Молоді банківські леви гострять кігті
Після краху імперії "Агропромбанку" Росії, на руїнах котрої "Столичний банк заощаджень" почав будувати нове королівство франків, доларів та рублів, настала черга ще одного постсоціалістичного монстра - АКБ "Україна", який був підданий анонімній атаці в березні - травні 1997-го. Спробу примусового поглинання було здійснено конкурентами не без юнацького завзяття: "молоді леви" вже накопичили достатньо коштів та адміністративних мускулів для такої акції. У якості "ключів" від агрофінансової фортеці були використані неминуча в Україні залежність банкірів від впливу управлінців із Кабміну та важкокерована структура банку "Україна", яка складається з більш ніж 500 філій та відділень. У результаті банк опинився перед необхідністю вибирати, що краще - померти стоячи або жити на колінах. Очевидно, у Віктора Кравця, голови правління АКБ "Україна", з'явився третій вибір.
У пошуках "золотого ключика"
У березні 1996-го загальні збори акціонерів банку практично цілком змінили склад правління, скоротивши його чисельність із 18 до 9 членів. Кардинальної перебудови зазнала наглядова рада, було внесено зміни до статуту, перерозподілено компетенцію між найвищими органами управління тощо. Підсумки перебудови підбив новий голова правління банку В. Кравець, котрий став до роботи 13 травня 1996 р. Для нього не було таємницею прислів'я, популярне серед банківських службовців у Києві та в провінції 1993 - 1995 рр.: "Коли тобі потрібні гроші - йди на площу і покрути ключем. Вертати необов'язково". Справді, неподалік від площі Б. Хмельницького заповітний ключик одчиняв двері АКБ "Україна". Як часто "нові Карабаси" ним користувалися, знають МВС України, Генеральна прокуратура й колишні члени правління, але нехай той, хто без гріха, першим кине в них камінь.
Цю заповідь було порушено в березні 1997-го, коли у пресу потрапили деякі дані про фінансовий стан банку. В інтерпретації журналістів вони мали вигляд показників наближення кризи. Згодом, 4 квітня ц. р., було ухвалено постанову Нацбанку України № 88, яка станом на 1 березня 1997-го констатувала "ситуацію виникнення платіжного дефіциту" й можливість утрати АКБ "Україна" "своєї ліквідності". Цей документ винесено на суд громадськості 13 травня 1997-го (див. газету "Бізнес"), але в трохи дивному вигляді. В оригіналі, підписаному В. Ющенком, знайшлося кілька "зайвих" абзаців, і, навпаки, в публікації "Бізнесу" з'явився пункт, якого не було в офіційній редакції.
Слід звернути увагу на три головні пункти, - до заходів, спрямованих на підвищення дохідності активів АКБ "Україна" НБУ відносить: "закриття збиткових філій та 50% безбалансових відділень з погашенням боргів за рахунок продажу їхнього майна", "обмеження операцій... для кредитування комерційних структур, діяльність котрих не пов'язано із сільськогосподарським виробництвом". Окрім того, правління Нацбанку доручає "департаментам юридичного й банківського нагляду підготувати роз'яснення стосовно передачі заборгованості клієнтів, які переходять на обслуговування в інші банки". Можна сказати й "no comment", але клієнтів у глибинці позбавлено вибору, в якій фінансовій установі їм обслуговуватися, - філії АКБ "Україна" в районах представляють в однині всю банківську систему. Збиткові відділення обслуговують не менш збиткове сільське господарство країни, але якщо АПК переживає лихі часи загалом, свідками чого є і народні депутати, то з понад 500 відділень АКБ "Україна" лише 88 не мають прибутків. Кредитуючи підприємства, "не пов'язані із сільським господарством", банк саме й намагається компенсувати свої втрати в аграрному секторі, але водночас стає на шлях конкуренції з тими, чиї інтереси далекі від ланів, садів та городів. Тим же таки інтересам, апріорі, служитиме й безумовне виконання підлеглими В. Кравця постанови № 88.
Залишається тільки одне питання, яке вельми хочеться поставити безпосередньо В. Ющенку, голові Нацбанку. Якщо припущення автора правильні, то який банк міг би претендувати на мережу філій АКБ "Україна" та його клієнтів із числа промислових підприємств? Кому дістанеться "золотий ключик"?
Перша ластівка банківської реформи
Дві прес-конференції і три прес-релізи, підготовлені підлеглими В. Кравця, мали пом'якшити враження, справлене на партнерів та клієнтів постановою № 88, оскільки сам факт обговорення роботи банку на такому високому рівні вже є сигналом його негараздів, а перевірка, що її виконує нині в АКБ "Україна" департамент банківського нагляду, лише підтверджує це припущення. При цьому проблемою номер один, як випливає з тексту постанови, для АКБ "Україна" були продовжені, прострочені та бланкові кредити, а також зниження залишків за коррахунком до 32,1 млн. грн. проти необхідних за нормативами 44 млн.
Так, каже В. Кравець, такий факт мав місце, залишки за коррахунком досягали навіть трохи більше ніж 23 млн. грн. "Сказати, що були дні, коли ми не виконували документи клієнтів, не можна. Але обороти за проплатою істотно знизилися". Чому? "Після оперативної наради в Кабміні України правління банку погодилося взяти участь у підготовці до весняно-польових робіт. Виходячи із плану погашення раніше виданих кредитів і надходження коштів на баланс банку, ми були готові короткотерміново прокредитувати сільгосппідприємства в першому кварталі 1997 р. на суму 260 млн. грн. З 18 лютого ми почали це робити". Тут слід зупинитися на двох чинниках, які можна було передбачити, але неможливо було нейтралізувати: повернення холоду й бажання позичальників заробити. Гроші виявилися замороженими на розрахункових рахунках, а деякі підприємства навіть спробували розмістити вільні кредитні ресурси на депозитах в інших комерційних банках. "У другій декаді березня різко почали надходити запити на ці кошти, й наша платоспроможність істотно знизилася, - коментує В. Кравець. - Усього залпом ми виплеснули 220 - 240 млн. грн., тож протягом десяти днів показники ліквідності й норми резервування були, м'яко кажучи, недостатніми. Тому ми вдячні НБУ за стабілізаційний кредит і рефінансування".
Інакше кажучи, передкризова ситуація березня - квітня 1997-го не є причиною розгромної постанови НБУ, оскільки кредити були видані або платоспроможним клієнтам, або через посередництво ДАК "Хліб України" під майбутній урожай. Тоді що мав на увазі Нацбанк під "проблемними кредитами"?
На тлі такого показника, як валюта балансу на 1 травня 1997 р. в сумі 5,065 млрд. грн., наведені вище цифри можуть здаватися дрібними, але В. Кравець вважає, що АКБ "Україна" протягом перших чотирьох місяців 1997 р. працював у "вельми непростих умовах". На практиці це означало, що один з найбільших банків держави, який обслуговує 208 тис. юридичних осіб і 4 млн. вкладників, міг просто припинити здійснювати платежі, бо не було грошей. "Але не з вини банку", - вважає В. Кравець.
Автору не вдалося дістати чіткої відповіді на споконвічне "Хто винен?" Зате фінансові аналітики припускають, що в березні - квітні ц. р. мала місце перша в Україні спроба примусового поглинання АКБ "Україна". Можливими агресорами називали Приватбанк та "Аваль", але це припущення поки що не підтвердилося. З іншого боку, "забути весняний період", як закликає В. Кравець клієнтів банку, також іще не настав час: хоча придбати солідний пакет акцій АКБ "Україна" на вторинному ринку сьогодні досить складно, та скупити на пні збиткові відділення банку досить просто.
Третій шлях
Сьогодні АКБ "Україна", всупереч і можливій спробі примусового поглинання, і виявленій НБУ кризовій ситуації, міцно стоїть на ногах. Настільки міцно, що готовий справді поступитися частиною свого акціонерного капіталу. 13 червня 1997 р. в Лондоні В. Кравець і голова Ради банку В. Ситник підписали "Основні умови участі ЄБРР в акціонерному капіталі банку "Україна" й надання банку довготермінового кредиту". Цим документом передбачено придбання Європейським банком реконструкції та розвитку 17% акцій АКБ "Україна". Цього разу купити банк не вдалося...
