Атомна галузь: на межі короткого замикання
Чорнобильський синдром примусив повністю переглянути підхід до розвитку та й, зрештою, до самого факту існування української атомної енергетики. Був час, коли суспільство сприймало атомні електростанції, що дісталися Україні в спадщину після розвалу Союзу, як тяжкий хрест. На початку 90-х зупинилося будівництво нових блоків, раз по раз лунали цілком серйозні вимоги закрити вже діючі АЕС.
Однак економіка країни полетіла в провалля, і навіть найзапекліші опоненти усвідомили утопічність таких лозунгів. А відтак не зважились опустити меч на голову єдиної галузі української економіки, що стабільно нарощує обсяги виробництва і страхує країну від повного знеструмлення.
Проте стан ядерної промисловості породжує вельми тривожні тенденції в самій галузі. Так, свого часу керівник адміністрації ядерного регулювання Олександр Смоляков цілком серйозно пригрозив АЕС, що його відомство ніколи не погодиться (і дякувати Богу!) на експлуатацію атомних енергоблоків без дотримання необхідних вимог безпеки. На деяких АЕС цю загрозу сприйняли доволі оригінально, розпочавши просто прикрашати звіти про результати експлуатації станцій.
Зокрема, згідно з офіційними звітами Держкоматому, надійність і безпека роботи українських АЕС минулого року не лише не погіршилися (попри загострення фінансових проблем), а навіть поліпшилися: якщо 1995 року було зафіксовано 85 порушень у роботі, то 1996-го - 82. А якщо рівнятися на міжнародну шкалу оцінки порушень на атомних станціях (INES), то, наприклад, торік усі АЕС в Україні працювали взагалі начебто й без аварій. Бо ж порушення, які сталися, були здебільшого віднесені до нульового рівня цієї шкали, а відтак, не становили загрози для безпеки. І лише 13 збоїв у роботі АЕС були оцінені як перший рівень, а один - як другий.
Водночас розслідування, проведене за фактом двох зупинок 1-го і 2-го енергоблоків Запорізької атомної в січні цього року, оцінених як нульові, показало, що порушення слід було віднести до першого рівня за шкалою INES. Лише один цей факт дає право висувати вельми неприємні підозри щодо атомної промисловості України загалом.
Як один із варіантів подальшого розвитку подій, експерти висувають можливість масованого тиску на адміністрацію ядерного регулювання. Адже остання, якщо ситуація з фінансуванням АЕС не поліпшиться, справді буде змушена закривати один за одним енергоблоки атомних станцій. Хоча б для того, щоб Україна не була в очах світової спільноти ядерним монстром, котрий не контролює ситуацію з безпекою на АЕС.
Цілком вистачить того, що західні партнери фактично оголосили бойкот Україні через відсутність у нас законодавчих актів, які б визначали відповідальність за збитки у випадку аварій на ядерних установках. Наша держава вже не дорахувалася $66 млн., що їх мала надати Комісія ЄС за програмою "Tasic-91, 94".
Наведеного достатньо для того, щоб зрозуміти¦ проблеми галузі потребують негайного вирішення на урядовому рівні. Атомники загнані в кут: з одного боку, стрімко зростають їхні борги, з іншого - лише борг Національного диспетчерського центру електроенергетики атомним станціям становить майже $1 млрд.
Суспільство вже сьогодні має вдарити на сполох. На жаль, єдиний радикальний крок, зроблений Кабміном останнім часом - постанова про розрахунки за електроенергію - на думку фахівців, здатен завдати більше шкоди, ніж користі. Практично може статися так, що енергетику буде відроджено за рахунок інших галузей промисловості.
Зрештою не ефективніша принаймні найближчою перспективою і реалізація деяких інших заходів щодо реструктуризації та перебудови галузі. Зокрема, два роки тому було оголошено закритий міжнародний тендер із створення в Україні спільного підприємства для виробництва вітчизняного палива. Тодішній уряд був сповнений ентузіазму створити в Україні власний ядерно-паливний цикл за прикладом розвинених країн. При цьому "за кадром" по суті лишилася така собі "дрібна" деталь: ті ж індустріально розвинуті країни витратили десятиріччя на створення подібних ядерно-паливних циклів. І нікому не спало на думку, чи справді це саме те, чого українська ядерна енергетика потребує передусім.
Дещо сумнівні й наміри відновити найближчим майбутнім експорт електроенергії, який давав і галузі, і країні чималі доходи. Звісно, теоретично це зробити дуже просто. Тим більше, що з пропозиціями про співпрацю до України зверталися такі відомі західні фірми, як ABB і "Siemens". А крім того, потужності українських станцій здатні виробляти майже 250 млрд. кВт/г електроенергії на рік при власному споживанні лише 181 млрд. кВт/г. Однак неважко передбачити, що низька якість української електроенергії - періодичне падіння частоти до критичного рівня 49,2-49,3 Гц - дуже швидко відіб'є ентузіазм у бажаючих співпрацювати.
Згідно з прогнозами українські атомні станції 1997 року знизять виробництво електроенергії порівняно з минулим роком на 9,8% (з 79,6 до 72,5 млрд. кВт/г). І це тільки з передбачуваних причин - виведення з експлуатації 1-го енергоблоку Чорнобильської АЕС для комплексного інженерного обстеження. Однак зважаючи на те, що досягнення атомної енергетики сьогодні - це лише сила інерції, головні розчарування, напевне, ще попереду.
