У чеканні лізингу
Лізингу в Україні немає. Тобто слово таке є, а явища немає. Нинішнього року Харківський тракторний завод відпустив сільському господарству кілька сотень тракторів "за лізингом", але це якраз зразок використання форми, а не змісту. За ці трактори господарства розраховуються з державою бартером.
Група харківських спеціалістів на чолі з енергійною і підприємливою Наталею Внуковою створила (спільно з обласним управлінням економіки та ринку) обласний лізинговий фонд. Це не фірма, а громадська організація. Головним дітищем фонду став проект закону України про лізинг. Вражає, але факт: закон у першому читанні Верховна Рада ухвалила ще в листопаді 1995-го! До другого руки в парламентаріїв дійшли лише в серпні 1997-го.
Питанням лізингу присвячено окремі положення Указу Президента України Л. Кучми "Про невідкладні заходи щодо реформування економіки". Є також доручення прем'єр-міністра В. Пустовойтенка створити лізингові компанії в областях. Згідно з ним голова Харківської облдержадміністрації Олег Дьомін також дав відповідне доручення. А втім, у Харкові й раніше існувало кілька компаній, які мали в своїй назві слово "лізинг".
Проте, як уже було сказано, головного, тобто закону, немає. Немає також банку даних про потреби та про продукцію, яку можна здати в лізинг. Немає нормативів амортизаційних відрахувань. Будь-якій лізинговій компанії вигідно, аби до машин застосовувався принцип прискореного зношення. У Росії, де прокат використовується максимально, держава встановила коефіцієнт прискореної амортизації (триразовий). Харківські вчені пропонують дворазовий - це трохи легше для бюджету. І зовсім немає страхових компаній, які можуть страхувати цей бізнес.
У лізинговому бізнесі повинні знайти своє місце оптові торгівці як рівноправні учасники процесу. Відомо, що фінансова система в сільському господарстві зруйнована повністю. Рахунки сільгосппідприємств у банках слугують лише задля фіксації багатомільйонних боргів, розрахунки вони ведуть винятково цукром, зерном, борошном та інших "хлібом". Тракторобудівники бартером ситі по горло, їм хоч би трохи грошей за продукцію. Отже, продавець просто необхідний. Не вистачає узаконених методик розрахунку оподаткування лізингових операцій, хоча в новий закон про оподаткування підприємств таке поняття внесено. Роль засновника, розмір статутного капіталу, питання оподаткування - все це повинен регулювати Закон про лізинг.
Найблагодатніша сфера для лізингового бізнесу - сільськогосподарське виробництво. Сьогодні процес зношення техніки на селі в п'ять разів перевищує її надходження. То ж звернутися до лізингової компанії сам Бог велить.
Серед областей України Харківська має найсприятливіші умови для розвитку лізингу. Харків - колишній складальний цех Союзу - випускає трактори, самохідні шасі, двигуни і навіть літаки. Приблизно такі самі можливості і в Донецької області. Знаменно, що інтерес до створення лізингової компанії виявив один із найбільших банків Харкова - "Реал-банк". Якщо справу вдасться поставити на надійну фінансову основу, то половина успіху вже гарантована.
Що означає створити лізингову компанію в кожній області? Це слід розуміти як спосіб мобілізації місцевих ресурсів, особливо для одержання основних фондів. Проте за рахунок одних місцевих сил не обновити основні фонди великих спеціалізованих підприємств. Для розв'язання великих завдань необхідна міжнародна лізингова компанія. Правова платформа для цього вже існує: це договір про співпрацю прикордонних областей та асоціація "Укрлізинг", президентом якої є Віктор Пинзеник. Як вважає віце-президент цієї організації Юрій Сосюрко, міжнародний лізинг в Україні вже застосовується, щоправда, поки що наша держава виступає лише в ролі одержувача. Знаючи про наше нестабільне правове поле, зарубіжні компанії хочуть мати справу лише із загальнонаціональними структурами. Сьогодні "Укрлізинг" надає консультативну допомогу, готує умови для зустрічі виробників і можливих орендаторів.
Буде загальнонаціональна компанія з участю урядових структур - будуть і прибутки від безпосередніх лізингових операцій. Ставши на слизький шлях міжнародного кредитування, Україна поки що проїдає закордонні субсидії. За словами Ю. Сосюрка, Світовий банк готовий надати наступного року кредитну лінію для лізингу обсягом $130 млн. Проте для того, аби гроші почали працювати, необхідні хороші проекти.
Варто розгорнути будь-яку газету оголошень, аби переконатися - різні форми лізингу все ж торують собі дорогу. Пропонують взяти в оренду кіоск, скористатися послугами водія з особистим транспортом тощо. Методами лізингу широко користуються банківські структури: філії беруть у головних організацій обладнання в прокат, охоче його модернізують, не роблячи при цьому відрахувань. А головні контори теж, природно, не відраховують.
Відмінність між лізингом, який маємо, і тим, що загальноприйнятий в нормальній економіці, приблизно така, як між дикорослими і садовими квітами. Для бажаючих працювати не "в тіні" потрібні чіткі правила, відомі як учасникам угод, так і податковій адміністрації, митниці тощо. Важко, щоправда, сказати, наскільки в цих правилах зацікавлена сама держава. Якщо закони не приймають, отже, це комусь потрібно? Гра в економіку за тимчасовими правилами, що триває досі в Україні, добра тим, що програші можна не помічати: адже правила в нас не постійні! Зате легше збирати податки, бо законів, які піддають змінам, ніхто до пуття не знає, і тому завжди є за що штрафувати! Закон про лізинг, розроблений ученими, належить до правил постійних. Невже і його вважатимуть непотрібним?
