Юрій Марущак: "Лівим" політикам я рекомендую перечитати "Капітал" Маркса"

Щорічні збори акціонерів - захід вельми відповідальний і водночас - урочистий, святковий.

Саме напередодні такої події ми зустрілися з головою правління АК "Легбанк" Юрієм Марущаком: важко знайти кращий привід для розмови про банк зокрема й фінансово-економічну систему країни загалом.

- Юрію Андрійовичу, зізнайтеся, як на сповіді, хвилюєтеся перед завтрашніми зборами акціонерів? Відчуваєте певний "синдром іспиту"?

- Легке хвилювання є, але це - хвилювання приємне. Адже кожному з тисячі акціонерів Легбанку, так само як і кожному з наших клієнтів, я можу впевнено, дивлячись у вічі, сказати: "Я ваші гроші зберіг і примножив, платежі не затримав навіть на день і зробив усе, щоб реалізувати стратегію індивідуального підходу, перше правило якої говорить: "не клієнт для банку, а - банк для клієнта". Ми прагнемо дотримуватися цього правила й у кредитній політиці, й у дилінговій, й у дивідендній.

- І наскільки виправдовує себе такий індивідуальний підхід?

- Уявіть собі, цілком виправдовує. Щоразу, коли рушиться чи переживає серйозні проблеми якийсь вітчизняний банк, частина його клієнтів переходить до нас, отже Легбанк досить інтенсивно розвивається.

- Це видно, зокрема, і з вашого річного блансу. Скажіть, якщо це не таємниця, як Легбанку вдається упродовж багатьох років стабільно утримуватись у першій третині "табелю про ранги" українських банків, практично не вдаючись до агресивної фінансової і рекламної політики?

- Що правда, то правда: Легбанк ніколи не вдається до агресивної, верескливої реклами. Я загалом уважаю: реклама повинна бути суто інформаційною, не стверджувати, що банк найкращий, найсолідніший, найнадійніший. Останніми роками всі ми були свідками фінансового краху кількох великих банківських структур, більшість з яких, м'яко кажучи, перебирали через край із нав'язливою саморекламою. Тож, як на мене, надмірне вихваляння банків викликає у клієнтів негативні асоціації, отже, його слід уникати, тим паче, що кредит довіри до банків сьогодні підірвано. А це, безумовно, проблема державного масштабу. Авторитет банку слід добувати гідними методами, рік у рік демонструючи зваженість, я навіть сказав би, обережність кредитно-фінансової та іншої діяльності, розширяти сферу послуг і боротися за кожного клієнта. До речі, саме вони, наші клієнти, ділячись із партнерами і просто знайомими позитивною інформацією про Легбанк, багато в чому сприяють формуванню його привабливого іміджу та збільшенню кількості нових клієнтів.

- Юрію Андрійовичу, свідомо чи мимоволі ви постійно підкреслюєте, що належите до обережних, "не ризикованих" банкірів. Мабуть, ця ваша якість має вселяти впевненість у надійності банку. Проте чи не ризикує банк через це зупинитись у розвитку, ввійти у стан стагнації, посівши лише якісь традиційні ніші у фінансовому секторі?

- Обережність і ретроградство - поняття цілком різні. Зваженість і продуманість фінансової політики не заважає нам розширяти перелік своїх послуг. Так, із 10 позицій генеральної ліцензії, виданої Національним банком, ми маємо право працювати за вісьмома (за винятком діяльності, пов'язаної з дорогоцінними металами, яку в Україні дозволено одиницям). Одними з перших в Україні почали виконувати операції з міжнародними пластиковими картками VISA, Mastercard/Eurocard, обслуговувати дорожні чеки Thomas Cook і American Express, які надають власникам величезні переваги під час зарубіжних поїздок. У Легбанку, одному з небагатьох, - можна відкрити анонімний валютний рахунок, орендувати індивідуальний сейф. Єдине, але принципове обмеження, за межі якого ми не виходимо - це скрупульозне дотримання законних методів роботи. Ні в чому й ніколи Легбанк у своїй діяльності не порушує межу правового поля.

- Ви згадали про багаторічну роботу "на авторитет" банку - і, коли не помиляюся, Легбанк справді один з найстарших комерційних банків України.

- 1989 року в тоді ще союзних "верхах" народилася, я вважаю, геніальна ідея: дозволити створювати комерційні банки. Власне, це було вимогою часу, адже бурхливий розвиток кооператорського руху вимагав щоденного відкриття тисяч рахунків, й існуючі державні банки фізично не справлялися із цим завданням. І нарешті, 16 червня 1989 року Легбанк було зареєстровано під союзним номером 111, а під кінець року кількість комбанків наблизилася до 1000.

- Банк "вийшов з роду" легкої промисловості...

- Так, і спершу обслуговував саме підприємства галузі. Проте наступними роками внаслідок кризи й непрофесійних дій тодішніх властей вітчизняну легку промисловість "поклали". Адже тим часом як 1990 р. в Україні, приміром, випустили 190 млн. пар взуття, то 1996-го - лише близько 12 млн. пар. Аналогічне становище склалося й у решті підгалузей. Аби не повторити долю підприємств, Легбанк був змушений переорієнтуватися, стати універсальним у всіх відношеннях. Загалом, попередніми роками допущено багато стратегічних прорахунків, помилок. Адже щоб зберегти знову-таки легку промисловість, а відтак, сотні тисяч робочих місць, податкові надходження від діяльності підприємств, їхню соціальну сферу, слід було запровадити митні обмеження, підвищити мито на ввезення аналогічної імпортної продукції. А з тютюном і алкоголем взагалі абсурдна ситуація. Тисячу років тому Росія будувала державний бюджет на надходженнях до скарбниці від продажу горілки. Україна ж прогавила цю можливість, унаслідок чого втратила мільярди й лише недавно повернула лікеро-горілчану промисловість під контроль держави. Те саме - з використанням кредитів міжнародних фінансових організацій. Чому лише тепер парламент схаменувся, що потрібно з'ясувати, куди, власне, йдуть ці кошти? Чому це не сталося 2 - 3 роки тому?

- Останнім часом, напередодні передвиборчого марафону, банкірів і промисловців знову намагаються зробити антагоністами - мовляв, жорстока монетарна політика, вигідна банкам, ущемлює інтереси виробничників, зацікавлених у кредитній емісії для фінансування підживлення підприємств. Ото й виходить, що банкір промисловцеві - ворог...

- Безграмотне міркування, яке грунтується винятково на політичній кон'юнктурі. Як банкір, який працює пліч-о-пліч із промисловиком, фінансує його проекти, може протистояти розвитку виробництва? Інша річ, що гроші, як специфічний товар, вимагають особливої коректності в економічних відносинах, а від браку коштів у вітчизняній фінансовій сфері однаково потерпають і банки, і підприємства. Стосовно ж поширених тверджень, нібито банки єдині, хто наживається під час промислового занепаду (побудованих на радянському менталітеті й необхідності формування "образу ворога"), то я рекомендую "лівим" політикам перечитати "Капітал" Карла Маркса. Там цілком обгрунтовано стверджується, що додаткова вартість, тобто, саме це "багатство", з'являється не в банках, а на виробництві.

- Пушкін свого часу так говорив про фах літератора: "Погане наше ремесло - в усіх свята є, а в нас - немає". Поклавши руку на серце, скажіть, скільки днів на тиждень ви - банкір, а скільки - приватна особа, зі святами й іншими перевагами "простої" людини.

- Нормальний керівник, який уболіває за свою справу, вдень і вночі "носить" її в собі. Та ви самі скажіть, хіба у вас таке буває: прибрав робочий стіл, вийшов з офісу - й забув усі проблеми, відклав їх розв'язання до наступного робочого дня? Отож бо й воно, не буває. Тож і Легбанк - завжди й усюди зі мною.

- Проте вихідні - нехай номінально - часом бувають? Чим у таких випадках найбільше подобається займатися?

- Поважаю полювання, риболовлю, теніс. Є в мене дачна ділянка, там доглядаю кущі й дерева. Працюючи фізично, інколи вдається забути звичне коло проблем. Приїжджайте - побачите, які в мене чудові квіти ростуть з весни й до пізньої осені.

- Сусіди за дачною ділянкою знають, що ви банкір? Ви з ними знаходите спільну мову?

- Там я нічим не відрізняюся від звичайних дачників - бриль, старий одяг, розмови про розсаду й добрива - словом, стосунки цілком нормальні й без будь-якої субординації.

- Дякую за розмову і - прийміть поздоровлення зі вдало завершеним фінансовим роком.

Розмову вів
Михайло РОМАНЦОВ