МЕНЮ

Не продається!

Олександер КОВАЛІВ
9 січня, 2019 - 11:16
«Земельна реформа» в Україні була зведена до позаконституційної «колгоспно-радгоспної трансформації», а тому не може завершитися в принципі

Кожна успішна держава (США, Англія, Німеччина, Швеція та інші країни) живе за своїм Основним законом — Конституцією.

Ніхто не може примусити таку державу, навіть — за гроші МВФ, виконувати будь-які закони чи настанови, що не узгоджуються з нормами їхньої Конституції.

На жаль, в Україні, розпочата так звана земельна реформа була звужена до «колгоспно-радгоспної трансформації» — через надуману колективну власність на землю — на основі Конституції УРСР, і вона (реформа) не узгоджується з нормами Конституції України (1996 р.), в якій відсутня така колективна власність.

Тому цей хитросплетений позаконституційний процес закономірно не може «завершитися» — дотепер...

Не дивно, що всі ті, хто творить «мораторій» на продаж родючих «земель», так само як і ті, хто намагається примусити українців торгувати «землею» (земельними паями) як начебто абсолютною власністю, не мають жодних шансів на успіх, оскільки така діяльність суперечить нормам Основного закону України.

Адже стаття 13 Конституції України, зокрема, декларує: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України (скорочено земля та її природні ресурси), природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності (володіння, користування і розпорядження) Українського народу... Кожен громадянин має право лише користуватися (не володіти і не розпорядження) природними об’єктами права власності народу відповідно до закону». До речі, ця вимога була задекларована Декларацією про державний суверенітет України, в якій фігурує така ж формула власності Українського народу на «землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території...»

Фактично, а також юридично, всі природні об’єкти права власності Українського народу є капіталом нації й поділяються на категорії земель за основним цільовим функціональним призначення. Вони не можуть бути предметом купівлі-продажу і не підлягають відчуженню будь-ким, на користь будь-кого і в будь-який спосіб. Тому навіть вести розмови про «ринок землі» як про чужу власність — є антиконституційним, а відтак — протиправним.

Для набуття права користування такими природним об’єктом існує норма «межа». Замкнутий контур межі визначений як «земельна ділянка» (земля).

Саме земельні ділянки (межі) є об’єктами цивільних прав власності (приватна, комунальна і державна), а також земельним капіталом їх власників — і, навпаки, можуть купуватися і продаватися, заставлятися тощо.

Як бачимо, Конституція України, на відміну від інших держав, декларує два різних права власності «на землю», а саме: на землю та її природні ресурси як природні об’єкти права власності Українського народу і на земельні ділянки (межі) як об’єкти цивільних прав власності (оренди), що дає право лише користуватися в її межах відповідними природними об’єктами права власності народу на ринкових засадах за встановленими регламентами і — за відповідну плату.

При цьому доведено, що вартісна частка земельного капіталу нації не може бути меншою від відповідної вартісної частки земельного капіталу власника земельної ділянки (межі).

На таких засадах Конституція України гарантує громадянам, юридичним особам та державі набуття і реалізацію прав власності на відповідно сформовані земельні ділянки (землю) та господарювання на них, що виступають відповідними об’єктами не лише цивільних прав, а й обов’язків та вимог щодо раціонального природокористування і гарантій соціальної спрямованості економіки. Суб’єкти права власності (приватна, комунальна та державна) на земельні ділянки (землю) є рівними між собою і перед законом і не можуть конкурувати з правом власності Українського народу на природні об’єкти (землю).

Таке уособлення прав власності «на землю» та адресне застосування їх є надважливим, особливо тепер, — для виправлення реального становища. Тому спочатку потрібно ввести земельну реформу в конституційне поле України — і лише після цього говорити про «ринок...»

Я переконаний і вірю, що за умов повноцінної інституалізації окреслених норм Конституції України працюватиме верховенство конституційного права, а також створюватимуться передумови захисту інтересів і зростання рівня комфортної життєдіяльності українців.

Це завдання має посісти одне із центральних місць, не лише в передвиборчих програмах Президента України і народних депутатів України, а й у практичних заходах як першочергових і комплексних подальших дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Для цього потрібно реалізувати такі імперативи (накази):

•  Розпочати і в максимально стислі терміни звершити комплексну земельну (земельно-ресурсну) реформу в Україні як нову парадигму конституційного оптимізму.

Основні засади її висвітлено в науковій монографії «Звершення земельної реформи в Україні: нова парадигма», а також на шпальтах газети «День» (Українці мільйонери — 5 липня 2018 р., Українське... «Ельдорадо» — 7—8 вересня 2018 р., Земля зробить українців багатими, якщо... — 10 жовтня 2018 р., Освоєння «цілини... — 13 листопада 2018р., Земельна реформа — це не ринок паїв... — 4 грудня 2018 р.).

•  Реформувати чинні державні інститути, пов’язані із землею та її природними ресурсами, й утворивши нову позавідомчу Національну земельну установу України (Національна земельна комора України, або Національний банк землі та її природних ресурсів України) — за аналогією до Національного банку України. (Мал.)


МАТРИЦЯ ОСНОВНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СКЛАДОВИХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ УСТАНОВИ УКРАЇНИ. ДЖЕРЕЛО: РОЗРОБЛЕНО АВТОРОМ

Зазначена установа як інститут виконуватиме роль утримувача землі та її природних ресурсів — основного національного багатства, формуватиме геоінформаційну систему і банк даних, здійснюватиме державну реєстрацію земельних ділянок та природних об’єктів, пов’язаних з ними, а також від імені держави забезпечуватиме і гарантуватиме права власності та природокористування, вестиме прозорі й відкриті кадастрові системи тощо.

•  Імплементувати в законодавче поле не реалізовані донині норми Основного закону України стосовно права власності Українського народу на землю та її природні ресурси як на природні об’єкти — основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави.

Цьому сприятиме також першочергове ухвалення розроблюваного мною законопроекту України «Про право користування природними об’єктами права власності Українського народу», як цього вимагає ст. 13 Конституції України.

•  Законодавчо визнати, особливо на час звершення реформи, науково-обґрунтовану величину вартісної частки земельного капіталу нації як таку, що перевищує, в середньому — удвічі, вартісну частку земельного капіталу власника земельної ділянки (межі).

Участь цього не позиченого земельного капіталу нації, поряд зі стрімким зростанням економіки України і регіональним розвитком, забезпечить усунення допущених помилок так званої земельної реформи, сприятиме росту золотовалютних резервів, стимулюватиме стабільність національної валюти й утримання облікової ставки Національного банку України на рівні — до двох відсотків і гарантуватиме дешеве довгострокове кредитування на рівні — до трьох відсотків тощо.

•  Провести суцільну інвентаризацію і загальнонаціональний облік землі та її природних ресурсів, а також одночасну і повсюдну суцільну ревізію всіх створюваних від початку державотворення земельних ділянок (меж) — за їхнім цільовим функціональним призначенням як об’єктів цивільних прав, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб чи держави (приватна, комунальна і державна), — незалежно від фактичного та юридичного їх (ділянок) перебування й використання.

Матеріали ревізії є підставою для законного підтвердження (анулювання) прав на подальше володіння, користування та розпорядження такими ділянками і на здійснення природокористування об’єктами (категоріями земель) — у межах таких ділянок.

•  Здійснити за участю місцевих громад та інститутів громадянського суспільства просторове прогнозування і моделювання розвитку всіх територій та всіх категорій земель одночасно по всій території держави, як новий цілісний державний землевпорядний та архітектурно-будівельний процес — у розрізі територій місцевих рад базового рівня (у межах і поза межами населених пунктів), басейнів малих річок та їхніх водозборів.

Цей обов’язковий загальнонаціональний захід дасть змогу, перш за все, ідентифікувати і сертифікувати всі природні об’єкти, які мають природно-заповідну, природоохоронну, оздоровчу, рекреаційну, історико-культурну та іншу цінність. Також визначити всі ділянки, що підлягають залуженню, залісненню і мають ґрунтоводоохоронне та інше значення (прогнозується вивести з інтенсивного використання понад 5 млн га угідь). При цьому до всіх таких земель встановлюються адекватні (безапеляційні) регламенти (вимоги) з подальшого їх використання.

•  Запровадити національний регуляторний принцип, за яким сплачується рентна плата чи земельний податок — повною мірою всіма, хто користується природними об’єктами прав власності українського народу (у межах і поза межами населених пунктів, у тому числі міст), і надається необхідна підтримка (допомога) лише тим, хто є активним учасником здійснення земельної реформи.

Це надасть можливість залучити через два роки після початку звершення основного етапу комплексної земельної (земельно-ресурсної) реформи в економіку України лише десяту частину від усіх доступних природно-ресурсних багатств, що в грошовому еквіваленті становитиме майже 9 трлн дол. США.

•  Забезпечити безкомпромісну (безпрецедентну) відповідальність всіх учасників земельних відносин і природокористування за недотримання норм Конституції України як норм прямої дії, або за інші протиправні вчинки (включно із антиконституційним «ринком землі») чи невиконання узаконених заходів під час звершення земельної (земельно-ресурсної) реформи в Україні як нової парадигми.

Такі комплексні заходи пропонованого звершення земельної реформи стосовно всіх категорій землі — водночас і повсюдно, в тому числі земель сільськогосподарського призначення — замість поспішного запровадження «обігу (ринку) родючих земель» чи накладання «мораторію», дадуть змогу Україні також відбутися як унітарна, суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, в якій забезпечуються права і свободи всіх громадян та гідні умови їхнього життя.

Водночас (при цьому) незнання Конституції України не звільняє від відповідальності всіх, а надто — нечесних та хитруватих політиків, навіть особливо рейтингових, котрі достроково зголосилися в кандидати на посаду гаранта Основного закону України.