МЕНЮ

Соціологічні пристрасті: кому вірити?

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
5 лютого, 2019 - 18:59
Не всі куплені, не всі брешуть, не всі маніпулюють. Інша річ, що не все те, що зветься соціологією, насправді є нею

Три всеукраїнських опитування, проведені у січні знаними соціологічними центрами і присвячені політичним орієнтаціям українців, дали різні результати в тому, що стосується рейтингів першої трійки учасників виборчих перегонів. За даними цих опитувань, лідером є шоумен Володимир Зеленський, проте в одному з них впритул за ним іде Юлія Тимошенко, в іншому Зеленський істотно випереджає номера другого — Петра Порошенка і, тим паче, номера третього — Юлію Тимошенко, а ще в одному Зеленський уже помітно випереджає Тимошенко.

Реакцією значної частини освіченої спільноти на ці результати стала хвиля скепсису: мовляв, хтось із продуцентів опитувань бреше, бо куплений. Чи, може, брешуть усі. І взагалі, соціології в цій країні довіряти не можна, вона, як і влада, себе вже дискредитувала, стала частиною політичних маніпуляцій.

Дозволю собі не погодитися з такими твердженнями. Не всі куплені, не всі брешуть, не всі маніпулюють. Інша річ, що не все те, що зветься соціологією, насправді є нею. Соціологічні опитування — це складна річ, яка вимагає серйозної наукової підготовки і практичного досвіду. Це не голослівне твердження: автор цих рядків упродовж останніх років перебудови і перших років незалежності брав участь у плануванні та проведенні конкретних соціологічних досліджень. І взагалі, згадайте лише Помаранчеву революцію, яка не в останню чергу вибухнула через істотну розбіжність між результатами кількох екзит-полів та офіційними даними про голосування. Що цікаво: тоді одна із соціологічних фірм спочатку дала результат на користь Ющенка, потім раптом ввела невідомо звідки взятий «коефіцієнт», і вийшло, що перемагає Янукович. Яка була природа того «коефіцієнта»? Можна припустити, що керівникові тієї фірми зробили таку саму спокусливу пропозицію, як тодішньому керівнику «Демократичних ініціатив» Ількові Кучеріву: добре знайомий йому «незалежний журналіст» приніс до офісу «Демініціатив» величенький кейс з мільйоном доларів готівкою всього лише за «правильний» результат екзит-полу. Але Кучерів послав того геть, про що згодом розповів сам «незалежний» журналіст... Ілька вже вісім з половиною років немає з нами, але ж є фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», є його колеги та інші соціологи, для яких поняття професійної гордості й інтелігентської доброчесності — не порожні звуки.

Та й суто прагматичні міркування мають силу: той, хто постійно тримає планку у своїх дослідженнях, одержує регулярні замовлення від західних структур. Ну, а той, хто готовий «лягти» під когось за добрячу оплату, в підсумку працює лише під вибори і може, звісно, настригли бабла, а що потім робити? Та й замовники такі, що завжди можуть «кинути»...

На жаль, журналісти здебільшого не звертають уваги на те, яким є стаж діяльності соціологічних «контор» та яку репутацію мають їхні керівники, і транслюють на рівних усе, що продуцент чогось-такого-цікавого-з-цифрами зве «результатами всеукраїнських опитувань». А дарма. Скажімо, нещодавно мало не весь інтернет був сповнений даними про неймовірно високі рейтинги однієї «життєносної» партії. Проте «контора», яка начебто провела це опитування, була створена лише торік. Не буду навіть натякати на щось, бо, як любить казати з телеекрана лідер цієї партії, «тут усе ясно». Разом із тим існують і такі «мозкові центри», які діють уже 10—20 років, регулярно під вибори проводять опитування, але не мають постійних опитувальних мереж, з якими потрібно постійно працювати, які слід регулярно «ремонтувати», а славнозвісними «бригадирами» в регіонах мати фахових соціологів (а як де їх узяти, якщо кращі задіяні у найвідоміших структурах?) і постійно їх (пере)навчати... Ні, постійно діючі соціологічні центри — річ значно надійніша.

А тепер повернімося до розбіжностей у результатах згаданих опитувань. Перше з них провела 16—24 січня соціологічна група «Рейтинг», яка визначила: лідерами президентського рейтингу є В. Зеленський, якого підтримують 19,0% тих, хто визначився і має намір голосувати, а також Ю. Тимошенко, яку підтримують 18,2% таких респондентів. За П. Порошенка готові віддати свої голоси 15,1%, за Ю. Бойка — 10,0%, за А. Гриценка — 8,5%. Друге опитування проводили 16—29 січня Центр соціальних та маркетингових досліджень «Социс», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та Центр Разумкова. За їхніми даними, серед тих, хто піде на дільниці й визначився з вибором, 23% підтримують В. Зеленського, за П. Порошенка проголосували б 16,4% виборців, а за Ю. Тимошенко — 15,7%. Помітно відстають від них Ю. Бойко (9,3%) та А. Гриценко (8,1%). Третє опитування 19 — 30 січня провели Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка, компанія «Інфо Сапієнс» та соціологічна група «Рейтинг». Згідно з ним, В. Зеленського готові підтримати 21,9% тих, хто визначився з вибором і готовий взяти участь у голосуванні. Ю. Тимошенко підтримують 19,2%, П. Порошенка — 14,8%, Ю. Бойка — 10,4%, А. Гриценка — 8,4%. Звернули увагу? Опитування проводилися в січні, але не можна назвати їх синхронними, тобто на розбіжні результати впливали «гарячі» події, які відбувалися в ті чи інші дні. Крім того, в першому опитуванні фігурує Святослав Вакарчук, в інших його немає (а це кілька відсотків прихильників, які, схоже, коливаються між Зеленським і Тимошенко). Рейтинги ж Ю. Бойка та А. Гриценка в усіх опитуваннях майже однакові, тобто ці фігуранти виборчих перегонів нічого такого, що вплинуло б на настрої виборців, протягом часу проведення опитувань не зробили. Втім, і Зеленський нічого грандіозного не втнув, а рейтинг наростив, відібравши у когось голоси. Така нестійкість уподобань, як на мене, відображає той не надто приємний факт, що опитування фіксують не так громадську думку, як громадські настрої в Україні. Останні ж куди більш нестійкі, мінливі, тобто одна частина виборців керується власними переконаннями, а інша хилитається під вітрами політичних маніпуляцій...

Утім, справді, не лише політики займаються маніпуляціями. Ті, хто прагне здійснювати ці маніпуляції, знають: слід так поставити запитання, щоб потрібна відповідь на нього звучала ледь не автоматично. Цим особливо славився маркетолог Євген Копатько, який очолював фірму Research and Branding Group, завжди давав вищі, ніж у будь-кого, рейтинги Януковичу та Партії регіонів і 2015 року втік з України до Росії, щоб 2017 року одержати російське громадянство за указом Путіна. 2013-го Копатько наполегливо переконував, що лише червоний прапор може об’єднати майже всю Україну, бо ледь не 90% українських громадян вважає 9 Травня найбільшим святом. От майорітиме над нами цей прапор сталінської перемоги — і мільйони українців радо обіймуться і стрункими лавами рушать до світлого майбутнього. Я не жартую, приблизно так Копатько оповідав про результати проведеного ним опитування. А ось які пропонувалися респондентам варіанти відповідей на запитання анкети (ясна річ, поставлені російською мовою): «Отрицание Победы СССР в Великой Отечественной войне, заслуг и подвигов всего советского народа — это проявление неуважения к своей истории»; «Политизация темы Победы СССР в Великой Отечественной войне разрушает объединяющую роль Дня Победы» тощо. Зрозуміло, що притомні опитувані посилали анкетувальників Копатька на три літери, а «совки» радісно верещали «ура». Натомість майже одночасно з Копатьком всеукраїнське опитування провів КМІС. З’ясувалося, що найпопулярнішими офіційними святами українців є Пасха (Великдень) — 83% респондентів, Новий рік — 81%, Різдво Христове — 79%, Міжнародний жіночий день — 49%, День перемоги — 40%, Трійця — 36%. За два роки (і це за всевладдя Партії регіонів!) різко зменшилося число тих, для кого улюбленим святом був День перемоги (з 50% до 40%).

Отож справжня соціологія — річ серйозна. На неї слід зважати і політикам, і аналітикам. А пустобрехів, які лише її дискредитують, журналістській спільноті варто відлучити від медіапростору.