«Амністія капіталу» від Зеленського: є питання

Формування недовіри до держави з моменту здобуття Україною незалежності досягло свого апогею

Не секрет, що держава — це інструмент перерозподілу і контролю, інструмент створення комфортного співіснування і балансу між владою, бізнесом і громадянами держави. Формування недовіри до держави з моменту здобуття Україною незалежності досягло свого апогею. На сьогодні влада й бізнес — фактично одне ціле. Причому однозначний перекіс йде у бік великого капіталу і корпорацій, які на сьогоднішній момент представляють не лише олігархів українського походження, а й інтереси міжнародних корпорацій.
  Перекіс системи управління на користь олігархів призвів до тотальної недовіри всередині країни, а як результат «тінізації» економіки. Проблема з ухиленням від сплати податків в Україні, як і в деяких інших країнах (наприклад в Італії), відображає менталітет, внаслідок якого громадяни розглядають владу країни, як окупантів, а своє шахрайство, як громадянський обов’язок.

Понад 60% економіки України перебуває в тіні. Більшість активів (не лише гроші) перебувають за межами обліку, зокрема не лише податкового, а й статистичного. Ще з 2014 року ВР і уряд не припиняли судорожно піаритися на «амністії капіталів».  2020 року, на виконання обіцянок кандидата в президенти Зеленського з питання легалізації та амністії капіталу Кабінет Міністрів України на чолі зі ставлеником олігархату прем’єр-міністром Шмигалем взяв на себе «непідйомну ношу» прийняття рішень.

Уряд оголосив про прийняття відповідальності за підготовку пакетів законопроектів до грудня. Перед ухваленням законів планувалося в жовтні-листопаді запустити реформу податкової служби та ліквідацію податкової міліції. У результаті (втім як і завжди) голосно сказано, нічого не зроблено. Офіс Президента, рятуючи обличчя уряду, підготував чотири законопроекти і подав як «невідкладні» (5153, 5154, 5155, 5156), які й мають запустити процес податкової амністії через подання «нульової декларації». Здавалося б, усе в «ялинку», але це рівно до того моменту, поки не починаєш читати законопроекти. І так, нагадаю, реформування податкової системи в державі не відбулося.

І що ж ми маємо на сьогодні.

Якщо говорити коротко, то законопроекти не про амністію капіталу, а про одну з форм шахрайства з ОВДП, якою так полюбляють «бавитися» представники влади і великого капіталу. Що відбувається. Ставка податків при поданні нульової декларації із зазначенням придбання ОВДП, становить 2,5%. Ставка гарантованої державою прибутковості 7,5%. Тобто при сплаті 2,5% зі свого тіньового капіталу, ви непогано так заробляєте в розмірі 5%. Причому підкреслю, це гарантована сума. Хоч би що сталося (якщо тільки не війна  безпосередньо в місті Києві), ви однозначно отримаєте свій «кеш» у повному обсязі (це вам не депозити, які прогарантував на 200 тис. ФГВФО).

Якщо брати за термінами, то виходить, що у вас практично 6 місяців у запасі для проведення операції з «легалізації» капіталу. Питання, а чи зможе проста людина скористатися? Ну, звичайно ж, ні.

Тепер про підводні камені, які закладені в піар-акцію (ну крім «підзаробити»). Перша проблема, яка може вельми вплинути, — це відносини із зовнішніми кредиторами.

Незважаючи на те, що 2,5% — фактично узгоджена з МВФ сума, однак МВФ розглядав цю суму для всіх видів активів, з урахуванням, що отримані кошти від легалізації, будуть спрямовані на погашення зовнішньої заборгованості. Крім того, за наявності корупційної складової, за якої бюджет не лише не збільшується, а зменшується, однозначно будуть додаткові претензії.

Друге — це сам підхід до декларантів. Згідно з запропонованими законопроєктами, «нульовою декларацією» зможуть скористатися ті, хто не здавав декларацію з 2005 року. Тобто ні про яку «амністію капіталу» мови бути не може.

Не секрет, що власниками тіньового бізнесу якраз і є «декларанти». Найцікавіше, що такий підхід викликає додатковий конфлікт між державою і органами місцевого самоврядування, адже депутати місцевих рад — декларанти, хоча по факту не є державними службовцями, але водночас «мають, що показати». Після проведення «нульової декларації» відбувається фактично криміналізація, і з’являється можливість чинення тиску на депутатів місцевих рад. Неквола така «децентралізація». Так?

Слід звернути увагу, що найбільший відсоток, а саме 9%, належить до декларування іноземного (за перебуванням) капіталу, за умови правового нігілізму, відсутності механізмів захисту, інвестиційної політики держави, прогалин в оподаткуванні (можливості за менші відсотки легалізувати капітал) виникає запитання, а чи точно наш улюблений уряд хоче припливу капіталу в Україну з-за кордону? Чи це чергова всього лише медійна акція?

Той, хто писав ці законопроєкти, допустив ще й низку нестиковок, які дозволять податківцям трактувати на свою користь. Наприклад, перерахована низка активів, які спочатку вважаються мінімальними, умовно «чистими» й відповідно декларуванню не підлягають, при цьому зазначається, що активи можуть бути очищені лише в разі подання декларації, словом, суди вам забезпечені з податківцями, а знаючи нашу внутрішню систему, то й рішення на користь податківців, поки не дійде до кінцевої інстанції, й то не факт.

Таким чином, замість виконання функцій держави щодо наповнення бюджету, посилення контролю за оподаткуванням, формування джерела соціальних виплат маємо ситуацію, коли незначна частина отримає прибуток і відплив грошей з бюджету, а 90 відсотків населення крім додаткового фінансового навантаження отримають у подальшому криміналізацію накопиченого роками майна.

Часто представники правлячої «монобільшості» й Кабмін України посилаються на зарубіжний досвід. Хочеться запитати, а вони точно його вивчали? Наприклад, принципи проведення амністії мають сім критеріїв, а саме:

Визначення типів податків

Природа амністії

Відбір платників податків

Бюджет (амністії)

Реклама

Тривалість амністії

Термін платежу.

Обов’язковою умовою є програми посилення примусу, які формують вигідність амністії. Ви у нас про це чули? І ніхто не чув.

Ну і нарешті, щоб не бути голослівним, слід звернути дійсно увагу на досвід іноземних держав, як позитивний, так і негативний.

ВДАЛІ ПРИКЛАДИ ПОДАТКОВОЇ АМНІСТІЇ

В Іспанії податкова амністія була проведена на початку 80-х років. Людям не довелося навіть платити податки з прихованих свого часу доходів. Усім охочим було запропоновано вкласти гроші у спеціальний державний фонд  під невеликий відсоток і на п’ять років. У цей час грошима розпоряджалася держава. Через п’ять років людям повертали їхні гроші з відсотками, і вони могли розпоряджатися ними як завгодно. Податкова амністія збіглася в часі з початком періоду політичної та економічної стабільності, тому люди не побоялися амністувати великі суми. Одночасно припинилося вивезення грошей за кордон.

В Індії податкова амністія мала місце 1997 року. Вона тривала шість місяців і принесла державній скарбниці 2,5 мільярда доларів — втричі більше, ніж усі проведені раніше в країні податкові амністії разом узяті. Одна з причин успіху полягала в тому, що громадянам пропонувалося заплатити прибутковий податок з раніше прихованих доходів за чинними ставками, а не тими, які існували під час отримання цих доходів. Тоді вони були в 3-4 рази вищими. Ну й, звичайно, амністія супроводжувалася масованою рекламною кампанією в усіх засобах інформації, а також неодноразовими нагадуваннями міністрів про те, що така амністія проводиться востаннє.

В Італії у вересні 2001 року — спеціальним урядовим декретом, а в грудні 2002 року продовжили ще на один рік. Щоб легалізувати раніше виведені за кордон капітали, громадяни могли просто оголосити про них, залишивши за кордоном і виплативши належні податки. Другий варіант передбачав переведення капіталу в Італію зі сплатою лише 2,5% від оголошеної суми або придбанням держоблігацій на 12% цієї суми. Унаслідок до Італії було повернуто з-за кордону 73 мільярди євро.

Однак в Італії податкові амністії в тому чи іншому вигляді проводилися настільки часто, що Організація економічного співробітництва і розвитку, яка об’єднує 30 найрозвиненіших країн світу, 2004 року настійно рекомендувала Риму відмовитися від цієї практики, щоб не підірвати саму систему оподаткування. Але через відсутність глибокої реформи податкової системи та ментальності громадян відплив капіталів з Італії знову збільшився.

Податкові амністії в Бельгії  2004 року й у Грузії 2005 року зазнали повного краху (увага —  в Грузії! Яку нам усюди тикають як приклад).

* * *

Яка мета у світі податкової амністії? Це поліпшити дотримання податкового законодавства шляхом виведення бізнесу з тіні й безпосередньо збільшити дохід держави, прогарантувати посилення соціального захисту громадян України.

Чи вирішуються ці цілі нашою «українською нульовою декларацією»? Звичайно, ні.

«Амністія капіталу» від Зеленського: є питання

«Амністія капіталу» від Зеленського: є питання

Формування недовіри до держави з моменту здобуття Україною незалежності досягло свого апогею

Не секрет, що держава — це інструмент перерозподілу і контролю, інструмент створення комфортного співіснування і балансу між владою, бізнесом і громадянами держави. Формування недовіри до держави з моменту здобуття Україною незалежності досягло свого апогею. На сьогодні влада й бізнес — фактично одне ціле. Причому однозначний перекіс йде у бік великого капіталу і корпорацій, які на сьогоднішній момент представляють не лише олігархів українського походження, а й інтереси міжнародних корпорацій.
  Перекіс системи управління на користь олігархів призвів до тотальної недовіри всередині країни, а як результат «тінізації» економіки. Проблема з ухиленням від сплати податків в Україні, як і в деяких інших країнах (наприклад в Італії), відображає менталітет, внаслідок якого громадяни розглядають владу країни, як окупантів, а своє шахрайство, як громадянський обов’язок.

Понад 60% економіки України перебуває в тіні. Більшість активів (не лише гроші) перебувають за межами обліку, зокрема не лише податкового, а й статистичного. Ще з 2014 року ВР і уряд не припиняли судорожно піаритися на «амністії капіталів».  2020 року, на виконання обіцянок кандидата в президенти Зеленського з питання легалізації та амністії капіталу Кабінет Міністрів України на чолі зі ставлеником олігархату прем’єр-міністром Шмигалем взяв на себе «непідйомну ношу» прийняття рішень.

Уряд оголосив про прийняття відповідальності за підготовку пакетів законопроектів до грудня. Перед ухваленням законів планувалося в жовтні-листопаді запустити реформу податкової служби та ліквідацію податкової міліції. У результаті (втім як і завжди) голосно сказано, нічого не зроблено. Офіс Президента, рятуючи обличчя уряду, підготував чотири законопроекти і подав як «невідкладні» (5153, 5154, 5155, 5156), які й мають запустити процес податкової амністії через подання «нульової декларації». Здавалося б, усе в «ялинку», але це рівно до того моменту, поки не починаєш читати законопроекти. І так, нагадаю, реформування податкової системи в державі не відбулося.

І що ж ми маємо на сьогодні.

Якщо говорити коротко, то законопроекти не про амністію капіталу, а про одну з форм шахрайства з ОВДП, якою так полюбляють «бавитися» представники влади і великого капіталу. Що відбувається. Ставка податків при поданні нульової декларації із зазначенням придбання ОВДП, становить 2,5%. Ставка гарантованої державою прибутковості 7,5%. Тобто при сплаті 2,5% зі свого тіньового капіталу, ви непогано так заробляєте в розмірі 5%. Причому підкреслю, це гарантована сума. Хоч би що сталося (якщо тільки не війна  безпосередньо в місті Києві), ви однозначно отримаєте свій «кеш» у повному обсязі (це вам не депозити, які прогарантував на 200 тис. ФГВФО).

Якщо брати за термінами, то виходить, що у вас практично 6 місяців у запасі для проведення операції з «легалізації» капіталу. Питання, а чи зможе проста людина скористатися? Ну, звичайно ж, ні.

Тепер про підводні камені, які закладені в піар-акцію (ну крім «підзаробити»). Перша проблема, яка може вельми вплинути, — це відносини із зовнішніми кредиторами.

Незважаючи на те, що 2,5% — фактично узгоджена з МВФ сума, однак МВФ розглядав цю суму для всіх видів активів, з урахуванням, що отримані кошти від легалізації, будуть спрямовані на погашення зовнішньої заборгованості. Крім того, за наявності корупційної складової, за якої бюджет не лише не збільшується, а зменшується, однозначно будуть додаткові претензії.

Друге — це сам підхід до декларантів. Згідно з запропонованими законопроєктами, «нульовою декларацією» зможуть скористатися ті, хто не здавав декларацію з 2005 року. Тобто ні про яку «амністію капіталу» мови бути не може.

Не секрет, що власниками тіньового бізнесу якраз і є «декларанти». Найцікавіше, що такий підхід викликає додатковий конфлікт між державою і органами місцевого самоврядування, адже депутати місцевих рад — декларанти, хоча по факту не є державними службовцями, але водночас «мають, що показати». Після проведення «нульової декларації» відбувається фактично криміналізація, і з’являється можливість чинення тиску на депутатів місцевих рад. Неквола така «децентралізація». Так?

Слід звернути увагу, що найбільший відсоток, а саме 9%, належить до декларування іноземного (за перебуванням) капіталу, за умови правового нігілізму, відсутності механізмів захисту, інвестиційної політики держави, прогалин в оподаткуванні (можливості за менші відсотки легалізувати капітал) виникає запитання, а чи точно наш улюблений уряд хоче припливу капіталу в Україну з-за кордону? Чи це чергова всього лише медійна акція?

Той, хто писав ці законопроєкти, допустив ще й низку нестиковок, які дозволять податківцям трактувати на свою користь. Наприклад, перерахована низка активів, які спочатку вважаються мінімальними, умовно «чистими» й відповідно декларуванню не підлягають, при цьому зазначається, що активи можуть бути очищені лише в разі подання декларації, словом, суди вам забезпечені з податківцями, а знаючи нашу внутрішню систему, то й рішення на користь податківців, поки не дійде до кінцевої інстанції, й то не факт.

Таким чином, замість виконання функцій держави щодо наповнення бюджету, посилення контролю за оподаткуванням, формування джерела соціальних виплат маємо ситуацію, коли незначна частина отримає прибуток і відплив грошей з бюджету, а 90 відсотків населення крім додаткового фінансового навантаження отримають у подальшому криміналізацію накопиченого роками майна.

Часто представники правлячої «монобільшості» й Кабмін України посилаються на зарубіжний досвід. Хочеться запитати, а вони точно його вивчали? Наприклад, принципи проведення амністії мають сім критеріїв, а саме:

Визначення типів податків

Природа амністії

Відбір платників податків

Бюджет (амністії)

Реклама

Тривалість амністії

Термін платежу.

Обов’язковою умовою є програми посилення примусу, які формують вигідність амністії. Ви у нас про це чули? І ніхто не чув.

Ну і нарешті, щоб не бути голослівним, слід звернути дійсно увагу на досвід іноземних держав, як позитивний, так і негативний.

ВДАЛІ ПРИКЛАДИ ПОДАТКОВОЇ АМНІСТІЇ

В Іспанії податкова амністія була проведена на початку 80-х років. Людям не довелося навіть платити податки з прихованих свого часу доходів. Усім охочим було запропоновано вкласти гроші у спеціальний державний фонд  під невеликий відсоток і на п’ять років. У цей час грошима розпоряджалася держава. Через п’ять років людям повертали їхні гроші з відсотками, і вони могли розпоряджатися ними як завгодно. Податкова амністія збіглася в часі з початком періоду політичної та економічної стабільності, тому люди не побоялися амністувати великі суми. Одночасно припинилося вивезення грошей за кордон.

В Індії податкова амністія мала місце 1997 року. Вона тривала шість місяців і принесла державній скарбниці 2,5 мільярда доларів — втричі більше, ніж усі проведені раніше в країні податкові амністії разом узяті. Одна з причин успіху полягала в тому, що громадянам пропонувалося заплатити прибутковий податок з раніше прихованих доходів за чинними ставками, а не тими, які існували під час отримання цих доходів. Тоді вони були в 3-4 рази вищими. Ну й, звичайно, амністія супроводжувалася масованою рекламною кампанією в усіх засобах інформації, а також неодноразовими нагадуваннями міністрів про те, що така амністія проводиться востаннє.

В Італії у вересні 2001 року — спеціальним урядовим декретом, а в грудні 2002 року продовжили ще на один рік. Щоб легалізувати раніше виведені за кордон капітали, громадяни могли просто оголосити про них, залишивши за кордоном і виплативши належні податки. Другий варіант передбачав переведення капіталу в Італію зі сплатою лише 2,5% від оголошеної суми або придбанням держоблігацій на 12% цієї суми. Унаслідок до Італії було повернуто з-за кордону 73 мільярди євро.

Однак в Італії податкові амністії в тому чи іншому вигляді проводилися настільки часто, що Організація економічного співробітництва і розвитку, яка об’єднує 30 найрозвиненіших країн світу, 2004 року настійно рекомендувала Риму відмовитися від цієї практики, щоб не підірвати саму систему оподаткування. Але через відсутність глибокої реформи податкової системи та ментальності громадян відплив капіталів з Італії знову збільшився.

Податкові амністії в Бельгії  2004 року й у Грузії 2005 року зазнали повного краху (увага —  в Грузії! Яку нам усюди тикають як приклад).

* * *

Яка мета у світі податкової амністії? Це поліпшити дотримання податкового законодавства шляхом виведення бізнесу з тіні й безпосередньо збільшити дохід держави, прогарантувати посилення соціального захисту громадян України.

Чи вирішуються ці цілі нашою «українською нульовою декларацією»? Звичайно, ні.