Трильйон власних доларів

Про це заявив третій президент України Віктор Ющенко під час спільного брифінгу з Леонідом Кравчуком та Леонідом Кучмою на економічному форумі «Влада та бізнес: новий суспільний договір».

Організатори форуму — Українська рада бізнесу, Міжнародний центр балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик і Центр політичного діалогу — запросили трьох Президентів за круглий стіл з бізнесом, щоб підписати Доктрину економічної безпеки України, яка, вочевидь, має лягти в основу того самого «нового суспільного діалогу», про який ідеться в заявленій темі дискусії.

Щоправда, публіка для такої амбіційної мети в Intercontinental зібралася «строката». Більшість у залі становили представники малого і середнього бізнесу та різнорівневих бізнес-асоціацій. Проте можна було й зустріти важковаговиків: бізнесмена і політика Сергія Тігіпка (група ТАС), Василя Хмельницького (Ufuture Group), Віталія Антонова (концерн «Галнафтогаз», мережа автозаправних комплексів «ОККО»), Олександра Кардакова («Октава Капітал»), Віктора Іванчика (агрохолдинг «Астарта-Київ»), Олександра Громика (ТМ Saturn), голову Федерації роботодавців України Дмитра Олійника, президента Українського союзу промисловців та підприємців Анатолія Кінаха.

«Якщо займатися безпекою, то вже на повну. Долучився до розробки Доктрини економічної безпеки України завдяки Олександрові Громику та Віталію Антонову. Ну, втомився бізнес від очікування якихось обіцянок від влади... Подивимось, що з цього вийде», — каже засновник компанії «Октава Капітал» Олександр КАРДАКОВ.

А от Василь Хмельницький у розмові з «Днем» зізнався, що практично не вірить у життєздатність цієї ініціативи. «Я прагматичний. Поки я не бачу тут інструментів імплементації», — зауважив бізнесмен, апелюючи до представництва у залі.

І важко з ним не погодитись. За столом не було представників уряду, Адміністрації Президента, парламентарів або навіть тих, хто бере участь у президентських перегонах. По суті, суб’єкт «влади», з яким у бізнесу мав би відбутися «новий суспільний договір», був представлений екс-владою.

Коли я отримала запрошення на захід, то перше, на чому «спіткнулася», читаючи прес-анонс, це — прикметник «новий» у темі форуму. Тобто організатори, спало на думку, виходять із позиції, що у нас — українців — був «старий» суспільний договір між владою та бізнесом, і мені стало цікаво, про що власне йдеться. Проте, на жаль, якраз за констатацією того, як все у нас погано, ніхто із президентів не обмовився щодо причин, зручно списуючи всі «хвости» на чинну владу. Кучма, за другої каденції якого проходила глобальна приватизація та «розпил» «заводів-пароходів» на металобрухт, порахував, що за останні п’ять років Україна втратила 19% промисловості держави «Практично відбувається деіндустріалізація країни», — заявив єдиний із президентів України, хто керував державою протягом десяти років. Досвідчені політичні журналісти й підкований у темі сучасної української політики читач «Дня» може пригадати Леонідові Даниловичу «суспільний договір», який, за визначенням його прес-секретаря, склався за його правління: усі пов’язані — просто верхи крадуть на повну, а низи — менше.

До речі, Кучма, звертаючись до загалу, назвав присутніх на форумі бізнесменів тими, хто сьогодні найбільш незахищений. За словами Кучми, якраз малий і середній бізнес в Україні потерпає. Мовляв, у великих все гаразд, бо вони мають у розпорядженні досить ресурсу для лобіювання і захисту своїх інтересів. Щоправда, він не згадав, що здебільшого цим ресурсом є корумповані політики. Але натякнув, що доки малий і середній бізнес або сам не піде у владу, або не найме «свою» владу, то потерпатиме.

Перш ніж перейти до цитат промовців — такий ліричний відступ, дещо з теорії питання «суспільного договору», аби було чіткіше зрозуміло, чому змова корумпованих політиків з великим бізнесом не вважається такою.

Теорія суспільного договору, майже така ж стара, як сама філософія, — це точка зору, згідно з якою моральні або політичні зобов’язання людей залежать від договору або угоди між ними, що формують суспільство, в якому вони живуть.

Трактування XVII—XVIII століть: «Суспільний договір має на увазі, що люди повністю відмовляться від своїх суверенних прав на користь держави, щоб забезпечувати свої інтереси через його посередництво. Суспільний договір і означає тим самим угоду, якої досягають громадяни з питань правил та принципів державного управління з відповідним правовим оформленням».

Англійська версія трактування: «Суспільний договір є моделлю, яка виникла під час епохи Просвітництва і, як правило, вважається формою легітимації пріоритету держави над людиною».

«Важливо пам’ятати, що такі трактування та моделі були сформовані в іншій соціальній і державній моделі, де люди не були рівними спочатку. І рівний серед рівних — суверен легітимізував свою владу через форму певної абстрактної угоди. Особливо, якщо друга сторона угоди навіть не вміла читати (здебільшого), — пояснює співзасновник та директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій АМЕЛІН у колонці «Новий суспільний договір: нам щось не договорювали», яка вийшла укінці січня цього року на сайті видання «Новое Время». Ми ж сьогодні перебуваємо в іншій ситуації: світ із вертикальної ієрархії з можновладцями, правителями стає горизонтальним. Люди мають однакові права, однаковий доступ до інформації, можливості для розвитку, кар’єри та інших суспільних благ. Вибудовувати договори у форматі архаїчних конструкцій безглуздо, — переконаний експерт.

Втім, Амелін переконаний, що як такого суспільного договору немає, а є лише негласні домовленості: з владою — де громадяни вдають, що платять податки, а держава — що надає сервіс та безпеку; з бізнесом — хто ближчий до влади, той і має рацію та успішніший і на того влада спирається; між громадянами взагалі немає жодного договору, відсутність довіри одне до одного — головна ознака цього.

«Для мене як для науковця це досить смішно, оскільки ніхто ніколи не підписує жодних суспільних договорів, бо він існує не на паперах — це своєрідна метафора. Це — феномен суспільної свідомості, і якщо «верхи» та «низи» згодні існувати за певними правилами, одне одного не знищують — це і є суспільний договір. Пересічний громадянин поступається частиною прав на користь держави і влади, а вони беруть на себе певні функції керівництва, справедливого розподілу тощо, — пояснює «Дню» соціолог Євген ГОЛОВАХА. («Коли навчимось будувати?» «День» від 21 квітня 2016 р.) — У нас у державі протягом більш ніж двох десятиліть існував подібний договір: «Ви нас не чіпаєте — і ми вас не чіпатимемо». Але цей договір порушили: до громадян поставили занадто високі вимоги, а до себе — ні. Тож новий договір має бути дуже простим: якщо верхівка хоче, щоб суспільство жило за новими правилами, сплачувало за комерційними цінами, платило податки, то вона має розглядати себе не як феодальних можновладців, які перебувають поза законом, а як найманих на гроші громадян менеджерів, які звітують за свою роботу. Починати потрібно не з пересічної людини, а з верхівки, щоб вона демонструвала життя за новими правилами, а люди зрозуміли, що краще жити «на сонці», а не «в тіні». І тоді поволі почнуться зміни. Підписувати договори і давати клятви «жити по-новому» не треба — треба починати жити».

«Тінь — це не кримінал. Тінь — це жовта картка, якою бізнес сигналізує: шановна владо, практика твого врядування мене не влаштовує, я її не приймаю і йду в тінь, я не хочу з тобою співпрацювати, тому що... І він назве до десятка глобальних внутрішніх причин. Фіскальна політика. Важке заплутане адміністрування податків. І ще багато ознак «фіскальної інквізиції»», — пояснив Ющенко.

Третій президент переконаний: суспільний договір Україні справді потрібен. Він може стати порятунком для нашої економіки. Ющенко порахував, що якби українці могли сісти й домовитися про правила, за якими вони грають, і дотримувались їх, то національна економіка отримала би колосальний фінансовий ресурс у трильйон доларів США. За даними Ющенка, тіньова економіка, яка вийде на світло, дасть 500 мільярдів доларів.

«Тіньова економіка обслуговується готівкою. А готівка «грабує» кредити. Це — кошти, які не обертаються. Уже сьогодні в деяких європейських країнах відмовляються від готівки. Натомість в Україні, за даними Національного банку, кожна четверта гривня — це готівка», — пояснює Ющенко.

Ще 100 мільйонів доларів, за словами Ющенка, який посилається на дані Національного інституту економіки та прогнозування НАН України, є на руках населення.

«Нам слід домовитися про ТОП-10 кроків, які повинні зробити влада і громадяни, — пропонує Ющенко. Потрібно розробити нову політику легалізації капіталу. Ухвалити «нульову декларацію». Але не лише для чиновників та політиків. Для всіх. Щоб кожен громадянин України, який досягнув 18-річного віку, хоча б раз за життя приходив на «сповідь» до держави. Так роблять громадяни всіх цивілізованих держав. Чомусь у Польщі два десятки років назад додумались здійснити амністію капіталів, а ми досі не можемо цього зробити», — каже Ющенко.

Перший президент України Леонід КРАВЧУК відзначив таку «культурну особливість» українців, що, мовляв «наш народ не любить багатих».

«Як Україна ставиться до бізнесу? Як українська держава ставиться до бізнесу? Подивіться на те, як українські політики ставляться до бізнесу. У програмах чинних кандидатів на пост Президента України більше більшовизму, аніж нових ідей, які ми надбали за роки незалежності», — підкреслив Кравчук.