Україна щороку втрачає 1% ВВП

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення  став ніби дороговказом єдино вірного шляху розвитку аграрного сектору України і еталоном реалізації прав власності на землю українським селянством.

І це нехтуючи статтею 41 Конституції України, яка надала право кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Мораторій став вже невід’ємним атрибутом земельних відносин в Україні.

Протягом 19 років, після запровадження мораторію, не вщухають дискусії з питань концептуальних засад формування обігу земель сільськогосподарського призначення. Участь в обговореннях законопроектів «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» засвідчила, що одним з факторів, який впливає на зростання суспільної напруги є необізнаність значної кількості власників земельних часток (паїв), керівників сільськогосподарських підприємств, фермерів, власників особистих селянських господарств та чиновників обласного і районного рівня стосовно стану законотворчої діяльності органів виконавчої влади з питань формування обігу земель.

Свідченням цьому є проведені соціологічні дослідження проекту USAID АгроІнвест від 31 липня 2017 року. В результаті досліджень виявилось, що лише 16,6% власників земельних часток (паїв) мають певні знання з цих питань, а лише 6% громадян спробували самостійно опрацювати законодавство. Дослідження дали парадоксальні результати: 2/3 громадян проти скасування мораторію і водночас 1/2 — за можливість продажу своєї землі.

Відсутність відповідної обізнаності громадян стосовно законодавчих ініціатив Уряду та органів виконавчої влади стосовно розробки законопроектів про обігпосилення  земель сільськогосподарського призначення, досвіду формування та стану функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення в розвинутих країнах Європи та світу є джерелом натхнення деяких партій та громадських організацій для посилення політизації питання та поширенню різних міфів про загрози запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення.

Між тим, за даними результатів опитування готовності населення до земельної реформи, проведеним вченими «Інституту аграрної економіки» Національної академії аграрних наук України (НААН), 74,8 % респондентів підтримують відкриття ринку земель за певних умов (Діаграма).

Здійснити продаж свого земельного паю бажає 10,4% респондентів, а купити відповідно 48,5%.

Поряд з активізацією «боротьби за українську землю»  активно розвивається лише тіньовий ринок сільськогосподарських земель. За даними НАБУ через корупцію в земельній сфері держава зазнала збитків на суму у понад 450 млн гривень через втрати лише понад 7 тисяч гектарів із 25 кримінальних проваджень.

Це є результатом «боротьби за українську землю»? Ця боротьба триває майже 19 років. І кінця-краю їй не видно, видно лише її результати.

А результати наступні. В країні погіршився демографічний стан. За період 2000—2018 рр. чисельність населення в Україні зменшилась на 6,6 млн людей або на 13,5%. В той час як в США за аналогічний період кількість населення збільшилась на 46,6 млн людей, Канаді відповідно на 6,4 млн людей, Франції — 5,9 млн людей, Великій Британії — 7,0 млн людей, Італії — 2,9 млн людей, Іспанії — 5,4 млн людей.

Навіть у країнах колишнього соціалістичного табору демографічне становище не таке катастрофічне, як в Україні. У Польщі за аналогічний період кількість населення збільшилась на 100 тис. людей. В Угорщині кількість населення зменшилось на 500 тис. людей або на 4,9 %, Болгарії — на 1 млн. людей або на 12,5%.

Значний відсоток в зменшенні загальної кількості населення має сільське населення. Протягом цього часу назавжди зникло 273 сільських населених пункти або в середньому зникало 15 населених пунктів щорічно. Сільське населення за цей час зменшилось майже на три мільйони чоловік, з них померло близько двох мільйонів людей або в середньому 117 тисяч людей помирало щорічно.

Два мільйони громадян, або треть від загальної кількості громадян, які набули право на земельну частку (пай), рахували себе власниками земельних ділянок, а в результаті так і не дочекалися можливості вільно розпорядитися своєю власністю, бо «не були готові» до самостійного розпорядження своїм майном.

Середня очікувана тривалість життя при народженні в сільській місцевості 2017 року склала 70,59 років. На сьогодні в сільській місцевості проживає 2273,5 тис. людей віком 65 років і старше. Цікаво, скільки з них дочекається можливості розпоряджатися своєю землею.

2018 року чисельність безробітних на селі склала 515,5 тисяч осіб або 9,2 відсотка від загальної кількості економічно активного населення у віці 15—70 років у сільській місцевості.

За період формування ринкових відносин в сільському господарстві функціонує відповідна виробнича інфраструктура.

На кінець 2017 року в аграрному секторі функціонувало 45 558 суб’єктів господарської діяльності. Найбільшого розвитку набули фермерські господарства. Загальна їх кількість склала 34 137 одиниць або 74,9% від загальної кількості сільськогосподарських підприємств, з них 10 602 одиниць або 31,0 % господарств мали 20,0—50,0 га сільськогосподарських угідь, 4939 одиниць (14,5 %) мали відповідно 100,0—500,0 га, 4154 (12,2 %) — 100,0—500,0 га, 3635 (10,6 %) — 10,1—20,0 га та інші.

Протягом 2000—2017 рр. продукція сільського господарства фермерських господарств зросла з 3125,2 млн грн до 21 743,1 млн грн або в сім разів.

Значним виробничим потенціалом виробництва сільськогосподарської продукції є господарства населення. Проте 2017 року їх налічувалося 15,0 млн одиниць, що на 2,1 млн одиниць менше проти рівня 2009 року.

Господарствами населення за 2017 рік вироблено продукції сільського господарства на загальну суму 108 621,8 млн грн, що перевищує рівень виробленої продукції фермерськими господарствами в 5 разів, в тому числі продукції рослинництва в 3,5 раза, тваринництва — майже в 27 разів.

Демографічний стан на селі та загальносвітова тенденція зменшення сільського населення зумовлює вже сьогодні активізувати здійснення заходів з підтримки розвитку фермерського господарства, малого та середнього агробізнесу.

Рівень урбанізації населення в Україні за період 2000—2015 рік зріс на 1,8% і склав 69,1% (Таблиця 1).

Неабиякий потенціал у забезпеченні сільськогосподарською продукцією населення та покращенням інфраструктури аграрного сектору економіки має сільськогосподарська кооперація.

За дії мораторію власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв) стали практично «власниками» землі на умовах постійного користування, що гальмує в певній мірі розвиток структурної трансформації аграрного сектору та покращення використання земель, їх капіталізацію.

Між тим, вітчизняний історичний досвід реформування аграрного сектору в період Столипінської реформи свідчить про ефективність функціонування землі в якості товару в умовах ринкових відносин.

За період 1906—1916 рр. пожвавились організаційно-господарські відносини, що позначилось на  розвитку сільської кооперації.

Протягом 1902—1915 рр. кількість сільськогосподарських кооперативів зросла більше, ніж в п’ять раз з 257 одиниць до 1500 одиниць, з яких близько 1000 одиниць були кредитно-кооперативні, решта — тваринницькі. Значну фінансову підтримку здійснив Селянський поземельний банк, який протягом 1906—1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької.

Селянський поземельний банк видавав кредити під 7,5—8,5% річних. За період 1896—1914 рр. ціни за десятину землі зросли з 49 крб. до 136 крб. за десятину або майже втричі.

Протягом 1907—1915 рр. у власність землю на Правобережжі закріпили 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів.

А на сьогодні відсутність реального турботливого власника сільськогосподарських земель призвело до зниження родючості грунтів та погіршення їх агроекологічного стану.

За даними Н. І. Паляничко, начальника відділу координації наукових досліджень Національної академії аграрних наук України, в аграрному секторі країни порушено екологічно допустиме співвідношення площ сільськогосподарських угідь, досягнуто надмірної розораності площ сільськогоподарських земель, що вплинуло на збільшення площі ерозійно небезпечних та еродованих сільськогосподарських угідь до 15 млн гектарів, спостерігається систематичне пошкодження вітровою ерозією близько 6 млн гектарів земель, а водною 13,3 млн гектарів або 32% сільськогосподарських угідь.

Як зазначає завідувач кафедри економіки підприємства ім. проф. І. Н. Романенка, доктор економічних наук, професор С.М. Рогач Національного університету біоресурсів і природокористування України, недостатнє внесення мінеральних та органічних добрив вплинуло на щорічне зниження гумусу у грунтах в межах 0,5—0,6 тонн з гектару та посилення мінералізації грунтів. Як наслідок, щорічне недоотримання сільськогосподарської продукції на суму близько 3 млн тонн умовного зерна.

За останні 20 років вміст гумусу зменшився на 22 %, що позначилося на втратах в розрізі держави на суму 453,4 мільярда гривень. В Україні за період 1990 — 2016 рр. значно зменшились площі грунтів з високим вмістом гумусу з 36,9% до 3%. 

Зниження родючості грунтів, не раціональне використання земель позначається на виробництві сільськогосподарської продукції, цін на неї і в результаті на її споживанні громадянами (Таблиця 2).

Значним фактором в недостатньому споживанні продуктів харчування громадянами є рівень споживчих цін. За даними Держкомстату 2017 року рівень споживчих цін в Україні зріс на 14,4% проти 2016 року. Це один з найвищих показників серед деяких країн світу.

В Азербайджані рівень споживчих цін зріс на 12,8%, Таджикистані — 11,5%, Туреччині — 11,1%.

В Ізраїлі цей показник склав 0,2%, Ірландії — 0,3%, Швейцарії і на Кіпрі — 0,5%, Польщі — 2,1%, Словенії — 1,4%, Румунії — 3,7%, США — 2,1%.

Індекс цін реалізованої продукції сільського господарства сільськогосподарськими підприємствами в 2017 році зріс проти попереднього року на 11,5 %.

Продовження мораторію створює підгрунтя для  функціонування квазі ринку земель, значно розвиток ринкових орендних відносин, особливо на сегменті ринку земель приватної власності.

Свідченням цього є рейтинг областей України за нормативною грошовою оцінкою та орендною ставкою за користування земельними ділянками та земельними частками (паями), висвітлений на сайті AgroPolit.com Гаряча агрополітика від 5 червня 2019 року (Таблиця. Рейтинг областей України за розміром орендної плати за землі державної власності та земельні частки (паї)).

Розмір орендної плати за земельні ділянки державної власності в середньому в Україні перевищує розмір орендної плати за земельні частки (паї) у 2,2 разу. В ряді областей цей показник коливається в межах 3,0—3,5 разу (Таблиця 3).

Різниця в рівні орендної плати за землі державної та приватної власності зумовлена наданням земель державної власності в оренду на конкурентних умовах шляхом проведення земельних торгів, що в певній мірі відповідає наявному попиту та пропозиції на відповідні земельні ділянки.

Досягнення рівня орендної плати за землі приватної власності до рівня орендної плати за землі державної власності дозволило б збільшити бюджет орендодавців в загальному на 34,5 млрд гривень щорічно або в середньому більше ніж на 2 тис. гривень за гектар земельної ділянки, наданої в оренду.

Розмір орендної плати на сегменті ринку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за перше півріччя 2019 року склав в межах 9,80—46,25% від нормативної грошової оцінки.

Мораторій також здійснює негативний вплив на рівень ВВП країни. В результаті дії мораторію, на думку головного економіста Європейського банку реконструкції й розвитку Сергія Гурієва, ВВП країни знижується приблизно на один відсоток, а враховуючи рівень ВВП країни 2017 року один відсоток становить 29,8 млрд гривень.

Зняття мораторію є нагальною необхідністю для покращення рівня земельних відносин. Запровадження вільного ринку земель створює певні ризики з питань  можливого агроекологічного стану земель при інтенсивному їх використанні, їх захист і охорона, можливої монополізації земель своїми олігархами та іноземними компаніями, розвиток латифундій у найгіршому їх вигляді, закріпачення селянства, знецінення земель і тощо.

Досвід функціонування ринкових відносин в економіці розвинутих країн світу свідчить про відсутність абсолютно вільного, нерегульованого ринку. Аналогічна ситуація і в сфері земельних відносин.

Тому, враховуючи високий градус суспільної напруги відносно питань запровадження обігу земель, законом необхідно забезпечити унеможливлення монополізації та латифундізації земель, в найгіршому її понятті, знецінення земельних ділянок та необхідно передбачити обмеження для викупу земель іноземними фізичними та юридичними особами.

Законом також необхідно визначити основні принципи державної регуляторної політики стосовно обігу земель сільськогосподарського призначення як базису для реалізації державою економічних механізмів регулювання обігу земель на перших етапах його розвитку.

До них можливо віднести етапність запровадження ринкового обігу земельних ділянок, встановлення на першому етапі нижнього порогу цін на земельні ділянки сільськогосподарського призначення на рівні нормативної грошової оцінки, проведення на початкових етапах формування обігу земель експертизи звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок особливо цінних земель державної власності, обмеження максимальної граничної площі земельних ділянок, які можуть перебувати у власності однієї особи.

Поетапність запровадження ринку сільськогосподарських земель дозволить на першому етапі (п’яти — семи років) створити мотивацію приватній ініціативі господарств населення, тобто надати можливість викупу фізичним особам-громадянам України земельних часток (паїв) та земель державної власності граничною площею 200 га. Це дозволить створити первинний ринок сільськогосподарських земель, визначити тенденції його розвитку, створити базу для прогнозування формування ринку, певною мірою стабілізувати ціни на них та процес ціноутворення та визначити відповідну державну регуляторну політику в аграрній сфері економіки.

Наступний етап формування обігу земель — етап формування високотоварних господарств шляхом продажу земель фізичним та юридичним особам України (фермерським господарствам, заснованим громадянами України і створеним за українським законодавством). Граничну площу для викупу можливо визначити враховуючи досвід формування обігу земель на першому етапі, можливо навіть диференційовано для відповідних адміністративно-територіальних одиниць. 

Зазначені фактори дозволять уникнути на початковому етапі формування обігу земель розвитку хаотичного функціонування обігу відповідних земель та дозволить упорядкувати його формування.

Питання продажу сільськогосподарських земель іноземцям можливо вирішувати, враховуючи досвід функціонування обігу земель протягом першого та декількох років другого етапу шляхом всенародного референдуму. Це обумовлюється вимогами статті 13 Конституції України, якою визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Питання створення Державного земельного (іпотечного) банку, як оператора на ринку земель для забезпечення відповідних умов для довгострокового кредитування суб’єктів господарської діяльності  під заставу земельних ділянок за помірними кредитами, забезпечення іпотечного рефінансування є риторичним в організаційній частині. Ці функції можуть виконувати як державні, так і комерційні банки недержавної форми власності.         

Для цього необхідно внести відповідні зміни і доповнення до чинних законодавчих актів, які регулюють банківську та фінансову системи країни.

Привертає увагу створення спеціалізованої державної установи з управління державними землями сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, яка дозволить забезпечити ефективне управління землями державної власності й земельними ділянками, які будуть викуплені з приватної власності в разі продажу їхніми власниками цій установі та в банках, в разі кредитонеспроможності боржників.

Про ефективність функціонування подібної інституції свідчить досвід формування обігу земель у Франції, Німеччині, Нідерландах, Угорщині та інших країнах.

Одночасно з ухваленням законопроекту про обіг земель необхідно законодавчо врегулювати питання з фінансування та державної підтримки малих та середніх сільськогосподарських підприємств при викупі земельних ділянок, унеможливлення рейдерського захоплення земельних ділянок, покращення використання та охорони земель, насамперед особливо цінних земель.

Прийняття Закону дозволить забезпечити реалізацію конституційних прав на землю державою, територіальними громадами та громадянами, створити відповідну базу для покращення структурної трансформації аграрного сектору і проведення консолідації земель.

Пора вже перейти від поширення міфів про загрози обігу земель до запровадження цивілізованих земельних відносин як передумови європейського вибору країни.