Про вічні цінності...

Сьогодні інтернет рясніє порадами, як зберегти своє психічне здоров’я, твердий розум і хороші стосунки з близькими в умовах карантину. Дедалі популярнішими стають східні духовні практики на кшталт йоги, медитацій чи мантр, а соціальними мережами поширюються списки позитивних афірмацій на кожен день. Але, за тими всіма «афірмаціями» мені не вистачає чогось знайомого і близького. Зрозумілого, як рідна мова, чи теплого, як мамина порада.

Аж раптом мені на очі потрапляє невеличка книжка з афоризмами Григорія Савича Сковороди. Ось він, рятівний вогник! Бо ж хто може стати кращим дороговказом у темні часи, ніж найвідоміший український філософ? І тут йдеться не про пафос, адже при ближчому знайомстві розумієш, що філософія Сковороди залишається актуальною в ХХІ столітті, під час пандемії, і вона доступна кожному. 

Здається, мозок не хоче зараз важких і довгих текстів, тому всім давно відомі афоризми, що ми їх вчили в школі, пасують якнайліпше. Влучні й лаконічні вислови читаються легко, але потрапляють в саму суть. Тож що міг би зараз сказати нам Сковорода?

«Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось»

Карантин зруйнував плани всім навколо: мені, вам і навіть сусідці по під’їзду. Когось звільнили, хтось скасував подорож, на яку відкладав гроші останні п’ять років, а дехто так і не зможе вдягти сукню мрії на свій випускний. Але в усіх нас, безсумнівно, залишилися приводи для маленької та великої радості. Вони поруч і лише чекають, поки їх помітять. Може, це пляшка дорогого червоного вина, подарована друзями колись давно на свята і забута на полиці, або ж кілька останніх серій улюбленого серіалу, на які раніше не вистачало часу. Сковорода ніби каже: не будьте безумцями, випийте вже ту пляшку нарешті й будьте сп’яніло щасливі!

«Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора»

Багато з моїх, і, певно, ваших знайомих, перестали дивитися новини. «Не хочу більше слухати про коронавірус», — чути звідусіль. Люди втомилися від негативу і невтішних статистик, однак, знати правду дорівнює бути готовим. До втрат, хвороб, карантинів і дефіцитів, які можуть не справдитися повною мірою, але ми все одно маємо бути озброєні цією суворою правдою. Ілон Маск ще не готовий транспортувати всіх мешканців Землі на Марс, тож доводиться жити тут і зараз. У нашому жорстокому світі, але іншого в нас просто немає.

«З усіх утрат втрата часу найтяжча»

Постійне перебування вдома демотивує: хочеться більше спати і їсти, а прокрастинація чатує на кожному кроці на кожного з нас. Десь там, на шляху від дивану до холодильника. Зроблю потім, адже невідомо настільки той карантин затягнеться і часу в мене стовідсотково буде достатньо. Але, коли лінь огортає, на поміч приходить Сковорода з застереженням — не втрачай один зі своїх найголовніших ресурсів, бо потім можеш пожалкувати.

«Коли ти не озброїшся проти нудьги, то стережись, щоб ця тварюка не спихнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти в моральне зло. То навіть добре, що Діоген був приречений на заслання: там він узявся до філософії»

Ми, звісно, не на засланні, як Діоген, але перебуваємо в певній резервації. І Сковорода закликає використати цей шанс на повну. У вільний час можемо зайнятися всім, на що тільки стане фантазії і спробувати різноманітні форми дозвілля (фізичні, інтелектуальні чи творчі). Раптом ви все життя хотіли малювати, але так ніколи не брали пензля до рук. Або чоловік роками картав за несмачний борщ. Зараз же можна поліпшити свої кулінарні вміння, засвоїти нові рецепти якоїсь іноземної кухні чи навчити, зрештою, чоловіка самого готувати собі їсти. Сковорода високо цінував освіту, тому, мабуть, радив би пройти онлайн-курс з історії мистецтв або копірайтингу, а потім використати ці знання та навички в майбутньому.

«Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть»

У нашому медіапросторі останнім часом з’явилося багато жартів про тих, хто панікує і скуповує гречку, медичні маски та туалетний папір. Гумор, безумовно, рятує людей у складний період. Але ми іноді злісно сміємося одне з одного, в той час, як мали б підтримати. І наш національний герой Сковорода точно не був би втішений подібним станом речей.

«Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру»

Найбільш злободенна настанова Сковороди під час карантину, правда ж? Григорій Савич сам любив смачні наїдки, такі як пармезан і токайське вино, втім, напевно, міру він знав. І непогано було б взяти з нього приклад і їсти не більше однієї порції вареників на тиждень. Або хоча б на день.

Ми звикли використовувати афоризми Григорія Сковороди лише за призначенням: під час інтелектуальних бесід, щоб продемонструвати свою ерудованість, як епіграфи до статей і книжок, на парах філологічних факультетів. А виявилось, філософ може стати трохи ближчим, мандрувати в часі, переживаючи зі своїм народом тяготи крізь століття, і «лікувати» від моральних недуг. Найголовніше — Сковорода вміє дібрати правильні слова й дати надію. Пам’ятаєте, він казав: «Все минає, але любов після всього зостається».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Ми також звернулися до своїх авторів та експертів з проханням поділитися думками про те, що може бути опертям для народу в складні часи, на які вічні істини варто орієнтуватися.

«Я НЕ ПУСКАВ СОБІ В ГОЛОВУ СМЕРТЬ»

Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук:

— Імператор-філософ Марк Аврелій у своїй роботі «Наодинці з собою» записав таке: «Які твої звичні думки, такий також буде твій характер». Тобто якщо похмуро сприйматимете світ, то все буде в чорних фарбах. І вас чекатимуть невдачі. Але якщо оптимістично дивитиметеся на нього — вам буде таланити.

Батько академіка Миколи Жулинського, який був простим селянином, пройшов важке життя. Під час Другої світової його ледь не розстріляв польський фольксдойч. Потім він потрапив до німецького концтабору, де люди мерли як мухи. Але він вижив. Потім опинився на еміграції в Сполучених Штатах Америки. Без зв’язку з рідними. Без підтримки. І прожив на еміграції довге життя — близько ста років! Він сприймав світ оптимістично. Й з гумором.

Лише на старості літ він зустрівся зі своїм сином. І коли син питав його: «Тату, як вам довелося вижити в непростих обставинах, у концентраційному таборі?», була така відповідь: «Я не пускав собі в голову смерть».

Отож у нинішній час думайте про позитивне. Не пускайте в голову погані думки. Це дуже допомагає!

«МЕМУАРИ ТА ПОЕЗІЯ ДОПОМАГАЮТЬ ВІДВОЛІКАТИСЯ ВІД ВАЖКИХ ДУМОК»

Віктор ПУШКIН, професор, директор Iнституту гуманітарних проблем, Дніпро:

— Через пандемію коронавірусу ми вже два тижні не виходимо з дому — і морально, і фізично це дуже важко. Але що робити? Думаєш усякчас навіть не про себе, а про дітей та онуків — як там рідні? У нас є правнучка, їй усього 4 рочки. А тепер, уже два тижні, вони до нас не можуть приїхати на гостину —  ось сумуємо за  правнучкою. Спілкуємося лише  телефоном. Дружина опікується господарством.

А у вільний час ми читаємо. Домашня бібліотека у нас велика, і багато книг дотепер не прочитано. Все відкладали на потім і, здається, зараз з’явилася така  нагода. Тепер є час для книг, його навіть надто багато. Я завжди збирав мемуари та поезію — саме це  допомагає відволікатися від важких думок. Телевізор дивитися теж важко, бажано взагалі його якомога рідше вмикати. Тому що те, що ми бачимо, — нічого хорошого, тільки негативні новини на всіх каналах. Але треба якось триматися. І книги нас рятують.

«ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ МАЄ ПАМ’ЯТЬ РОДУ...»

Галина ГОЛУБОВИЧ, голова благодійного фонду Івана Омелянюка «Волинь — Україна», м.Ковель:

— У складні часи велике значення має пам’ять роду, життя попередніх поколінь, що пройшли і вистояли лихоліття війни, репресії. Вони передали нам свою життєву філософію: вміння стати вище над кривдами і прикрощами світу, пройти через увесь біль, загартуватися, укріпитися духом, бо кожному поколінню свої випробування, і завжди пам’ятати Соломонове: «І це пройде!».

Завжди в пригоді стає моя настільна книжка Мирослава Дочинця «Синій зошит», читаю і відчуваю глибоку і просту філософію: «А розрада в найпростішому: відчувати, що ти живий! І хай яким би світ був, не слід забувати, що він — Божий».

«ЛИХА ГОДИНА НАВЧАЄ ТЕБЕ: ЛЮДИ БІЛЬШЕ ЗАСЛУГОВУЮТЬ НА ЗАХОПЛЕННЯ, НІЖ НА ЗНЕВАГУ»

Вадим МАЗУРИК, представник Нацради з питань телебачення і радіомовлення у Вінницькій області, доцент кафедри журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського:

— Коли мені було 8 чи 9 років, на очі потрапила книжка про мікробіологів. Пам’ятаю, з яким захопленням читав про Антоні ван Левенгука, Едварда Дженнера та Роберта Коха. А позаяк це була дитяча книжка, оповідкам про учених передувала стаття, в якій йшлося про найстрашніші епідемії в історії людства. Вона була ілюстрована: на одній з картинок троє останніх мешканців середньовічного міста, які залишилися живими після епідемії, закривають за собою міські ворота... Щось у ній було, в цій ілюстрації. Одночасно страшне і життєствердне. Так, епідемія багатьох не пощадила, але люди все одно повернуться і життя відродиться.

Власне, життя з надією, що все обов’язково налагодиться, є характерною рисою людської природи. Свідчення тому — шедевральні зразки світової літератури на кшталт «Декамерона» Бокаччо. Адже десятеро молодих флорентійців та флорентійок, що переповідають одне одному свої байки, роблять це 1348 року в найстрашніші часи «чорної смерті» — чуми, яка викошувала населення середньовічної Європи. Але в «Декамероні» є що завгодно, тільки не приреченість. Сміх, філософічність, фривольність — скільки завгодно, тільки не страх, що все закінчиться і більше ніколи і нічого не буде.

Мені здається, що знамениту цицеронівську історію як magistra vitae часто трактують досить однобоко. Люди прагнуть віднайти в історії готові рецепти на всі випадки життя, що, певно, неможливо. А ось чого може історія повчити — це підходам до розв’язання проблем у схожих ситуаціях. У такому аспекті сучасну пандемію можна розглядати як застереження людству. Можливо, коли все це закінчиться, людям буде варто чимало переосмислити  в своїй новітній історії, знайти інші алгоритми політичного, економічного і суспільного розвитку. Хто знає...

Надія завжди залишається. Недарма, завершуючи свою пророчу «Чуму», нобелівський лавреат Альбер Камю написав: «Лиха година навчає тебе: люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу». І це найважливіше.

«НАША ОБЕРЕЖНІСТЬ І ЛЮДЯНІСТЬ ДОПОМОЖУТЬ ПЕРЕЖИТИ СКЛАДНІ ЧАСИ»

Анна ДАНИЛЬЧУК, доцентка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, експертка УКФ:

— Безсумнівно, сьогодні ми проживаємо складні часи. Англійською їх іще називають — trying times, — ті, що випробовують. Випробовують наше терпіння, обережність, турботу один про одного. Але хочеться взяти і розвернути увесь цей негатив на 180 градусів. І поговорити про переваги. Мені допомагають книги і спостереження.

Типова серйозна українська розмова завжди заходить у сумне русло — поневолювали, зраджували, розділяли. Не хочу, щоб мене вважали заангажованою, але мені справді жити допомагає газета «День», погляд її авторів на нашу історію й сьогодення — приклади перемог, висновки з поразок і головне — тисячоліттями збережена держава всупереч усьому. Ми перемагаємо завдяки і всупереч усьому!

Сьогодні важливо дивитися на світ із оптимізмом. Він не вперше випробовує людей на міцність — це природний процес. І наша обережність і людяність допоможуть пережити складні часи. Нещодавно прочитала актуальну в цей час книгу Ганса Рослінга «Фактологія: 10 хибних уявлень про світ і чому все набагато краще, ніж ми думаємо». Автор — шведський лікар, один із лідерів світової медицини, просто і обґрунтовано розповідає про стан світового здоров’я, епідемії і десятки прикладів покращення людського існування. Нас часто лякають статистикою, хоча її головне завдання — застерігати, пояснювати, передбачати і запобігати ймовірним небезпекам.

А ще люблю спостерігати за природою. Вона оживає і вірю, що з потеплінням ситуація вирішиться на краще. На дереві поруч із будинком дві горлиці лаштують гніздечко. Терпляче дзьобиками відламують гілки і складають неймовірну конструкцію, що вчергове доводить чудо нашого світу.

 «МОЖЕМО ЗВЕРНУТИСЬ ДО БІОГРАФІЇ ЙОСИФА СЛІПОГО…»

Олександр КОБЕЦЬ, релігієзнавець, Херсон:

– Ми опинились в екстраординарній ситуації. Людство пережило ряд пандемій, які були в рази страшніші за пандемію 2020 року. Але специфіка ситуації в тому, що наш світ глобалізований, людство стерло відстані між континентами та кордони між державами. Технології досягли найвищих щаблів. Більша частина людства живе в ритмі 24/7 – і не зупиняється ні на хвилину. Але в 2020 році світ постає перед новою дійсністю. Ритм уповільнився максимально. А ще місяць-два тому світ був доступний, легкий та глобалізований. Ми могли їхати далеко і ще далі, будувати купу планів, бо для нас був «день», нам світило сонце і ми були в безпеці.

Коли маленька дитина грається сама біля будинку, то вдень це вважається цілком безпечно, батьки час до часу придивляються до дитини, але коли настає вечір, це сприймається як небезпека і дитину забирають додому. Отже – настав вечір. Настав вечір, коли вихід із дому – це небезпека підхопити вірус.

Спостерігаючи пусті вулиці, відмінені трансфери та закриті міста, всі ми прагнемо найшвидшого закінчення цих обмежень та повернення до звичного життя.

І тут нам необхідно звернутись до вічних цінностей, якими є любов наших ближніх, довіра до себе, довіра між людьми. Залишаючись вдома, ми не закриті від світу, а навпаки можемо відкрити світ у своєму життєвому просторі. Пандемія та карантин – це не лише страх та економічні негаразди. В цей період ми маємо більше часу та можливостей переосмислити багато речей та врешті пришвартуватись біля берега.

Кожна ситуація має свій вихід, сила духу та віра відіграє ключове значення. Україна має досвід політичних в’язнів. Зокрема, ми можемо звернутись до біографії Йосифа Сліпого – предстоятеля церкви, який провів 18 років свого життя в радянських таборах. Людина, опиняючись в умовах, коли її свобода є обмеженою – не припиняє працювати та пише 5-ти томну наукову працю. Василь Стус, Мирослав Маринович, Левко Лук’яненко – це титанічні постаті, які своїм життєвим прикладами показують, що ми – сильні. Олег Сенцов, Роман Сущенко, Едем Бекіров та ще більше сотні українців, які знаходяться в застінках російських тюрем не перестають працювати та боротися. Тож і ми, сидячи в ізоляції в своїх зручних помешканнях, маємо унікальні можливості для збалансованої роботи та відпочинку.

Життєве море сповнене бур, які не можна переплисти, коли немає мети. Не біймося, запливаймо на глибину, долаючи нові виклики, ставаймо сильнішими. Пам’ятаймо, що найтемніша ніч – завжди перед світанком.