МЕНЮ

«Перезавантаження» сільських клубів

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця
11 квітня, 2018 - 19:01
Як на Вінниччині шукають шляхи для трансформації будинків культури в заклади нового типу

Кількість сільських клубів, а разом із ними і бібліотек невпинно зменшується. За останніх 20 років на Вінниччині закрилося понад чотири сотні бібліотек, а бібліотечний фонд «схуд» на 5 тисяч примірників. Так само протягом 20 років на 235 зменшилася і кількість будинків культури на Вінниччині: з 1360 одиниць їх стало 1125. Головна причина, як пояснив директор департаменту культури Вінницької ОДА Станіслав ГОРОДИНСЬКИЙ, — у зменшенні кількості жителів по селах та браку коштів на утримання закладів, які подекуди стоять пустками, особливо взимку, бо опалювати приміщення без відвідувачів невигідно.

«Згідно із законодавством, у селах, де проживає менш ніж 200 людей, утримання закладів культури не фінансується, тобто відділи культури не мають права утримувати на ставці людину, — пояснює Станіслав Городинський. — В об’єднаних громадах мешканці самі вирішують, що їм робити із такими закладами, і це правильно. На сьогодні села з малою кількістю населення обслуговують виїзні бібліотеки та районні будинки культури. До жителів приїжджають колективи з концертами на свята. Це — єдиний можливий вихід із ситуації. Щодо самих приміщень, то вони залишаються на балансі місцевої громади, яка може розпоряджатися ними на власний розсуд».

ЗІ СТАРОГО КЛУБУ — В ІНТЕРАКТИВНИЙ ПРОСТІР

Саме так — на власний розсуд — нині розпоряджається своєю власністю Іллінецька ОТГ. Усі бібліотеки та будинки культури громада об’єднала під координацію Центру культури, мистецтва та естетичного виховання. Нещодавно заклад подав проект на створення інтерактивного публічного простору нового покоління в селі Павлівка, яка входить до громади. Іншими словами, старий сільський клуб із бібліотекою стане сучасним центром надання мультимедійних послуг.

«У Павлівці проживає понад 700 жителів, більшість із них до клубу не ходять, бо він уже давно втратив своє значення, а от бібліотеку відвідують. Книжковий фонд нараховує 5200 одиниць друкованої продукції. Абоненти бібліотеки — орієнтовно 350 осіб, особлива категорія — це школярі та літні люди з будинку для людей похилого віку «Віфанія», який діє на території громади. І хоча в бібліотеці відсутній телефонний зв’язок та інтернет, завдяки активній роботі її бібліотекаря, яка постійно проводить гурткову роботу та різноманітні заходи, заклад функціонує, але потребує «перезапуску», — розповідає начальник відділу стратегічного планування та інвестиційного розвитку Іллінецької міської ради Тетяна ГЕРМАН. — Тому плануємо створити інтерактивний публічний простір нового покоління. Основою такого місця стане сучасне обладнання й актуалізована база корисних медіаресурсів: безоплатний доступ до мережі інтернет, пошук інформації, друк, копіювання, оплата комунальних послуг, інтерактивне навчання (підготовка до вступу до ВНЗ, курси комп’ютерної грамотності, самоосвіта користувачів), а також творче дозвілля — майстер-класи, ігри, розваги. Від старого клубу не залишиться нічого. Центр буде цікавий і для школярів, і для людей пенсійного віку. Медіатека надасть можливість їм відкрити простір для спілкування, не втрачати контакти з рідними і друзями, влаштовувати віртуальні подорожі музеями світу, зрештою об’єднати їх за уподобаннями та інтересами. В цілому проект стане пілотним з погляду впровадження в інших сільських бібліотеках громади».

НА КОНЦЕРТ І ВІРТУАЛЬНУ ЕКСКУРСІЮ

Поки ОТГ подають проекти і отримують гранти на їх реалізацію, у селах, які поки що не об’єдналися, питання трансформації сільських клубів вирішують власними силами. Яскравий приклад — невеличке село Гопчиця Погребищенського району, яке за останні два роки з розряду «вимираючого» перейшло у категорію «прогресивного» — ремонтують дороги, встановлюють освітлення потужними ЛЕД-ліхтарями, які вмикаються автоматично — щойно стемніє, а нині ще й перетворюють старий клуб на багатопрофільний комплекс. Селяни не натішаться, розповідає завідувач місцевого Будинку культури Олексій ЛАБЕНКО. Сидячи на м’яких комфортних кріслах, селяни щотижня дивляться фільми, відвідують фітнес-зал, а до свят влаштовують концерти за участі односельчан.

«У нас скромний бюджет — близько 1,3 млн грн, — але багато задумів, — приєднується до розмови сільський голова Роман ПРИЛУЦЬКИЙ. — На вирішення всіх проблем одразу грошей не вистачає. Тому почали залучати в село спонсорів, вигравати гранти та проводити тендери. Все робимо поступово: малими кроками до великих змін. Встановили у клубі нові вікна, повністю замінили підлогу, дах, облаштували зручні крісла. Тепер тут щодня займаються діти, безоплатно відвідують музичний і вокальний гуртки. У вільному доступі фітнес-зал, де для відвідувачів нещодавно встановили новий багатофункціональний тренажер, що придбав місцевий підприємець. Надвечір на репетиції приходять старші люди, здебільшого вчителі, які співають у аматорському колективі «Мальви». У планах — завершити ремонт глядацької зали, обладнати спортзал (роботи на завершальному етапі), осучаснити бібліотеку і відкрити гостьову кімнату для туристів, яких дуже чекаємо. Для їхньої зручності в Гопчиці є безплатний Wi-Fi та створили сучасний сайт із віртуальним туром місцевим музеєм. Але найбільшою мрією для громади залишається школа, щоб її добудувати, потрібно 30 млн грн. Сподіваємося на підтримку держави».

КОЛИШНІЙ КЛУБ ВИЧЕРПАВ СЕБЕ І ПОТРЕБУЄ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Та в більшості сільських закладів культури (не лише Вінниччини, а й України загалом) повільно ламаються далеко не найкращі традиції, які роками вкорінювалися в роботу клубних працівників. На жаль, такі «оптимісти» не завжди розуміють потреб нинішнього сьогодення, як і нових культурних вимог. Відвідувачі оминають сільський клуб десятою дорогою не лише через старі, поламані меблі чи незатишну обстановку, а й через те, що за змістом своєї роботи він залишається таким, яким був років тридцять тому — нецікавим.

«Громади Вінниччини, та й України загалом, стоять перед новим викликом, пов’язаним із необхідністю оптимізації сфери культури. Маємо ситуацію, коли іноді в невеликих селах кількість місць у клубі більша, ніж кількість жителів. Ця проблема особливо гостра у великих громадах, які об’єдналися і перебрали на себе функції управління як культурою, так і освітою, відповідно мають реальні можливості оптимізації з метою надання якісних послуг. Це було однією з пріоритетних цілей, яку ми обговорювали з громадами під час розробки стратегії розвитку, — зауважує керівник Ресурсно-інформаційного центру «Громади Вінниччини» Андрій КАВУНЕЦЬ. — Якщо брати польський досвід, то в них по селах не було такої розгалуженої мережі закладів культури. Фактично культурні осередки розташовувалися лише у найбільших населених пунктах великих територіальних громад, які історично сформувалися з 10 — 15, а іноді й до 30 населених пунктів. Тобто проблем з оптимізацією закладів культури чи їх перезавантаженням не було, але вони зіткнулися з тим, що у малих селах не було місць для проведення дозвілля та зборів мешканців. Вийшли з цієї ситуації таким чином. Зважаючи на те що у них понад ста років практично в кожному населеному пункті діють громадські формування добровільних пожежних дружин, куди входять майже всі чоловіки громади, їхні дружини самоорганізувалися у клуби активних жінок. Спільно вони утримують так звані сільські світлиці, які й є місцями для проведення різних заходів. Громада підтримує і допомагає, але приміщення перебуває на балансі громадської організації.

В Україні ситуація інша, а відповідно і шляхи для її вирішення треба застосовувати інші. Головних викликів два: по-перше, це існуюча інфраструктура об’єктів, які виконують культурні функції — є окремо школа з бібліотекою, сільська бібліотека та будинок культури або клуб. Раніше їх не об’єднували, оскільки вони підпорядковувалися різним відділам районних державних адміністрацій. Тепер об’єднана громада сама управляє цими сферами, а отже, з’явилася можливість оптимізації. По-друге, часто навіть наявність об’єктів інфраструктури культури не гарантує активності в громаді — є великі клуби, в яких проводиться лише 1 — 2 заходи на рік, а є маленькі клуби, де і заходів багато, і гуртки та секції постійно працюють. Тому ми рекомендуємо орієнтуватися не на приміщення, а на якість надання послуг. Варіанти можуть бути різними. Ми часто обговорюємо з громадами питання об’єднання сільських і шкільних бібліотек в одну з утворенням центру надання інформаційних послуг. Є громади, які всю культурну активність зводять до шкіл (вони опалюються взимку, на відміну від будинків культури, і можуть приймати відвідувачів сім днів на тиждень), тобто школа може стати центром надання і освітніх, і культурних послуг.

Але все залежить від ситуації на місцях. Головне завдання громад — створити простір для надання нових послуг, які б відповідали запитам. У Молдові, наприклад, в Бєльцях зокрема, за грантові кошти обладнали комп’ютерами всі бібліотеки, і вони стали центрами надання інформаційних послуг — там проводять навчання, семінари, гурткову роботу. Резюмуючи, зазначу, що будь-яка діяльність закладів має відповідати запитам населення. Минув той час, коли гроші виділялися на стіни, треба оцінювати продукт, який пропонує той чи інших культурний осередок».

А скільки у сільській місцевості талановитих людей, які вміють співати, танцювати, займатися рукоділлям? Потрібно тільки їх об’єднати, що в умовах децентралізації зробити найлегше. І тоді господарем у такому старому-новому клубі стане звичайний відвідувач сільської громади, якого ми так довго і скромно зараховували до народу, але який споконвіку творив народне мистецтво. Маємо вчитися у нього і маємо навчитися разом із ним.