МЕНЮ

Що стримує зростання кредитування в Україні?

Богдан ДАНИЛИШИН, академік НАН України
20 грудня, 2017 - 10:44
Аналіз і прогноз стану фінансового портфеля країни

Проблеми активізації кредитування, враховуючи займану посаду, мені доводиться обговорювати чи не найчастіше за інші питання. Давно звернув увагу на те, що в дискурсі про кредитування акцент у нас робиться саме на необхідності зміни його обсягів у той чи іншийбік, а також на методах реалізації цих змін (хоча конкретні умови кредитування, як і його структурна спрямованість, теж важливі). Тому хочу розглянути в цій статті,насамперед, питання управління обсягами кредитування, проблеми впливу на можливості кредиторів та позичальників підтримувати відносини, пов’язані із задоволенням потреби суб’єктів економіки в банківських позиках.

В економічній науці немає чітко узагальненої або загальноприйнятої теорії регулювання сфери кредитування. Сучасна кредитно-грошова політика більшості держав пов’язується безпосередньо з основними положеннями макроекономічних моделей, найчастіше кейнсіанської спрямованості, які екстраполюються на сферу кредитування. Це логічно— адже кредитування важливо розглядати не саме по собі, а в аспекті його сприяння економічному зростанню через проактивну роль держави в регулюванні розвитку народного господарства.

Тому почну з питання — що зробив Національний банк для відновлення кредитування? По-перше, НБУ підтримує курсову стабільність — за 11 місяців цього року зміна курсу гривні до долара становила 0,15%. По-друге, за цей період суттєво — на 22,3% — зросли міжнародні резерви, станом на початок грудня — $ 18,9 млрд. По-третє, після декількох років збитковості банківська система України почала працювати прибутково— за підсумками десяти місяців 2017, року її чистий прибуток склав 2,15 млрд гривень (маються на увазі платоспроможні банки). По-четверте, є серйозні свідчення відновлення довіри як до банківської системи, так і до національної валюти — за 10 місяців залишок коштів громадян у гривні на банківських рахунках виріс на 11,5% або на 22,6 млрд гривень. По-п’яте, знижуються ставки по депозитах — за вкладами в гривнях вони зменшуються вже 6 місяців поспіль, а по депозитах в інвалюті взагалі перебувають на історично мінімальному рівні. Динаміка депозитних ставок у гривні є в тому числі й результатом політики інфляційного таргетування, що проводиться Нацбанком.

Як результат всього цього, помітні ознаки пожвавлення кредитування — кредити громадян в нацвалюті в річному вигляді виросли на 25,2%. Є помітні ознаки відновлення кредитування бізнесу — за підсумками третього кварталу обсяг кредитування в нацвалюті корпоративного сектору збільшився на 4,8%.

НБУ НЕ ВИНЕН

Часто доводиться чути, що Нацбанк не повністю використовує наявні у нього можливості для нарощування кредитування економіки. Це певною мірою так, але для об’єктивної оцінки потрібен комплексний підхід до проблеми. Якщо звернутися до історії і подивитися на витоки формування методів управління кредитуванням, то ми побачимо, що вони базуються на двох загальновизнаних теоретичних концепціях, які представляють основу більшості сучасних теорій економічної динаміки — теорії економічних циклів та теорії економічного зростання.

До середини ХХ століття у світовій економічній думці домінувала,запропонована «стокгольмської школою», теорія пояснення циклічних процесів, які відбуваються в економіці, найбільш яскравим представником якої був К. Вікселль. Відповідно до неї, циклічність руху економічних процесів ні що інше, ніж наслідок формування розривів між ринковою нормою відсотка і так званою природною нормою доходу. Якщо в силу розвитку економіки тієї чи іншої країни зростає розрив між природною нормою доходу і процентною ставкою за банківськими кредитами, це створює передумови для зростання обсягів виробництва, споживання та інвестицій на тлі наявності надмірно доступних ресурсів. «Стокгольмська школа» пов’язує всі циклічні процеси з надлишковою можливістю кредиторів розширювати пропозицію кредитів, а також з надлишковою можливістю позичальників з тією чи іншою ефективністю використовувати ці кошти. Результатом зазвичай буває спочатку зростання економіки, а потім — перегрів ринку. Найчастіше відповідальність за сформовані дисбаланси покладають на монетарні влади. Чи завжди це обгрунтовано? Упевнений, не завжди. Але це тема для окремої розмови.

Ще однією важливою ідеєю, популярність якої припала на другу половину ХХ століття, є теорія переваги ліквідності, яку популяризував Дж. М. Кейнс. Відповідно до неї, важливою є зміна мотивів попиту на гроші в різних економічних умовах — під час кризи всі вважають за краще мати ліквідність, відповідно, знижується готовність до кредитування та інвестування. А для впливу на мотиви попиту на гроші використовується процентна політика — зменшення ставки в кризовий період має стати достатнім імпульсом для зміни мотивів попиту на кредити і для стимулювання економічної активності підприємців. У тих випадках, якщо під час кризи збільшується обсяг грошей, додатково залучених в економіку завдяки зниженими ставками по кредитах, не призводить до активізації економічної динаміки (що називають «пасткою ліквідності»), це справедливо пояснюють негативними очікуваннями бізнесу.

Таким чином, можна дійти висновку — роль НБУ в процесі активізації кредитування, звичайно, велика. Але є і досить серйозні фактори макроекономічного характеру, на які Нацбанк має доволі обмежений вплив.

5 СТРИМУЮЧИХ ФАКТОРІВ

Перейду до відповідей на питання — що в нинішній ситуації стримує активізацію кредитування в Україні? Перший фактор — недостатня впевненість як бізнесу, так і банків у стійкості зростання економіки. Керівники підприємств дуже добре пам’ятають про складнощі з погашенням кредитів, які вони відчували під час кризи 2014 — 2015 років, а також про те, яких зусиль довелосьдокласти, щоб своєчасно обслуговувати і погашати банківські позики. Банки, в свою чергу, адаптують свою роботу до посткризових реалій — підвищені вимоги до позичальників, знижені ризик-апетити. Практично всі банки почали більш пильно стежити за рентабельністю своєї роботи. Тобто наслідками кризи стало більш консервативне ставлення до кредитування як з боку банків, такі з боку позичальників. Криза показала, що було чимало банків, які практикували надмірно ризикований підхід до кредитування і фокусування на отриманні миттєвого прибутку. Тепер банки дуже вимогливо підходять до оцінки бізнес-проектів потенційних позичальників, до ціни і ліквідності пропонованого забезпечення за позиками. Ці самообмеження стримують зростання кредитування. Але банки нескладно зрозуміти — вони не мають права ризикувати, видаючи кредити з сумнівними перспективами повернення. Та й Національний банк більше не дозволить фінустановампровадити колишню ризиковану політику — прямі витрати на дозвіл банківської кризи склали 14% ВВП.

Другий — високий рівень закредитованості підприємств, який спостерігавсяу докризовий період, призвів до рецесії балансів. Річу тім, що на відміну від неокласичної теорії, яка передбачає, що приватні корпорації завжди максимізують прибуток, у рамках концепції рецесії балансів передбачається, що у відповідь на загрозливе погіршення балансу, компанії мінімізують боргове навантаження. У нас у відповідь на різке погіршення стану своїх балансів у 2014 — 2015 роках, підприємства зменшили залучення кредитів і активізували погашення наявних боргів за позиками.

Третій — унаслідок економічної кризи, зріс рівень взаємної недовіри між банками і позичальниками. Тому чимало потенційних позичальників переключили свою увагу з кредитів на інші джерела фінансування. Або ж були змушені відкласти заплановані інвестиційні проекти, а в деяких випадках— відмовитися від них. Багато підприємств, які стабільно працюють, почали здійснювати інвестиції за рахунок власних коштів. Економічна ситуація зробила відношення до банківського кредитування більш консервативним — як з боку банків, так і з боку самих підприємців — вони поки не поспішають вплутуватися в борги. Під час кризи в моду увійшли інші напрямки фінансування.

Четвертий — обсяг проблемних кредитів, як і раніше, досить високий. Рівень захисту як прав кредиторів, так і прав позичальників, залишає бажати кращого. Невисока якість кредитних портфелів банків призводить до збільшення витрат, пов’язаних з непрацюючим кредитами. Банки змушені збільшувати резерви під кредитні ризики, наслідком цього стає заморожування частини ресурсів, які могли б стати джерелом кредитів. Серйозний обсяг токсичних активів протидіє зменшенню процентних ставок за кредитами. Нинішній рівень неблагонадійних кредитів визначає для банків обмежений рівень прибутковості і підвищені вимоги до розміру капіталу.

П’ятий  — інфляція, яка цього року, судячи з усього, буде вищоюза очікування. Напевно, немає кращого мотиву для зменшення ставок за банківськими кредитами, ніж зниження темпів зростання цін — саме «інфляційна складова» є ключовою в процентних ставках за банківськими кредитами. І саме ця складова в структурі процентних ставок здатна гнучко і динамічно збільшуватися або зменшуватися, реагуючи як на поточний рівень цінової динаміки, так і на інфляційні очікування. Але, дивлячись на нинішню ситуацію в нашій країні, вдумливий читач погодиться з тим, що тут проблема не тільки в монетарній площині. В Україні зараз інфляція витрат, придушення якої лише за допомогою інструментарію, що знаходиться в розпорядженні НБУ, навряд чи можливо.

АЛГОРИТМ ДІЙ ДЛЯ ВСІХ ГІЛОК ВЛАДИ

Що потрібно зробити? Потрібен комплекс заходів щодо захисту прав кредиторів і зниження рівня проблемної заборгованості. У першому читанні прийнято законопроект щодо створення та ведення кредитного реєстру НБУ та удосконалення процесів управління кредитними ризиками банків. Ведення кредитного реєстру створить інструмент банківського нагляду, який дозволить знижувати рівень кредитних ризиків завдяки поліпшенню доступу банків до інформації, необхідної для оцінки реального фінансового стану позичальників. Усунення асиметрії інформації у відносинах кредитора і позичальника давно назріло. Наслідком зменшення рівня кредитних ризиків буде зниження ставок за позиками. Підготовлено проект Закону «Про діяльність з управління заборгованістю», який має полегшити банкам продаж і передачу в управління проблемних боргів. Інструментом мають стати компанії з управління заборгованістю, які зможуть купувати і продавати борги за кредитами перед банками. Так ми зможемо створити передумови для впровадження повноцінного ринку вторинних фінансових активів. Простіше кажучи, з’явиться можливість «розвантажити» баланси банків від токсичних активів і частково розформувати резерви. Це вивільнить додаткові ресурси для кредитування і дозволить знизити процентні ставки по позиках. Ще однією новацією стане те, що банкам не доведеться отримувати у боржників дозвіл на продаж їх кредитів, тих просто будуть повідомляти про продаж або передачу боргу в управління.

Якщо говорити про питання загальнодержавного рівня, то необхідно якомога швидше реалізувати комплекс всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання консервації сировинної спрямованості економіки нашої країни. Не розпочавши реалізовувати ці заходи зараз, Україна буде приречена на животіння і може скотитися в економічному і демографічному розвитку на рівень африканських країн

Це — заходи технічного характеру. Вони важливі, як і макрофінансова стабілізація, яку в цілому забезпечив Нацбанк. Арсенал сучасних методів регулювання кредитування -макропруденційне регулювання, процентна політика, політика обов’язкового резервування, інші методи — це заходи прямого або непрямого визначення можливостей банків надавати позики позичальникам. Але не тільки в руках Нацбанку перебуває ключ до активізації кредитування, яке може стати важливим драйвером зростання економіки України.

Якщо говорити про питання загальнодержавного рівня, то необхідно якомога швидше реалізувати комплекс всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання консервації сировинної спрямованості економіки нашої країни. Не розпочавши реалізовувати ці заходи зараз, Україна буде приречена на животіння і може скотитися в економічному і демографічному розвитку на рівень африканських країн.

Активізація кредитування є функцією від економічної динаміки і очікувань підприємців. Якщо вдасться забезпечити динамічний і стабільний розвиток реального сектору економіки, попит на кредити істотно виросте. Сподіваюся, до цього часу банки у взаємодії з НБУ створять передумови для кредитування за прийнятними для суб’єктів економіки відсотковими ставками. А уряд розробить і впровадить механізми компенсацій частини відсоткових ставок за кредитами для підприємств з пріоритетно важливих секторів економіки. І створить механізм надання державних гарантій для них, що також знизить вартість кредитування. Потрібні гарантійні фонди, націлені на ті сектори, стимулювання розвитку яких є критично важливим для переходу до інноваційно-технологічної моделі економіки.

Подальше збільшення кредитування населення могло б стати ефективною підмогою для підвищення внутрішнього попиту і стимулювання зростання обсягу виробництва, але для цього потрібно створити механізми, що стимулюють видачу кредитів на покупку українських товарів (інакше ми ризикуємо повторити старі помилки, при яких споживчі кредити використовувалися для купівлі імпортної продукції).

ПОНОВЛЕННЯ ІПОТЕКИ ЯК ВАЖІЛЬ АКТИВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Вважаю дуже важливим відновлення іпотечного кредитування. Ми вже бачимо активізацію будівельної галузі, буде правильним забезпечити додатковий платоспроможний попит. Мультиплікативний ефект, притаманний будівельній галузі, у відповідності зі сформованою структурою витрат в ній призведе до збільшення попиту на продукцію металургії, на будівельні матеріали, електроенергію, послуги транспорту. Це зумовить зростання виробництва у відповідних секторах економіки, які, в свою чергу, пред’являть більший попит на продукцію інших галузей відповідно до власної структури витрат. Таким чином, початковий імпульс збільшення виробництва пошириться на всю економіку, формуючи додаткові доходи: населення — у вигляді оплати праці, підприємств реального сектору економіки — у вигляді одержуваного ними прибутку, держави — у вигляді податків, що надходять до бюджету.

Кредитування малого та середнього бізнесу — той сегмент, у якому банкам можна заробляти і на кредитах, і на інших видах послуг. До речі, рівень простроченої заборгованості в цьому сегменті позичальників порівняно невисокий.

НБУ потрібно акуратно «підштовхувати» банки до того, щоб вони видавали кредити підприємствам саме тих галузей, які можуть забезпечити швидке зростання економіки вже зараз. І сприяти, разом з представниками промислових кіл, визначенню тих кредитних інструментів, які відповідають потребам українських виробників, що працюють в інноваційно-технологічних секторах економіки.

Невисоку активність банків в питанні кредитної підтримки промисловості небезпідставно визнають одним з факторів, що стримують перехід економіки України до більш високих темпів зростання. Але навряд чи українські банки не переймаються отриманням прибутку, швидше вони хочуть побачити перші ознаки переходу економіки до інноваційно-технологічного типу розвитку. Вважаю, власники і керівники банків це інтуїтивно усвідомлюють і чекають «дозрівання клієнтів», кредитування яких дасть більшу віддачу, ніж надання позик металургійним або хімічним підприємствам. Причому віддачу не тільки для самих банків, а насамперед— для перспектив розвитку української держави. Ось тодіі відбудетьсясуттєва активізація кредитування банками української економіки.