Реструктуризація вуглевидобутку: переважає негатив

Закриття неперспективних шахт залишається на Луганщині найболючішою соціально-економічною проблемою. Офіційні звіти про "процес ліквідації збиткових вугільних підприємств" вже традиційно складаються з двох нерівнозначних частин. У першій коротко повідомляється про часткову реалізацію накреслених планів, у другій, яка зазвичай набагато об'ємніша, йдеться про невирішені проблеми.

На сьогодні в Луганській області розроблено проекти закриття 15 вугільних шахт: 11 проектів затверджено, ще 4 - на узгодженні в Мінвуглепромі. Дев'ять вугільних підприємств вже передано до складу Луганської філії державної компанії "Укрвуглереструктуризація". Ліквідаційні роботи виконано на суму 33,5 млн. грн. Хоча ситуація, що склалася із закриттям шахт, неодноразово розглядалася як на обласному, так і на урядовому рівнях, квітневі звіти про досягнуті результати не змінилися ані структурно, ані за змістом: переважає негатив.

Офіційні дані засвідчують, що минулого року на реструктуризацію підприємств вугільної галузі надійшло 28,9 млн. грн. або 9,2% від запланованої суми, та все одно це не врятувало шахти від закриття, ще й відволікло кошти підприємств від основної діяльності. Водночас шахти не можуть розрахуватися зі своїми працівниками: ті давно вже звільнені, однак і досі не отримали зарплатні і передбаченої законом грошової допомоги.

З метою створення на Луганщині нових робочих місць Указом Президента України №451 від 20 червня 1996 р. було засновано державну компанію "Луглегінвест". Передбачалося, що реалізація цього Указу дозволить здійснити технічне переобладнання підприємств легкої промисловості і працевлаштувати 5 тис. чоловік - переважно колишніх шахтарів. Ці плани поки що залишаються "мертвонародженими", бо на їх фінансове забезпечення виділено крихти - 700 тис. грн. із передбачених 40 млн. грн.

Якщо звільнення гірників вже стало фактом, то виділення коштів з держбюджету на проведення ліквідаційних робіт та соціальний захист звільнених шахтарів видається вельми туманною перспективою. Торік планувалося вивільнити з 9 шахт понад 9 тис. чоловік, котрі в документах іменувалися "промислово-виробничим персоналом". Загальна ж кількість працюючих на цих шахтах становила 10804, тобто півтори тисячі чоловік просто "випали" із розрахунків.

Офіційні джерела наводять такі дані про "перерозподіл робочої сили" із числа вивільнених: на пенсію відправлено 1345 чоловік, звільнено за переводом на інші шахти - 2008, працевлаштовано в інших галузях після перекваліфікації... 26. От і виходить, що ці заходи охоплюють лише 37% від загальної кількості тих, що вибули.

Процес став неконтрольованим, а шахтарські міста й селища перетворилися на суцільні зони безробіття. У Кіровську і Лисичанську міські служби зайнятості можуть запропонувати в середньому 0,1 робочого місця на одного чоловіка, у Брянці і Стаханові - 0,2, в Антрациті і Первомайську - 0,3. До того ж в цих регіонах практично зупинилися ще й підприємства інших галузей - в кращому разі, вони працюють на 30% своєї потужності.

За такого становища керівництво Луганщини вже вкотре вирішило звернутися по допомогу до центру. Востаннє це набуло вигляду офіційного листа, адресованого Міжвідомчій комісії з соціально-економічних питань вугільної промисловості. Якщо коротко, то суть його можна викласти двома словами: немає грошей. Утім, на момент проведення колегії Луганської облдержадміністрації, де розглядалося це звернення, залишалася не затвердженою "Державна програма закриття неперспективних та особливо збиткових шахт". На думку місцевих керівників, її узаконювання вкрай необхідне. Що стосується точки зору рядових гірників, то вони висловлюють її афористично: "Усе, що погано починається, завершується ще гірше".