Чотири аргументи «за»

Чому рішення уряду підняти рівень мінімальної заробітної плати є адекватним економічній ситуації

Нещодавно Кабінетом міністрів України анонсовано підвищення мінімальної заробітної плати з вересня 2020 року до 5 тис. грн, з січня 2021 року — до 6 тис. грн та з липня 2021 року — до 6.5 тис. грн.

На моє переконання, це рішення Уряду є обґрунтованим та відповідає сучасним потребам вітчизняної економіки та державних фінансів. Даний крок сприятиме вирішенню ряду структурних диспропорцій економіки та стимулюватиме розвиток внутрішнього ринку. Наведу кілька аргументів.

Перший. Вирівнювання диспропорцій в оплаті праці

Якщо у 2016 році співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати в економіці становило лише 30%, то у 2017 році після підвищення МЗП з 1600 грн до 3200 грн воно зросло до 45%. У 2019 році це співвідношення знизилося до рівня менше 40%, і заплановане підвищення МЗП у вересні дозволить відновити його до 45%. Для порівняння — співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати на рівні 45-55% дотримується у більшості країнах Східної, Центральної та Південної Європи (Хорватія, Польща, Румунія, Чехія, Албанія, Угорщина, Словаччина) та країн Прибалтики (Латвія, Литва, Естонія).

Другий. Розвиток внутрішнього ринку

Одним із основоположних факторів розвитку вітчизняної економіки є розширення ємності внутрішнього ринку. Збільшення доходів громадян України дозволяє збільшити споживання товарів і послуг (частка споживчих витрат в структурі сукупних витрат домогосподарств стабільно перевищує 90%), що, в свою чергу, стимулюватиме збільшення інвестицій у розширення виробництва як вітчизняними, так і зарубіжними стратегічними інвесторами. Свого часу така Стратегії була застосована Китаєм, який на сьогодні є не лише найбільшим ринком у світі, але й найбільшим виробничим майданчиком для товарів, які споживаються в усьому світі.

Третій. Детінізація економіки

Майже третина штатних працівників в Україні за усіма видами економічної діяльності отримує заробітну плату, близьку до мінімального значення. При цьому, сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство є у 1,5—2 рази вищими. Оскільки саме з фонду оплати праці сплачується податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок, очевидно, що виплата низької офіційної заробітної плати дозволяє працедавцю мінімізувати податкове навантаження на фонд заробітної плати.

Не заперечуючи проти необхідності удосконалення податкової системи, у тому числі шляхом скасування обмежень на розмір заробітної плати, з якої сплачується ЄСВ, на мій погляд, крок у напрямі підвищення мінімальної заробітної плати сприятиме виведенню частини фонду оплати праці з тіні та підвищення доходів державного бюджету.

Четвертий. Підвищення рівня життя громадян України

За паритетом купівельної спроможності (ПКС), тобто за обсягом товарів і послуг, які може придбати громадянин України з урахуванням рівня цін, який отримує середню заробітну плату, Україна вдвічі поступається іншим країнам Європи. Для прикладу, у Польщі, ринок праці якої є магнітом для робітників з України, заробітна плата за ПКС є вищою від середньоєвропейської, що не створює тиску на ціни, однак стимулює підвищення продуктивності праці та внутрішню зайнятість, яка частково покривається за рахунок трудової міграції. Враховуючи те, що у 2019 році та у 1 кварталі 2020 року вперше в історії незалежності України заощадження населення набули від’ємного значення, державна політика, спрямована на підвищення рівня доходів громадян, є не лише виправданою, але і необхідною.

Водночас, Уряду потрібно враховувати ризики від підвищення МЗП з огляду на можливий вплив даного рішення на посилення інфляційного тиску. Задля їх мінімізації Уряду спільно з Національним банком потрібно запроваджувати заходи та спеціальні програми, спрямовані на стимулювання внутрішньої економічної активності та збільшення пропозиції товарів і послуг, зокрема в рамках Державної програми «5-7-9». Зі свого боку, Міністерству фінансів та Державній податковій службі України варто посилити увагу до моніторингу сплати податків, які нараховуються на фонд оплати праці з метою запобігання схемам з їх мінімізації, зокрема, через формальне переведення найманих працівників на часткову зайнятість.