Одкровення внутрішнього інвестора

В’ячеслав ЮТКІН: «Якщо не приходити з інвестиціями в такі місця, як Моршин, Коростень, Яремче, то все, що за радіусом 30 км від Києва, буде з роками ще в жалюгіднішому стані»

Про масштабну реконструкцію історичної будівлі Австро-Угорського банку у Львові, на яку було витрачено 20 мільйонів доларів. Про любов до України та її історії. Про пандемію, корупцію, Крим і політику... Говоримо з успішним бізнесменом, готельєром, фахівцем у своїй справі, генератором ідей та постійним читачем «Дня» В’ячеславом Юткіним.

— 2020-й — це третій рік BANKHOTEL в Україні. І це рік пандемії, світової кризи, в якому готельна інфраструктура — одна з найбільш постраждалих. Утім, ви продовжуєте вкладати в цей актив. Зокрема, два останні проєкти, які висвітлював «День», — відкриття іменних номерів. Чому, коли всі економлять і урізують бюджети розвитку, ви продовжуєте витрачати на розвиток?

— Ми виходимо з принципу, що коронавірус не зупиняє життя. І ті, хто зупиняться в цей період, напевно, зупиняться назовсім.

Я б не став називати відкриття іменних номерів новими проєктами. Це прагнення надати готелю у Львові духовності, в цей старий історичний будинок вдихнути нове життя. Дуже хочеться, щоб гості готелю мали можливість долучатися до історії України, відкривати для себе біографії людей, які не пошкодували своїх життів заради майбутнього нашої країни.

Знайомлячись з готельним бізнесом за кордоном, я звернув увагу, що в багатьох 5-зіркових готелях або бутик-готелях, як правило, існують так звані іменні номери, які мають особливий статус для людей, які там оселяються. Як правило, це найкращі номери в готелі, яким присвоюється ім’я одного з видатних людей, які жили і творили в місті, де стоїть готель.

Ознайомившись з досвідом київських готелів, я побачив, що найвищий статус найкращих номерів у київських 5-зіркових готелях — це «прем’єр», «президентські» апартаменти або «амбасадор». Більше ніяких імен.

У Львові побачив ту ж картину, за винятком того, що в одному з 5-зіркових готелів номер назвали «Садо-мазо».

Я подумав, що це не зовсім те, що потрібно Україні. Мені здалося, що ми маємо йти зовсім іншим шляхом.

Ніде правди діти, була спокуса взяти список 100 видатних українців і вибрати імена людей, пов’язаних зі Львовом. Але подумалося, що ми зовсім не говоримо або говоримо незаслужено мало про неукраїнців, які присвятили своє життя служінню Україні.

Уперше я дізнався про Вільгельма Габсбурга з публікації «Дня». Захотілося знати більше про його долю. Прочитав видану в Україні книжку про нього, його листування з українськими діячами культури, політиками того часу. Це дійсно хвилююча біографія, яка незаслужено мало висвітлюється в нашій історії. Мене вразило, як багато ця людина думала про Україну, хоча належала до однієї з найзнаменитіших династій королівських сімей у світі, династії Габсбургів. Як багато зробила для неї, ризикуючи життям і матеріальним благополуччям. У мене навіть не виникало сумнівів, яке ім’я дати найкращому номеру BANKHOTEL.

У лютому цього року ми це зробили, отримали дуже багато позитивних відгуків, як від учасників церемонії, на якій була присутня громадськість Львова, так і потім від гостей готелю. Зовсім нещодавно в цьому номері під час робочої поїздки у Львові зупинявся Президент України Володимир Зеленський. Думаю, що й він відкрив для себе це ім’я в історії України.

У нас також не було сумнівів, яке ім’я дати другому найкращому номеру готелю. У вересні цього року ми позбулися назв «президентські апартаменти», що вже набили оскому, і присвоїли цьому номеру ім’я Джеймса Мейса. Ім’я людини, яка відкрила світові правду про Голодомор. На церемонії відкриття номера була присутня дружина Д.Мейса Наталія Мейс-Дзюбенко. Це були зворушливі хвилини.

23 ВЕРЕСНЯ 2020 РОКУ. НАСЛІДУЮЧИ СВІТОВУ ТРАДИЦІЮ 5-ЗІРКОВИХ ГОТЕЛІВ, У ЛЬВОВІ BANKHOTEL ВІДКРИВАЄ НОМЕР ІМЕНІ АМЕРИКАНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА, ДОСЛІДНИКА ГОЛОДОМОРУ ТА АВТОРА «ДНЯ» ДЖЕЙМСА МЕЙСА / ФОТО ЙОСИПА МАРУХНЯКА

Хочу підкреслити, що ми не робимо нічого особливого й не схильні відносити це до якихось заслуг. Це, швидше за все, зі сфери соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством.

Гості, які приїжджають до готелю, приходять до нього на екскурсію, — за рік це десятки тисяч людей — які проходять коридорами, живуть в іменних номерах, можуть дізнатися щось більше про країну, куди вони приїхали. І багато наших гостей цікавляться цими номерами, розпитують, беруть брошури, ставлять запитання на рецепції про долі Габсбурга і Мейса.

— Проте, світовий досвід 5-зіркових готелів в іменних номерах — це все-таки маркетингова історія найбільше, а не соціальна відповідальність.

— Я не думаю. Є номери імені Моцарта, Людовика, Шостаковича... Якщо ви візьмете досвід Франції, Німеччини — найчастіше це люди, які жили і творили в місті, в якому розташований готель, і залишили після себе історичну пам’ять. Їхні імена, як правило, відомі в усьому світі. І номери їхнього імені, на їхню честь — це нехай не велика, але данина пам’яті їхніх заслуг — в політиці, літературі, громадській діяльності.

— Утім, ви називаєте приклади імен, які відомі: люди, які живуть на цій території, знають ці імена, і турист, який бронює номер Моцарт, знає, що це відомий композитор... Ви пішли іншим шляхом — навпаки, стали тими, хто відкриває ім’я людини свої гостям.

— Так, нам хотілося відкрити невідомі сторінки історії України для наших гостей, оформити ці номери у відповідному стилі: покласти туди книжки, спогади про Мейса, Габсбурга, фотографії, розмістити біографію на вході в номер з короткою історичною довідкою, щоб люди знайомилися з їхньою долею, відкривали для себе нові імена, можливо, не так широко відомі.

У нас у портфелі компаній ще є кілька задумок, також пов’язаних з відродженням пам’яті про людей, які залишили свій слід в історії України.

Я читав у «Дні» цікавий матеріал, присвячений пам’яті поета Ігоря Римарука, який трагічно загинув у Львові. Він надзвичайно талановитий поет, лауреат Шевченківської премії. Коли я побачив на Личаківському кладовищі його занедбану й напівзруйновану могилу, стало боляче. Лауреатів Шевченківської премії не так багато, щоб ми могли собі дозволити таку байдужість до них. Я знаю, що були звернення Спілки письменників України в усі можливі інстанції з клопотанням про пам’ятник, але вони залишилися без відповіді. Ми плануємо готелем встановити Ігорю пам’ятник на Личаківському кладовищі у Львові і віддати йому належне, тому що він — один з найталановитіших поетів України 80-90-х. Вважаю це своїм обов’язком і тому, що він мій однокурсник по факультету журналістики КДУ, ми вчилися з ним в одній групі.

Його вірші без перебільшення — світове надбання, вони перекладені багатьма мовами світу. А знайомі з його творчістю за великим рахунком тільки літературознавці. Тим самим ми хотіли б відродити інтерес до його творчості. Я вдячний відомому архітектору України Віктору Кудіну, який погодився зробити проєкт пам’ятника. І робота ця практично завершена.

BANKHOTEL — ЦЕ НАСПРАВДІ МОЯ ГОЛОВНА ІНВЕСТИЦІЯ В ЖИТТІ»

— Читала в пресі, що ви вклали в BANKHOTEL близько 20 мільйонів доларів. Це значна інвестиція. Ви настільки вірите  Україні? Зараз же навпаки «модно» казати про те, що клімат поганий, інвестор не йде. Який період окупності в цій інвестиції?

— Bankhotel — це насправді моя головна інвестиція в житті. Я дуже люблю Львів, а коли довідався, що є можливість купити будівлю колишнього австро-угорського банку, майже не сумнівався, що замовлю проект реставрації та перетворю його на готель, зберігши його історію.

Хочеться зробити щось у своїй країні. А про складнощі ми ще поговоримо. Про них потрібно знати, тому що країна піде в нікуди, якщо ці складнощі залишатимуться в нашому житті.

BANKHOTEL — це глибоко особистий проект. Обдуманий, вистражданий, емоційний. Ніби на одному диханні. Може здатися дивним, але розрахунок окупності інвестицій тут був на останньому місці, якщо взагалі був. Емоції переважали. Втім, якби такий розрахунок був, не було б сьогодні готелю. І туди було вкладено дуже багато душі. Звичайно, багато і матеріального. Так, це приблизно 20 млн доларів. За 1,5 року до відкриття стало зрозуміло, що коштів не вистачить, тому що реставрація — це навіть не будівництво, це — щось особливо витратне. Будівля 100-річної давності, яка погано збереглася, вимагала особливих зусиль реставраторів щодо відновлення буквально кожного метра. За цим ретельно стежили і архітектори, і громадськість міста. І я їм за це щиро вдячний. І коли ми вичерпалися фінансово, нам на допомогу прийшли два українські банки, які дали в цілому 6 млн доларів кредиту з позикою на 10 років, які дозволили все-таки завершити почате і, головне, повністю втілити в життя проект дуже талановитих людей — архітектора Віктора Кудіна та дизайнера Ольги Рябової. Без купюр, як це часто буває, коли закінчуються гроші.

І готель вийшов незвичайним. Ми не чекали, що вже на другому році зможемо отримати престижну премію TripAdvisor — популярного туристичного ресурсу, який залучив BANKHOTEL до 10 найкращих готелів у світі, про які найчастіше пишуть мандрівники та залишають найкращі відгуки. Нам надіслали спеціальне свідоцтво яке, розміщене на вході до готелю. Це було несподівано. Справді, відгуки, які ми отримали за два роки, щодня показували нам, що ми на правильному шляху.

Багато ноу-хау, які люди спостерігають у нас у BANКHOTEL я підгледів у Європі. Ми виходили з того, що найбільше людей хвилює в готелі. Це завжди сон, душ, світло, сніданок, обстановка, навіть запахи — все це ми застосували. Ми внесли таке ноу-хау, наприклад, коли кожен новий гість отримує нову подушку. Подушка після кожного гостя, який був у готелі, завантажується в спеціальний апарат і протягом 20 хвилин проходить повну хімічну обробку. Таким чином, подушка виходить абсолютно новою. Це подобається всім і особливо є актуальним у період коронавірусу.

За ці дрібниці готель люблять. Багато готелів економлять на сніданках. Ми — ні. Люди приїжджають саме до нас, аби отримати сервіс, який не можуть отримати ніде у іншому місці.

«ЧАСТКА ІНОЗЕМНИХ ГОСТЕЙ СКЛАДАЄ НЕ МЕНШЕ 40%»

— Ви любите своїх гостей і вони відповідають вам взаємністю. Який портрет вашого гостя?

— Це достатньо спроможний за українськими мірками, турист. Порівняно з Європою — готель дуже недорогий. Середній номер зі сніданком на двох коштує за сьогоднішнім курсом 80-85 доларів. Для рівня 5-зіркового готелю в Європі — це дуже недорого. І гості, які приїжджають, обирають за ці гроші якість. Цінова конкуренція у Львові дуже висока. У Києві, наприклад, аналогічний номер коштуватиме вже 250 — 300 євро.

У нас дуже багато польських гостей, які приїжджають до Львова, як до своєї колишньої історичної батьківщини, бажаючи подивитися, що змінилося або просто вшанувати пам’ять своїх родичів. Дуже багато туристичних груп із Туреччини, для яких сьогодні Україна — це один із головних туристичних напрямків.

На подив — це і групи туристів з Південної Африки, Арабських Еміратів, які подорожують в країни, де помірний клімат.

Ми вважаємо, що частка іноземних гостей серед усіх  складає не менше 40%.

Окрім цього, це українські туристи, які приїжджають до Львова на ті ж виставки, книжкові ярмарки, Львів-джаз-фест, різні симпозіуми, корпоративні медичні заходи. У нас дуже великий конференц-зал, обладнаний  новими технологіями, який дозволяє прийняти 300-400 осіб, розділивши їх на 10 залів одночасно за 10 хвилин.

Ми тішимося, що і Президент обрав саме наш готель для того, щоб зупинитися зі своєю командою. Ми пишаємося тим, що відомі світові гранди футболу, такі як збірна Німеччини, Швейцарії, проводячи футбольні матчі у Львові, на конкурсі жорсткому і суворому, як у них прийнято, теж обрали наш готель. Таким чином, ми набуваємо досить широкої популярності серед європейців, які приїжджають до Львова, завдяки відгукам цих людей. І загалом стаємо на ринку готелів помітним гравцем, хоча ледве переступили дворічний рубіж. У звичайній практиці — це період становлення готелю.

Сума інвестицій, певна річ, перевищила всі очікування, збільшила термін окупності, продовжила повернення інвестицій. Але ми усвідомлюємо те, що ця окупність може настати через 30-40 років, хоча хотілося б через 15-20.

На погляд фінансиста, наскільки в Україні є рентабельним відкривати готелі vip-класу?

— Уже абсолютно не є рентабельним. Київ перенасичений 5-зірковими готелями, завантаження яких, в кращому разі, до кризи, складало 50-60%, що в цілому не так вже погано.

Але відкриття нових 5-зіркових готелів у Києві — це хибний шлях. Але дуже не вистачає бюджетних готелів.

А в регіонах катастрофічно не вистачає добротних об’єктів хоч би на 3+, 4 . Через це внутрішній туризм страждає, тому-що люди, приїжджаючи в обласні центри, хочуть теж жити в нормальних умовах і дуже багато хто через це не їде до України. Тому що приїхавши сьогодні в ті ж Карпати, ви не знайдете умов навіть на 3+, за винятком декількох готелів у Буковелі.

«ЯКЩО РАНІШЕ БУВ БАНК НА ЦІЙ ЗЕМЛІ, ТО ГОТЕЛЬ ВЖЕ НЕ МОЖЕ БУТИ»

— Я читала, що ви розглядаєте можливість розвитку проектів у Моршині та Яремче. Чому саме ці міста?

— Ми розвиваємо свою готельну мережу. З останніх наших проектів — реновація готелю в Яремче, який ми відкрили ще 1996 року. Він застарів, не дістав заслуженої уваги. Це важливо зробити саме зараз, коли Карпати стали таким магнітом, який притягує внутрішній туризм. Ми вирішили збільшити кількість номерів з 18 номерів до 30. Будуємо великий басейн, територія дає змогу це зробити. І ми наприкінці року, у крайньому разі    — в січні хотіли б уже ввести його абсолютно новим для того, щоб такий об’єкт на ринку Карпат з’явився і був таким маяком нової комфортності, як ми говоримо. Це щодо Яремче.

Останній проект цього року, яким ми почали займатися з квітня, і він обіцяє бути таким собі міні BANKHOTEL навіть з тією ж назвою — це готель на 50 номерів у Кам’янці-Подільському. Дивовижної краси місто. Ми купили там будівлю колишнього державного банку, зведену 1901 року, що на в’їзді до старого міса. Дуже цікава будівля. Тут бували Микола II, Петлюра, Махно. Цьому будинку ми хочемо надати друге життя і зробити привабливим для туристів. Він має багату історію. Подивилися всі готелі в місті і зрозуміли, що воно має всі шанси стати найкращим.

Ми купили його вже півроку тому, але зіткнулися з процедурними питаннями і борсаємося в документах.

Останнім часом цю будівлю використовував комерційний банк, ми її купили на аукціоні. А земля, на якій розташовано будівлю, — 30 соток — входить до заповідника. Усе так побудовано, що якщо раніше був банк на цій землі, то готель вже не може бути. Для цього потрібна спеціальна постанова Кабміну. Ви можете собі уявити, який шлях треба пройти. Банк може бути, а готель — ні. Будівля стоїть, ми її купили. Але я не знаю, скільки займе часу, щоб дістати постанову Кабміну. Ми йдемо цим шляхом, йдемо повільно. Розповів про цю ситуацію Міністрові культури О. Ткаченку, який активно займається розвитком туристичної інфраструктури. Обіцяв допомогти. Сказав, що Президент під час нещодавнього візиту до Кам’янця-Подільського звернув увагу на саме цю порожню будівлю.

У Моршині ми купили будинок і ділянку землі в самісінькому центрі, поруч із центральним бюветом. Намагаємося третій рік затвердити проект готелю на 18 номерів, але всі варіанти не знаходять підтримки у місцевого архітектора. Автор наших проектів — заслужений архітектор України, але вони чомусь не викликають інтересу у місцевої влади. І процес розтягується на роки.

Можливо, вони натякають на «винагороду»?

— Ні, цього не було. Їм просто не подобається. Це щодо Моршина.

Знову ж таки, повертаючись до інфраструктури регіонів, ми купили старий радянський готель у Коростені Житомирської області — місто з цікавою історією. Це готель на 6 тисяч кв. м. Ми розуміємо, що стільки в Коростені не треба. Ми хочемо зробити з нього центр культурного та ділового життя Коростеня, переобладнавши під бізнес-центр, залишивши номери готелю, але привівши їх до ладу, тому що вони там й одній зірці не відповідали, зробити дитячий ігровий центр, конференц-зал і надати нового життя цій будівлі . З цим проектом ми працюємо зараз і сподіваємося через 2 роки його завершити.

Коростень розвивається. Багато хто запитує: навіщо тобі цей Коростень, це забуті місця України. Але, мені здається, якщо ми не приходимемо з інвестиціями до таких місць, то все, що за радіусом 30 км від Києва,  буде  з роками у ще жалюгіднішому стані.

«ВКЛАСТИ Й ЗАМОРОЗИТИ 40 МЛН ДОЛАРІВ НА ПЕРІОД РЕКОНСТРУКЦІЇ ГОТЕЛЮ «ДНІПРО» ЗА РІК-ДВА МОЖЕ ТІЛЬКИ ДУЖЕ ПОТУЖНА КОМПАНІЯ»

— Ви не розглядали можливості придбання готелю Дніпро в Києві?

— Я припускав, що буде серйозна боротьба, по-перше. По-друге, таких коштів немає, це дуже великі кошти. По-третє, компанія, яка придбала, яку очолює Кохановський, — вона вдалася до якогось фінансування стороннього. Там суми дуже великі, це досить сміливий крок. Просто під заставу готелю, тобто ломбардне кредитування, це сьогодні вже не працює. Українські банки так не кредитують. Певно, є і власні капіталовкладення, і зовнішні джерела фінансування.

Але слід віддати належне, якщо все, що говорилося про майбутнє цього готелю як кіберспортивної арени і залучення до Києва кіберспорту, який сьогодні дуже активно розвивається, то, напевно, це має право на життя.

Напевно, кошти, які вкладено,               — 40 мільйонів доларів плюс 20 мільйонів обіцяних як інвестиції — в розвиток цього готелю — це, напевно сьогодні конкурентів не має. Повертаючись до питання окупності, ми тоді відійдемо за всі 50 років окупності.

— Ви кажете, що вдалися до додаткових джерел фінансування. Йдеться про внутрішні?

— Гадаю, це банківські структури, консолідований кредит. Структура фінансування не розкривається, із зрозумілих причин. Але вкласти і заморозити 40 млн доларів на період реконструкції за рік-два може тільки дуже потужна компанія. Або ми чогось не знаємо. Але угоду вже було затверджено, вона пройшла перевірки і джерела походження коштів не викликали запитань. Отже, там, напевно, було все правильно зроблено.

Гадаю, що це — непоганий приклад приватизації. Коли готель, який був збитковим, переходить у приватні руки і стає прибутковим, плюс робочі місця, плюс інвестиції. Це і є шлях України.

«УСІ ХОТІЛИ ХАБАРІВ. ІНАКШЕ — ПОГРОЖУЮТЬ СУДАМИ»

— І залишається готелем. Тому що різні чутки ходили про майбутнє цього місця ...

— Чи буде це готель? Обіцяють, що готель збережеться і це буде місцем для проживання кіберспортсменів, які приїжджатимуть до нас, і в Україні буде більше таких заходів. Є надія, і легко буде через два роки це все побачити. Щоправда, сумніви все ж таки залишаються.

На моїй пам’яті є інші приклади приватизації. Ніхто сьогодні не запитує, чому готель «Україна» також не приватизують? Навколо цього — стіна мовчання. Варто розповісти.

Під час прем’єрства Віктора Януковича вирішили залучити інвестора і реконструювати готель. Фонд майна увійшов у підприємство готелю «Україна», а інвестор вклав до статутного фонду цього підприємства 20 млн. доларів. Це був 2004 рік.

І, як ведеться в Україні, вся влада захотіла щось урвати. Спочатку це були люди з команди Ющенка, потім — Януковича вже під час його президентства. Усі хотіли хабарів. Інакше — погрожували судами. Так, аж до 2011 року нічого й не відбулося з реконструкцією.

У результаті інвестор, вклавши 20 млн доларів, втратив їх в Україні. Хоча було виграно суди аж до Верховного суду. Але тільки-но прийшов Янукович, потрібні були нові хабарі. І в підсумку все це було розгорнуто — розпочалися нові суди у зв’язку з нібито новими обставинами, що розкрилися. Сьогодні справа — вже в ЄСПЛ 10 років. І я боюся, що Україна зіткнеться з тим, що потрібно буде виплачувати 20 млн доларів інвесторам і повернути 50% акцій готелю. Тому готель «Україна» — не на приватизації і ні в кого не виникає запитань «чому». Але я гадаю, що суд прийняв цей позов 10 років тому — в 2010 чи 2011 року. І на Україну чекає сумна історія з цим готелем. Туди не прийде жоден інвестор, поки позов перебуває в ЄСПЛ, і готель продовжує животіти. Ним так і володіє управління справами при президентові. Але про це воліють не говорити. Яскравий приклад долі іноземних інвестицій в сучасній Україні (продовження в наступному п’ятничному номері газети «День»).