за воєнні заслуги дістає в 29 році житія ступінь полковника (19/V 1863 р.) та стає кавалером цілої низки орденів. І так 29/VII 1864 р. дістав орден св. Станіслава, II кляси з мечами, а 25/ХІІ того ж року дістає «золоту зброю» (з написом «за хоробрість»), орден, що його дуже поважали в російській армії.

Та не зважаючи на свою блискучу військову карієру та на велику майбутність, що перед ним стелилася, повернувши з кавказької війни, покинув військову службу й відався всеціло громадянській праці. Ще як був в війську, захопився він» новими ідеями, що панували тоді серед світліших умів громадянства.

Були це 60-ті роки XIX віку, себто часи, коли Олександр II переводив великі реформи, що мали на меті знести кріпацтво.

Петро Скоропадський був ревним апостолом тих ідей, і брав чинну участь у їх реалізуванні. Коли повстав у Полтаві «комітет для облекшення долі поміщицьким кріпакам», два рази вибирано Петра в його члени (11/VI 1858 p. і 4/IV 1859 p.).

За свої заслуги, покладені в акції знесення кріпацтва, дістав І7/ IV 1861 p. мсдалю на Олександрівській ленті в память освободження кріпаків. Свою діяльність розвивав головно у своїй рідній Стародубщині, де до смерти обирали його повітовим маршалом— В р— 1869 (17/VI) іиеновано його почесним мировим суддею стародубської округи, 30 вересня 1871 р. членом, а 10 вересня 1877 р. предсідником Стародубської Повітової Шкільної Ради і вкінці травня 1872 року почесним горожанином міста Стародуба. Працю Петра Скоропадського оцінювали й інші міста. Ось 17 травня 1878 р. с ґав він почесним горожанином міста Погара. Чим був Петро Скоропадський для міста Стародуба — хай свідчить той факт, що 21 травня 1878 р. помістили його портрет «на вічні часи» в Палаті Стародубської Повітової Управи. За громадянську працю дістав 27 червня 1875 р. орден св. Анни II кляси, 8 вересня 1878 р. титул дійсного державного радника, а 22 вересня того ж року — орден св. Володимира IV кляси. Помер із перепрацювання дня ЗО червня 1885 р. в Києві, маючи всього 51 років. Поховали його в Гамаліївському манастирі, що став «справжнім мавзолеєм лицарського роду наших Гетьманів».

Жінкою його була від 9 листопада 1869 р. Марія зі старинного козацького роду Миклашевських (* 9ДХ 1841, 29/ХІ 1901).

Єлисавета Скоропадська зам. Милорадович (VІІІ), сестра Петра (VIII), а тітка гетьмана Павла (IX) народилась 1 січня 1832 р. в селі Качанівка борзненського повіту. Дитячі роки та ранню молодість провела в Тростянці (прилуцького повіту), в чудовому старинному козацькому дворищі свого батька.

Відзначалася великою красою і вчасно — бо в 17 році життя вийшла заміж (1849 р.) за Льва Григоровича Милорадовича зі заслуженого в нашій історії роду, багатого дідича, що мав свої добра на Чернігівщині, Полтавщині й Катеринославщині та приятелював з Гоголем.

8 лютого 1879 p. овдовіла і всеціло віддалася громадянській та освітній праці, якій віддавна присвячувала чималу увагу, завдяки м. ін. зустрічі з діячами Полтавської Громади.

Під кінець 50-х років XIX віку почалося дещо свобідніше життя в Україні. Повставали різні культурно-освітні товариства, що мали на меті просвітити народ й увільнити його з оков темноти. В Полтаві повстало таке товариство, «Українська Громада», під проводом Дмитра Пильчикова, колишнього Кирило-Методіївця. В склад Громади входили крім нього ще: визначний письменник Олександер Кониський, брати Василь та Петро Трухови, Грицько Григоренко, Василь Кулик, Кузьма Шохин, Гр. Гавриленко (полтавський міщанин-столяр), Ковальський, Сильвестрович та інші.

Тоді саме, як завжди зимою, проживала Єлисавета в Полтаві і познакомившися з членами громади, захопилася їх ідеями й сама вступила в її члени.

Вплив членів того гуртка, як каже її біограф Ол. Кониський, «розвив у неї національний інстинкт природжений до ступня свідомости». Від того часу Її дім у Полтаві стає центром українства, а кожна українська акція знаходить у ній щедрого мецената й опікуна-покровителя.

Коштом Єлисавети видано в Полтаві Стронінову перебірку граматики Золотова, Українські Прописі Кониського. Відгукуючися на зазив Костомарова, Єлисавета взяла на себе кошт видання книжок для народу. Спеціяльну увагу звертала вона на освіту українського народу. Власним коштом удержувала такі школи: жіночу та мужеську в Полтаві, мішану на передмісті Полтави Павленках та в селі Рибцях, а всі інші — як полтавську дівочу гімназію — щедро підпомагала.

За ЇЇ старанням набралося вневдовзі доволі шкіл у Полтаві (1861 p.): 5 недільних, 2 суботніх га одна щоденна. За ті всі заслуги вибрали Єлисавету представники шкіл у Полтаві своєю репрезентанткою та запросили в члени загальної (шкільної) Ради.

Старанням тієї Ради [крім Єлисавети входили тут: Ол. Кониський, Дм. Пильчиків, Лобода, Стронін, Шелкан, Томашівський. Засідання відбувалися в домі Єлисавети] основано в Полтаві — за матеріяльною допомогою Єлисавети — «Народню Бібліотеку» (читальню) та влаштовувано прилюдні науково-популярні відчити (1861 р.).

Не занедбувала Єлисавета й гуманітарної акції. Коли знесли кріпацтво, подарувала своїм кріпакам по одній десятині землі, а від 1878 року була президенткою Добродійного Товариства в Полтаві та придбала йому чималі добра.

Та найбільше вона заслужилася Україні як фундаторка пізнішого Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові.

Літом 1862 року настає в Україні реакція. Ґубернатор Волков і відомий автор сумної памяти указу з 1863 p. Валуєв, позакривали школи та «Народню Бібліотеку» (і заборонили всякі збори). Почалися репресії, арешти й заслання.

Самій Єлисаветі доводилося зносити чимало неприємностей за свої українські симпатії та працю але — як каже сучасник — «не зважаючи на всі ті прикрості, які заповідав їй губернатор Волковъ і жандарма Беловъ, двері її господи ніколи не були замкнені задля українофілів».

Серед таких обставин дальша праця в Україні була просто неможлива й тому серед членів Полтавської Громади зродилася, за ініціятивою Дмитра Пильчикова, думка оснувати в Галичині, де українцям краще жилося, товариство, яке б організувало та піклувалося українською наукою. Але на те треба було фондів, головно на закупне друкарні.

І ось, Єлисавета, дізнавшися про турботи своїх співтоваришів праці, жертвує (1873 p.) на ту ціль 9.000 гульденів (біля 20.000 австр. срібн. корон), чим дає почин до заснування «Товариства імени Шевченка», що потому як «Наукове Т-во ім.Шевченка» стало осередком української науки і довго одинокою дійсною, хоч і неофіційною. Академією Наук.

«Таким чином, пише її біограф та діяч Наук. Т-ва, зросло товариство наше, а з ним друкарня, «Правда», «Діло», «Зоря», нарешті «Записки», чимало окремих книжок, і — головна річ — зявився той ґрунт, на якому росте і зростатиме далі наше питоме дерево науки і письменства».

Наукове Т-во ім. Шевченка вшанувало память Єлисавети. «На спомин і подяку» своїй добродійці замовили великий її портрет, цю поруч із портретами інших добродіїв Товариства, «прикрашує собою салю урочистих засідань Товариства в його власнім будинку».

Померла та громадянка, так заслужена для української культури, 14 лютого 1890р. в Полтаві, де 17 того ж місяця відбувся її величавий похорон. Спочила біля чоловіка в монастирі Воздвиження Чесного Хреста.

Померла, але — як каже товариш й праць — «память Єлисавети Іванівни житиме до віку по Україні-Руси» — бо «хто ж з чесних Русинів по цілій Україні від Дону до Тиси не поклониться перед памяттю Милорадовички і не скаже укупі з нами: «Спасибіг, мамо, спасибіг на віки! Земля тобі пером».

ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ (IX).

Сином Петра Скоропадського (VІІІ) і Марії Миклашевської є Пан Гетьман Павло Скоропадський.

Члени роду Скоропадським дружилися з дочками та синами найвизначніших козацьких, старшинських та шляхетських родів. Бачимо серед них представників і представниць родів: Апостолів, Бутовичів, Гамаліїв, Дунін-Борковських, Забілів, Закревських, Кочубеїв, Кулябків, Лизогубів, Лисенків, Лобакевичів, Марковичів, Миклашевських, Милорадовичів, Новипьких, Полуботків, Посудевських, Розумовськнх, Сулимів, Тарновських, Туманських і Чарнишів. Можемо отже сміло сказати, що в жили представників Роду Скоропадських влилася кров чи не всіх визначніших козацьких родів із усієї України. (Диви: Таблиця І.).

Та крім того рід Скоропадських споріднений із пануючими династіями України і Европи.

Пригляньмося по-коротці тим спорідненням.

Мати Пана Гетьмана Павла Марія з Миклашевських (XXXI), була дочкою Дарії Олсуфєв (XXX) (* 1818 1848), якої прабабка Марія Салтиків (XXVII) (* 1728 14/ХІ 1792) — дочка Василя Салтикова (* 1675 1755) і Марії Ґоліцин (XXVI) (* І/І 1701 І4/Х 1752), яка в XVI поколінні походить в прямій лінії від Гедеміна (1341), протопляста литовсько-украЇнськнх княжих династій.

Та сама Марія Ґоліцин — унучка боярина Бориса Голіцина (XXV) (* 1654 18/Х 1714) і Марії Хворостинін (XXIV) (* 24/Ш t651 13/X 1723). Марія Хворостинін знову ж в XVI поколінні походить прямо від Великого Князя Київського Мстислава І. Великого (VIII), сина Мономаха (VII), визначного українського монарха (1125 — 1132), а в XXIV поколінні від Рюрика, основника першої української династії.

Жінка Пана Гетьмана а мати Пана Гетьманича Данила (ХХХІЇІ) Олександра, походить з визначного роду Дурново. Вона становить XX покоління того роду, як на це вказують матеріяли з архіву Скоропадських.

Про протопласта роду Дурново пише таке чернигівський літопис: «В році 6861 (= 1353) приїхав в Чернигів з Германії муж чесного роду Індрис, а по хрещенні названий Лсонтієм, з двома синами. Константаном і Хведором, і з ним дружина і люди їх три тисячі чоловіків».

По дослідам Графа Товстого-Милославського (працює у Франції), тим Індрисом був Анрі де Монс, Граф Фландрії, що попавши в полон на остров Кипр утік звідтам зі своїми синами в Чернигівщину і приняв там православну віру.

Позатим Пані Гетьманова Олександра внучка Олександри кн. Волконської (XXIX), що в XXIII поколінні походить в простій лінії від Великого Князя Київського Святослава II Чернигівського (VI) (1073 — 1076), сина Ярослава І Мудрого (V) та має в галєрії своїх предків 5-ох репрезентантів династії Гедиміна.

Ті лінії українських династій споріднені з цілою низкою пануючих династій Европи.

Наведу кілька примірів: жінка Ярослава І. Мудрого (V) була Інгігерд-Ірина дочка короля Швеції Оляфа (1022).

Бабкою Великого Князя Київського Мстислава І. Великого (VIII), а жінкою Всеволода І теж Великого Князя Київського була невідома з імени дочка Константина X. Мономаха, цісаря Візантії (1054).

Сам Мстислав І. Великий (VIII) — це син Володимира II. Мономаха (VII) ( 1125) і Гіди, дочки англійського короля Гаральда (1066).

Жінкою Всеволода III. Чермного (ІХ) з чернигівської лінії ( 1215) — була дочка Казимира II Справедливого ( 1194), Великого Князя Краківського.

Отже як бачимо, теперішні предс тавники Роду Скоропадських, Пан Гетьман Павло і Пан Гетьманич Данило, це безпосередні нащадки — в жіночих лініях — наших старих великокняжих династій Рюриковичів і Гедиминовичів і через них визначних і довго пануючих династій Візантії, Англії, Швеції, Литви, Московії, Польщі та Фляндрії.

Омелян ПРІЦАК

* Збережена стилістика автора