«Ломка» після форвардної «голки»

Експерт: «Треба вчити аграріїв працювати і на Чикаго, і створювати власну біржу в Україні»

Стосунки між українськими сільгоспвиробниками та зернотрейдерами в 1990-х -на початку 2000-х були доволі напруженими. Перші нарікали на монопольні змови, невигідні умови співпраці, в других завжди знаходилися вагомі аргументи, щоб обґрунтувати запропоновані ціни: низька якість зерна, високі витрати на логістику, світова кон’юнктура і т.д. Проте впродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років ситуація більш-менш стабілізувалася завдяки тому, що сторони, як мовиться, притерлися за принципом «стерпиться-злюбиться». Бо і перші, і другі добре усвідомили, що є половинками одного цілого, які не можуть жити одне без одного. Трейдерам треба зерно, а фермерам — реалізація продукції. Зважаючи на українську специфіку, коли аграрній дрібноті та середнячкам завжди бракує обігових коштів, виробники та експортери розвинули таку форму співпраці, як форвардні контракти, згідно з якими аграрії одержують гроші наперед за певну партію зерна за якоюсь там середньозваженою ціною. Аграрій був у виграші, бо фактично одержував безвідсотковий кредит, завдяки якому латав усі свої фінансові дірки і міг ще й трохи виграти за рахунок того, що світові ціни іноді трошки знижувалися.

Близько 30% українських сільгоспвиробників «підсіли» на цю форвардну голку. Хоча якби мали доступ до дешевих кредитів, чи хоч якоїсь державної підтримки, власні елеватори або ще краще — прямий вихід на порти, то, напевно, від такої форми співпраці з експортерами відмовилися б. Наскільки вона ризикована, стало зрозуміло на прикладі минулого сезону, коли аграрії зазнали подвійного удару. По-перше, внаслідок несприятливих погодних умов урожай таких основних культур, як кукурудза, озима пшениця та соняшник упав від 10 до 100%, по-друге, ціни через дефіцит збіжжя на світових ринках суттєво підскочили. Наприклад, восени минулого року було укладено форвардних угод на майже 7 млн тонн кукурудзи за ціною $150 — 170 за тонну, проте сьогодні різниця між законтрактованими цінами та нинішніми становить $50 — 70 ($200 — 220). Розрахунки експертів показують, що аграрії втратять понад $300 млн.

Як ви зрозуміли, «форвардні» аграрії поділяються на дві категорії: ті, яким є що постачати, але їх душить прикрість, за втрачену вигоду, і ті, яким узагалі нічим закрити свій контракт, а тому їх душить безвихідь. Однак і ті, й другі заявили, що контракти виконувати не будуть, бо не хочуть іти на повідку транснаціональних корпорацій, які розпочали нечисту гру з цінами, а тому почекають і реалізують зерно будь-яким іншим компаніям за вигіднішими цінами. Це спричинило паніку в середовищі експортерів, бо під загрозою опинилися їхні контракти з партнерами, власниками суден, а також їхня бізнес-репутація. Сполошилися й українські чиновники, які добре розуміють, що одноразовий демарш аграріїв може призвести до тривалих наслідків. Адже зерновий експорт торік дав Україні ні багато ні мало — $13,5 млрд, тобто понад 40% усіх валютних надходжень, тож навіть часткова втрата такої фінансової подушки для держави в умовах глибокої економічної кризи була б катастрофічною. Крім цього постраждає вся складна система зернового експорту, яка вибудовувалася впродовж останніх 20 років. Вона включає в себе 1200 сучасних елеваторів, портову інфраструктуру, розгалужену мережу клієнтів у 100 країнах світу, яким постачається зерно. На завоювання нових зернових ринків ідуть роки, але втратити їх в умовах жорсткої конкуренції з російським, австралійським, аргентинським зерном можна за якийсь місяць. Президент Української зернової асоціації, яка об’єднує 90% зернотрейдерів, Микола Горбачов стверджує, що замінити нинішніх трейдерів, які оперують щорічно $11 — 12 млрд, практично неможливо. Тим паче більшість із них володіють на території України власною інфраструктурою. І навіть якщо таке диво таки станеться, новим компаніям буде дуже важко реалізувати зерно, оскільки вони не зможуть за короткий термін зафрахтувати величезну кількість суден та знайти клієнтів на світовому ринку. Щодо монопольної змови теж є відповідь. Більшість трейдерів зареєстровані в розвинутих країнах, де діє антимонопольне законодавство, а тому ніхто ризикувати не буде. Микола Горбачов переконаний, що більшість виробників можуть виконати свої зобов’язання, оскільки врожай кукурудзи не набагато нижчий, ніж торік. Якщо минулого сезону вона становила в середньому 7 т/га, в цьому — 6 т/га. В будь-якому разі Україна може зібрати мінімум 30 млн т зерна. Микола Горбачов стверджує, що невиконання контрактів бумерангом може вдарити не лише по тих аграріях, які їх укладали, а й по всіх. Адже український АПК заточений на зерновий експорт, реалізація зерна на зовнішні ринки йому потрібна, як повітря, інакше він просто задихнеться під масою 80 — 90 млн т, які країна сама спожити неспроможна.

Після тривалої словесної перестрілки сторони сіли за стіл переговорів під дахом Кабміну. В зустрічах взяли участь представники зернотрейдерів, сільгоспвиробників, керівники провідних аграрних асоціацій. Після дискусії виробили меморандум, в якому визначили принципи, механізми і порядок реструктуризації зобов’язань суб’єктів ринку зерна за форвардними контрактами. Слід визначити, що трейдери змінили гнів на милість, тобто фактично визнали, що повні розрахунки згідно з контрактами, тобто за обсягами і за термінами ставлять у скрутне становище не лише тих, хто згорів повністю, а й «підгорів» частково. Але експортери вирішили відтермінувати виконання контрактів за рахунок держави, що, зрештою, логічно, тим паче що уряд ще навесні обіцяв вишукати кошти на компенсацію втрат від посухи аграріям півдня. УЗА в своїй петиції, яку зареєструвала на сайті Президента України, закликає владу знайти можливість відшкодування аграріям збитків, інакше АПК уже з наступного року недоотримає кілька мільярдів від реалізації зерна, а трейдери закладатимуть у ціну можливі ризики, а відтак це потягне ще мінус $400 тис. від суми доходу. За оцінками аграрних асоціацій, цьогорічні збитки аграріїв від посухи становлять 100 — 110 млрд грн. Уявіть собі, що уряд вирішить знайти, хоча б десяту частину цієї суми, тобто 10 млрд грн, що значно перевищує цьогорічне фінансування галузі з бюджету. В умовах глибокої економічної кризи це просто фантастичне сподівання. Ймовірно, дискусії навколо проблеми невиконання форвардних контрактів плавно перейдуть у суди, де аграріїв обдеруть, як липку. Звісно, не всіх, а лише тих, яких ще можна обдерти. Цей процес буде болючим, але ще не катастрофічним, бо аграрії, з горем навпіл все-таки знайдуть ресурси для початку наступного сезону, а ті що не впораються з цим завданням, вимушені будуть поступитися своїми угіддями потужнішим гравцям, тобто відбудеться черговий виток укрупнення аграрних формувань.

Але треба думати, як жити далі, виходячи з того, що впродовж останніх 30 років аграрна політика держави перебувала в стані маразматичного застою. Розвивалося все: організаційні форми господарювання, менеджмент, технології, логістика, а політика щодо АПК тупцювала на місці. Чиновники так довго повторювали фразу про те, що їхня політика полягає в тому, щоб давати не рибу, а вудочку, що аграрії залишилися і без першого, і без другого.

Бюджет, і справді, не бездонний, скільки не дай — завжди буде мало. А тому треба створювати інструменти. Один із них — агрострахування. В Україні застрахований лише 1 млн га угідь із 33 млн га. Аграрії не охоче йдуть на співпрацю з страховими компаніями, бо добре знають, що для одержання страхового платежу їм треба буде пройти сім кіл пекла. Ще одна хиба українського агрострахування — застарілість страхових продуктів. Компанії використовують ще радянські методи, тоді як за кордоном страховики можуть вам запропонувати на вибір кілька варіантів, можете себе захистити не лише від утрат врожаю, але навіть від недостатньої кількості опадів, зависокої температури, зливи, граду, вітру, який дмухає трохи сильніше, або не в той бік, незважаючи на те, чи завдали вони збитків чи ні. І для цього не треба збирати купу довідок, свідчень, бо страхова компанія одержить інформацію з допомогою датчиків вологості, врожайності, супутникових індексів NDVI та інших електронних штучок, а тому відшкодування ви одержите майже автоматично.

Форвардні контракти використовують усі аграрії світу, але більшість із них доповнюють їх ще й ф’ючерсними угодами, які фіксуються, скажімо, на Чиказькій біржі. В результаті вони не лише не втрачають від коливання цін, але можуть на цьому ще й заробити. В США практично всі, хто займається кукурудзою і соєю хеджують ризики на Чиказькій біржі. Американський уряд у різний спосіб сприяє популяризації цього механізму. Тут не базікали про вудочку, а вручили її. Сенатори і конгресмени вирішили замість прямих дотацій знайти інший спосіб підтримки фермерів. У 1990-х роках запровадили програму, згідно з якою уряд компенсував вартість опціону пут на Чикаго. Якщо він коштував $1000, то аграрій одержував у різні роки 70 — 100% цієї суми. Програма діяла кілька років, її головний результат полягав у тому, що аграрії успішно освоїли цей інструмент. У Мексиці подібна програма діє й досі. Експортерам зерна стовідсотково компенсують опціон кол, а виробникам — пут. Мексиканці дуже просунуті в цьому плані. Але для українського аграрія ф’ючерс — це синонім ракети Ілона Маска. Його треба вчити, консультувати, а для цього потрібна мережа державних і приватних дорадників, в Україні дорадництво перебуває в зародковому стані.

«Українським аграріям вийти на Чикаго не так просто. По-перше, йому треба шукати того, хто може це робити, тобто має відповідну ліцензію. По-друге, фермеру треба перерахувати так званий страховий платіж. Один із варіантів — створення в Україні філії Чиказької біржі. До речі, її засновником є наш земляк Лео Меламед, який перший у світі створив такий інструмент і цим увійшов в історію як видатний фінансист. Він кілька років тому приїздив сюди, зустрічався з президентом України, був підписаний меморандум з урядом, але виникли обставини в дусі не кращих українських традицій, коли ніхто з чиновників не побачив у цьому персональної вигоди. Почалися пошуки причин, мовляв, треба, щоб у міністерстві був інструмент ліцензування кожного фермера. А тому Чиказька біржа відмовилася від цього проєкту. Були спроби створити свою біржу, але теж не вдалося. Але час запроваджувати всі сучасні інструменти страхування ризиків і в Україні. Треба вчити аграріїв працювати і на Чикаго, і створювати власну біржу в Україні», — каже президент Української аграрної конфедерації Леонід КОЗАЧЕНКО.

Ще один інструмент — обслуговуюча кооперація. В США, Канаді, Франції через зернові кооперативи на зовнішні ринки реалізується 40 — 70% зерна. В Україні лише три такі кооперативи: «Перший український сільськогосподарський кооператив» (ПУСК), «Зерно-БУНК» у Бобринецькому районі Кіровоградської області та «Зерновий» у Васильківському районі Дніпропетровської області. Два останні створені за підтримки канадського уряду. «В Україні форвардні контракти поширені, лише через гостру потребу аграріїв в оборотних коштах. У той момент, коли члени наших кооперативів їх гостро потребували, ми надали їм фінансову підтримку, тож потреба в «форвардах» відпала. А тому ми сьогодні продаємо зерно кукурудзи не по $150 — 170 за тонну, а по $210 — 250...», — пояснює менеджер Канадського кооперативного зернового проєкту Сергій КУРДИЦЬКИЙ.

Політика проста. Якщо не хочеш, щоб на тобі наживався експортер, будь сам експортером. Великі виробники вже стали ними, тепер черга — за дрібними і середніми.