Про енергетичну синергію

Протягом століть люди освітлювали свої домівки лампами з китовим жиром. Так тривало доки людство не навчилося використовувати як джерело енергії вуглеводні. Поява нафтогазової промисловості, на думку деяких дослідників, свого часу врятувала китів від цілковитого винищення. Сьогодні ж в Україні на межі існування опинилися самі працівники газової галузі. Боляче дивитися на руйнування газотранспортної системи (ГТС), в розбудові якої брав безпосередню участь. В силу умов, що склалися (зменшення об’ємів газоспоживання та транзиту російського газу через територію України) багато потужностей ГТС, зокрема компресорні станції, стають незатребуваним. Постає питання, що з цими об’єктами та людьми, які їх експлуатували, робити далі.

І відповідь є. Використовуючи наявну інфраструктуру, на земельних ділянках компресорних станцій можна створити нові підприємства з виробництва біометану. Ще у 2012 році НАК «Нафтогаз України» на конференції з німецькими виробниками обладнання для біометанових заводів задекларував зацікавленість в розвитку біометанової галузі, а також можливість використання вітчизняної ГТС для транспортування цього різновиду палива. А нещодавно між Оператором газотранспортної системи України (ОГТСУ) і Біоенергетичною асоціацією України був підписаний Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю, в рамках якого сторони домовилися досліджувати технічні можливості транспортування біометану, працювати над створенням відповідних правових передумов та пілотних бізнес-проектів.

Як бачимо, ідея не нова. В європейських країнах експлуатуються сотні заводів з виробництва біометану, особливо ця галузь розвинута в Німеччині. Якщо ми зуміємо адаптувати німецький досвід і побудувати на майданчиках компресорних станцій, що виводяться з експлуатації, 20 заводів (у перспективі ця кількість може бути збільшена) продуктивністю 50 млн кубометрів біометану кожний, то Україна отримає додатково 1 млрд кубометрів газу щороку. Орієнтовна вартість будівництва одного заводу за умови використання вже наявних на компресорних станціях інженерних мереж, комунікацій, адміністративних споруд та систем підключення до ГТС – близько 50 млн євро.

Технологія успішно працює не лише в Європі. Багато біогазових установок вже функціонують й в Україні. Вони виробляють суміш метану, двоокису вуглецю та ще кількох домішок. Для одержання біометану (аналога природного газу з вмістом метану 90-97%) біогаз необхідно додатково очистити від двоокису вуглецю та інших домішок. Цей процес передбачений відповідними технологіями біометанових заводів та відповідає вимогам Кодексу ГТС. Крім біометану заводи також виробляють органічні добрива, що забезпечить отримання додаткового доходу. Період окупності таких інвестицій за нинішніх тарифів на природний газ (без використання «зелених тарифів» та різного роду преференцій) – близько 10-12 років.

Слабка ланка описаної економічної стратегії – забезпечення біометанових заводів сировинною базою. Технологія передбачає використання цукрового та кормового буряку, ріпаку, кукурудзяного силосу, соломи, трави та іншої органіки. Такої сировини на теренах України задосить, але належить вона приватним підприємцям – власникам урожаїв. Практика показує, що попри додаткові прибутки для сільгоспвиробників, фермерів та власників земельних паїв, домовитися про гарантоване безперебійне постачання сировини нелегко.

Водночас слід розуміти, що українські агрохолдинги здебільшого орієнтовані на експорт. Для Європейського Союзу, який є одним з основних імпортерів вітчизняної сільгосппродукції, все більш пріоритетним стає питання екології. Так з 2024 року всіх торгових партнерів ЄС зобов’яжуть надавати на свою продукцію енергетичні паспорти. В них, зокрема, має бути вказаний відсоток використаної при її виробництві «зеленої» енергії.

За таких умов цілком обґрунтованою виглядає перспектива створення спільних газово-сільськогосподарських підприємств (акціонерних товариств). У виграші від реалізації описаної бізнес-стратегії опиняться:

•             оператор газотранспортної системи України, в якого є потреба завантажувати ГТС додатковими об’ємами газу та відновлювати роботу зупинених компресорних станцій;

•             агровиробники, які розширять ринки збуту своєї продукції та додатково вироблятимуть відносно недорогі органічні добрива;

•             банки, що надаватимуть кредити під надійний, зрозумілий і рентабельний бізнес, який можна успішно масштабувати;

•             органи місцевого самоврядування, для яких компресорні станції нерідко відігравали роль ключових наповнювачів місцевих бюджетів;

•             логістичні компанії, які зможуть залучити для перевезення сировини вивільнені після завершення проекту «Великого будівництва» вантажні автомобілі;

•             економіка держави в цілому, яка в результаті будівництва та експлуатації заводів отримає мультиплікативний ефект.

Зрозуміло, що реалізація проекту вимагає значних фінансових ресурсів – близько 1 млрд євро. Джерелами фінансування можуть стати кошти ОТГСУ, банківські кредити, інвестиції вітчизняних і зарубіжних підприємців. Переконаний, що уряд міг би розглянути можливість переадресації частини коштів з програми збільшення видобутку природного газу в Україні «20/20», реалізація якої наштовхнулася на суттєві перепони. До слова, з огляду на світові тренди «декарбонізації економік» та вартість видобутого з наших родовищ газу, у багатьох економістів виникають сумніви щодо доцільності цієї програми загалом. Однак це вже предмет окремої розмови.

Крім того слід наголосити, що заводи з виробництва біометану є екологічно безпечними. Технологія не передбачає викидів в атмосферу, стоки води зациклені на виробництво, а мінеральні речовини, взяті з ґрунту з сировиною, можуть бути повністю повернуті назад у ґрунт.

Сьогодні, коли дедалі впевненіше заявляє про себе воднева енергетика, деякі фахівці скептично ставляться до розвитку альтернативних газових технологій. Однак слід розуміти, що йдеться радше про завтрашній день – існує ще багато питань (технічних і сировинних), які необхідно вирішити, перш ніж людство зможе повноцінно використовувати водень як джерело енергії. Водночас, коли це станеться, зупиняти біометанові заводи не доведеться, адже існують технології, які дозволяють після певної модернізації інтегрувати їх у водневу енергетику.

Сподіваюся, що людям, які формують енергетичну політику в нашій країні (не маю сумніву, що вони водночас є читачами газети «День»), вистачить стратегічного мислення побачити перспективу біометанової галузі. Наше підприємство зі свого боку готове до ймовірних викликів, має досвід та напрацювання, які уможливлюють участь в реалізації проектів модернізації сьогоднішніх компресорних станцій в завтрашні заводи з виробництва біометану.