МЕНЮ

Вчителі з-поза системи

Олена БЕРЕЖНЮК
28 січня, 2020 - 18:35
Що можуть принести в шкільне навчання спеціалісти без педагогічної освіти?

Днями інтернет-спільноту збурила новина: в новому Законі «Про загальну середню освіту» немає вимоги, за якою вчитель повинен мати саме педагогічну освіту. Викладати в школі може профільний спеціаліст з вищою освітою, але з дипломом будь-якого вишу. Система середньої освіти раніше була не готова пускати до себе людей «ззовні». Але експерти переконані — новація може покласти початок оновленню системи освіти, щоправда, це лише невелика частина необхідних змін.

ЧИМ ДОПОМОЖЕ НОВА НОРМА?

Вимога щодо наявності у вчителів саме педагогічної освіти з’явилася в законодавстві відносно недавно — в Законі про загальну середню освіту, прийнятому 1999 року. До того такої вимоги не було ані в Законі України «Про освіту» 1991-го, ані в Основах законодавства Союзу РСР та союзних республік «Про народну освіту» від 1985-го. У нещодавно ухваленому Законі «Про освіту» обов’язкову педагогічну освіту замінили професійною кваліфікацією педагогічного працівника. Її можна отримати як у спеціалізованому виші, так і через інші освітні програми, які передбачають кваліфікацію педагога, та через досвід роботи.

Головний експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакета реформ Володимир БАХРУШИН зазначає: те, що в законі відсутня вимога педагогічної освіти, дасть можливість вирішити низку проблемних питань. По-перше, поняття педагогічної освіти було доволі розмитим. Багато років класичні університети готували вчителів математики, фізики, хімії, історії, географії, біології за науковими спеціальностями. При цьому програми підготовки передбачали вивчення студентами певної кількості психолого-педагогічних дисциплін і практику в школі, а також присвоєння випускникам професійної кваліфікації вчителя. Такі програми реалізуються деякими університетами і сьогодні. Але формально це не є педагогічною освітою, оскільки основний їх зміст спрямований на наукову, а не на педагогічну складову.

По-друге, сьогодні в окремих містах і районах — дефіцит учителів. Допуск до роботи в школі випускників непедагогічних спеціальностей після певного стажування чи педагогічної інтернатури може допомогти частково вирішити цю проблему.

По-третє, реформа загальної середньої освіти надає школам право запроваджувати власні предмети. Це буде найбільш актуальним для профільної (старшої) школи. При цьому педагогічні спеціальності вищої освіти можуть не передбачати підготовку вчителів із таких предметів. Але деякі інші (не педагогічні) програми університетів можуть бути спрямовані на підготовку фахівців у відповідних предметних галузях, яких можна буде залучати до викладання в школі.

По-четверте, заклади освіти, особливо спеціалізованої та профільної, зацікавлені в залученні висококваліфікованих професіоналів для проведення факультативів, окремих занять, циклів лекцій, гуртків. Але ці професіонали, які можуть бути професорами університетів, народними артистами, заслуженими тренерами тощо, зазвичай мають непедагогічну вищу освіту.

ПЕРЕВАГИ ПІД СУМНІВОМ

Безумовно, є і аспекти, що можуть створювати труднощі як для адміністрації школи, так і для самих учителів-непедагогів:

«Залучення до роботи в школі на постійній основі випускників непедагогічних спеціальностей потребує зміни деяких нормативних документів, які обмежують можливість присвоєння таким викладачам кваліфікаційних категорій і, відповідно, виплати їм достойних зарплат, — пояснює Володимир Бахрушин. — Далеко не всі потенційні вчителі мають розуміння особливостей роботи з дітьми різного віку, навички роботи з класом, залагодження конфліктів. Але ці проблеми виникають і у молодих учителів, які мають педагогічну освіту».

Якісна педагогічна освіта дає свої переваги: знання основ педагогіки та психології, методики викладання конкретних предметів, розуміння того, чим є сучасна школа, як вона функціонує. Але спеціаліст, що навчався не на педагога, краще знає предмет викладання, особливості практичного застосування відповідних знань, може мати власний досвід їх створення та застосування в різних сферах. Компенсувати ж прогалини в знаннях можна на спеціалізованих курсах, шляхом самоосвіти та врешті-решт через власний досвід.

«Можуть бути закиди щодо того, що випускник педагогічного вишу більш підготований з методичного погляду, — припускає заступник директора столичного ліцею «Універсум» Марк БОБРОВСЬКИЙ. — Але ніякої особливої методичної підготовки в педагогічних вишах нині не ведеться. Там просто вивчають науки. Є «методика викладання», але викладається вона формально. Виробнича практика в школах часто теж формальна. Тому переваги у випускника педагогічного вишу над випускником класичного нині нема».

НЕМА ПЕРЕШКОД, ЯКІ НЕ МОЖНА ПОДОЛАТИ

Інна Рахмістрюк два роки викладала зарубіжну літературу в Боярському академічному ліцеї «Гармонія». Потрапила туди через волонтерський проєкт «Навчай для України» і до початку роботи педагогічного досвіду практично не мала:

«Перед тим, як почати працювати у вересні два роки тому, в мене з педагогічного бекграунду було шість тижнів літнього тренінгу, який включала в себе програма, та мій особистий досвід роботи з дітьми, наприклад, у галереї, де я працювала раніше, чи на волонтерських засадах на фестивалях», — розповідає Інна.

У той же час дівчина вступила на магістратуру за спеціальністю «педагогіка середньої освіти» до університету Грінченка. Зізнається, на початку відповідних знань справді бракувало, але все вдалося швидко надолужити.

«За останні два роки я викладала в усіх класах середньої та старшої школи, крім сьомих. Уроки мені потрібно було складати самостійно та робити це якісно. Не залежно від того, є педагогічна освіта чи ні, ти стикаєшся з проблемою, що тобі треба підготуватися до уроку, а нормального ресурсу для цього нема. Плани уроків можна взяти з методичок або з інтернету. Але ці плани зазвичай починаються з віршика або сценок на кшталт «дівчинка осінь заходить у клас і посипає всіх листям...». Ти дивишся на це і жахаєшся. Мені ж потрібен нормальний урок: із вправами, розписаними форматами, які я можу обрати, та темами питань. Але такі завдання знайти складно. Мені доводилося складати їх самій, бо це було швидше і простіше для мого ментального здоров’я, ніж читати ось це все. Головна проблема — нестача адекватного ресурсу, де можна знайти ідеї для своїх уроків. Мабуть, треба як мінімум років п’ять пропрацювати, щоб тобі було легко впоратися з усіма завданнями».

ГОЛОВНЕ — БАЖАННЯ ВЧИТИСЯ

Освітяни переважно не проти, що серед колег з’являться люди без профільної освіти.

«Без педагогічної освіти можна працювати, — стверджує заступник директора ліцею «Універсум» Марк Бобровський. — Головне — це бажання вчитися в самого вчителя. Якщо воно є — це можна реалізувати».

Сам Марк Бобровський у сфері освіти працює вже 34 роки і педагогічної освіти також не має. В той час закон не передбачав, що працювати в школі можуть лише випускники педагогічних вишів і таких, як пан Марк, було значно більше, ніж сьогодні. Згодом з’явилися законодавчі бар’єри і потік кадрів «обмілів».

«Працівники без педагогічної освіти були, є і будуть, — пояснює пан Бобровський. — Законодавець записав це, орієнтуючись передусім на вчителів фізики та інформатики. Це дефіцитні посади. Тому, якщо ми запишемо, що можуть приходити люди без педагогічної освіти, може, ця проблема вирішиться. Сьогодні інформатику можна просто ліквідувати, бо нема кому працювати. В сільських школах вчителюють випускники цих же шкіл, які просто вміють працювати з комп’ютерами. Є заклади освіти, де взагалі не викладається фізика. В атестат, звісно, щось ставлять, бо треба поставити, адже не може бути атестат про повну загальну середню освіту без фізики. Не впевнений, що проблема дефіциту вчителів цих спеціальностей вирішиться повністю, але можна буде хоча б частково покращити ситуацію, яка є зараз».

«ЛЮДЯНИЙ ПІДХІД»

На вирішення цієї проблеми мають надію і батьки. Співголова громадського об’єднання «Батьки SOS» Альона ПАРФЬОНОВА розповідає: її колеги по спільноті сприйняли цю ідею переважно схвально. Законодавство передбачає, що, крім вищої освіти, людина, яка претендує на посаду в школі, повинна мати відповідний фізичний та психологічний стан. Тому батьки сподіваються, що завдяки цьому до школи прийдуть справді хороші, кваліфіковані спеціалісти, які зможуть знайти підхід до їхніх дітей.

«Сподіваємося, що в цій сфері збільшиться конкуренція, — пояснює Альона Парфьонова. — Таке нововведення дасть змогу заповнити вакансії, які на сьогодні є. Не думаю, що в дітей будуть з цим проблеми. Діти швидко реагують на нововведення та сприймають їх. До того ж учням може сподобатися більш людяний підхід на противагу тому авторитарному, який склався протягом останніх років у закладах освіти».

ЧИ ПІДУТЬ МОЛОДІ СПЕЦІАЛІСТИ ДО ШКОЛИ?

Після прийняття Закону «Про освіту» 2017-го сплеску охочих працювати вчителями не сталося. Малоймовірно це й нині. Адже дозвіл викладати людям без профільної освіти не вирішить ті проблеми, які роками накопичувалися навколо професії вчителя.

Інна Рахмістрюк нині завершила своє викладання в Броварському ліцеї і до звичайної школи поки повертатися не планує. Дівчина зізнається: є дві причини, які не дозволяють їй, та й багатьом молодим спеціалістам працювати з учнями.

«По-перше, ні державна, ні приватна школа, ні освітні центри в більшості своїй не можуть дати тієї свободи в роботі з учнями, яку мені б хотілося бачити, — розповідає Інна Рахмістрюк. — До того ж зарплата вчителя залишає бажати кращого. Звісно, багато хто говорить, що не варто піднімати зарплату, бо вчителі, які працювали не добросовісно, продовжать працювати так само. Це так, але низька зарплата не дозволяє прийти в школу людям, які готові вчити інакше. Якщо я буду працювати роками на звичайній вчительській зарплаті, в мене будуть гроші лише на їжу чи оплату квартири, я теж із часом перетворюся на погану вчительку. Я не матиму змоги вкладати кошти в свій розвиток, у мене не буде того багажу, який я маю передати дітям. Якщо школа — це основна робота, то фінансовий чинник важить багато. Якби в мене була можливість працювати в школі з нормальною зарплатнею — я хоч зараз туди пішла б».