Як екзотика...

ХОЧЕШ — УТРИМУЙ, НЕ ХОЧЕШ — НЕ УТРИМУЙ

На перший погляд ще нема підстав панікувати. Бо, буваючи у відрядженнях у різних районах Волині, у селах завжди побачиш корів на випасі. Смирні тваринки, яких споконвіку називають «годувальницями родин», мирно собі щипають травичку. Але це лише на перший погляд, бо поцікався і виясниться, що корів у волинських селянських родинах тримають дедалі менше. «У нас три паралельні вулиці відносно Стиру. Моя — найближча до річки. Жодної корови на 22 будинки! Почути рев корови — це екзотика. Хоча колись у 7 господарствах вони були», — ділиться жінка, яку зустріла в селі Старики біля Берестечка. «Немає у нас пасовиська. Берег затоплює. На тих вулицях, які ближчі до поля, люди тримають корів. Пасовисько з іншого боку також мале. Було колись, але сільрада забрала 5 гектарів і віддала перемильському орендареві. В Гумнищах більше пенсіонерів, які з молочної продукції мають якийсь заробіток. А в Стариках — більше молоді, яка ходить на роботи і не бажає тяжко працювати біля корови», — розкладає на полички причини відсутності корів жінка.

У Старики я заїхала після села Гумнище, що за кілька кілометрів від нього, це одна сільська рада, Перемильська. У Гумнищі й вразила відносно велика, як для сьогоднішніх реалій, кількість корів у приватних господарствах: 48 на 91 двір. Якщо врахувати, що є і хати, де вже не живуть, що одні не хочуть «вбиватися» біля корови, а інші за віком уже не можуть, це досить хороша цифра. Охоче, як пояснила перемильська сільська голова Надія МАСЕЛКО, тримають корів і в самому Перемилі (їх тут 168). «Нині нікого на офіційному рівні не цікавить, скільки корів у селі, і чи тримають їх люди взагалі, — ділиться вона. — Від нас, як місцевої влади, ніякі управління вже не вимагають звітів, скільки і якої живності у селянських господарствах. Офіційно — не вимагають, а неофіційно — таки просять надати їм цю статистику. Та ми все одно, для себе, фіксуємо кількість корів, бо це і зайнятість людей, і їхні прибутки, це розвиток села, це, врешті, суто наш клопіт, адже випаси ми виділяємо».

Те, що у Гумнищі та Перемилі тримають корів охочіше, ніж у Стариках, Надія Дмитрівна пояснює саме наявністю гарного випасу. Це земля колишнього колгоспного городу, який після розвалу колгоспу люди попросили під випас. «І хоча ці землі за межами населеного пункту, сільська рада тоді погодила їх під випас, — каже Надія Дмитрівна. — Пасуть там люди до сьогодні, з 2003 року. Пасуть і тому, що турбуються про випас: купують добрива, підживляють травичку, а інакше, якщо не доглядати, нічого не буде».

Частину випасу змушені були виділити під земельні наділи учасникам так званого АТО. Виділили ділянки лише своїм, місцевим ветеранам, чужим, хоч були спроби, відмовляють. Пропонували «атовцям» спочатку наділи у колишньому колгоспному садку, що біля села Богунівка цієї ж сільради. Та вони, звісно, не захотіли корчувати дерева. І колишній сад є випасом для власників корів із Богунівки: на 33 господарства тут 21 корова. На випас же між Гумнищем і Перемилем (колишній колгоспний город) фактично нема документів саме як на випас, фактично в будь-який момент людей з коровами звідси можуть прогнати. Та Надія Маселко каже, що доки вона голова, доти не допустить повного знищення випасу. «У нас є трудолюбива родина, яка стабільно має 6—7 корів, є господарі, які варять сири на продаж, і пригощали ними на День села, — ділиться вона. — Корова — це має бути вигідно не лише людям, а й державі».

Сама ж голова мешкає на колишньому хуторі, що за кілометр від вказівного знака «Перемиль». Спочатку це були самобуди, бо дуже гарні мальовничі місця, родючі землі, потім самобуди узаконили. На 30 хат — аж 33 корови, це своєрідний рекорд у перемильській окрузі.

В ОДНООСІБНИКАХ НЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ

Велику підтримку приватні ферми на Волині отримували в часи, коли головою ОДА був уже покійний Борис Клімчук. На центральному, Театральному майдані Луцька селянам-господарям під музику вручали доїльні апарати, забезпечували їх міні-холодильниками. І зараз якісь порухи від держави наче є. Нещодавно департамент агропромислового розвитку Волинської ОДА повідомив, що п’ять власників особистих селянських господарств незабаром відкриють сімейні молочні ферми. У повідомленні йдеться, що «проект задля їх створення реалізується кластером «Натуральне молоко», за підтримки ТОВ «УкрМілкІнвест», сімейні молочні ферми — це не лише доведена ефективна модель виробництва якісного молока, але й каталізатор розвитку місцевих громад, зміцнення сім’ї та альтернатива виїзду на заробітки».

КОМЕНТАР

Андрій ЛИНДЮК, екс-голова Маневицької райдержадміністрації, кандидат економічних наук:

— Є дві об’єктивні причини, які потрібно врахувати. Перша: світовий досвід свідчить, що розвиток цивілізації і збільшення доходів людей спричиняють зменшення людей, готових утримувати одну-дві корови. В останні десять, а особливо чотири роки це дуже відчутно в Україні. Друга причина: переробники молока не зацікавлені в одноосібниках, які не використовують необхідного обладнання для забезпечення відповідної якості молока. Це також негативно впливає на кількість корів у селян, адже ціна за молоко, яку їм пропонують, є нижчою, ніж для фермерів. І це логічно.

Що робити? Потрібно стимулювати фермерів для створення ферм, як для нашого Поліського регіону — дуже добре було б мати міні-ферми мінімум на 10 корів, які вже можна було б обладнувати доїльним обладнанням, холодильними установками тощо. Ми в Маневицькому районі для цього запропонували районну програму, згідно з якою для фермерів та інших виробників молока, які є офіційно зареєстрованими, виплачуємо дотацію від однієї до півтори гривні за кожен літр проданого молока. До прикладу, один фермер із села Годомичі тільки в перші два роки діяльності цієї районної програми отримував до 75 тисяч гривень безповоротної фінансової допомоги з районного бюджету. У мене були сподівання, що це стимулюватиме й інших власників корів зареєструватись, як фермер, нарощувати дійне стадо і ще й отримувати «живі гроші». На жаль, за чотири роки додатково НІХТО не забажав користуватись цією районною програмою.

Причин дві: за всі роки держава стільки разів обманювала селян, що зараз важко повернути довіру, тим паче про такий позитивний досвід у нас не заведено писати і тим паче показувати по телебаченню. Селяни хочуть отримати допомогу, але ніяк не зрозуміють, що це можливо, тільки якщо самому оформляти документи, бути платником мінімального податку. Якщо у нас буде створено потужну ОТГ, то буду пропонувати надалі цю програму продовжити, але вже будемо робити вдосконалену: що більше фермер має корів, то більшу доплату на 1 літр отримуватиме.