Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Майстернiсть, креативнiсть та повага до власної історії»

У Львові тривають Дні «Дня»
22 травня, 18:29

«18 травня розпочалися Дні «Дня» у Львові, що вже стали доброю традицією нашого міста. Головною подією заходу є глибока за змістом фотовиставка і ґрунтовний діалог з головним редактором цієї надважливої всеукраїнської газети — Ларисою Івшиною. На зустрічі з нею в межах теми «Національний діалог» були обговорені, з-поміж іншого, такі питання: яких тем не вистачає в сучасних ЗМІ та журналістиці, а також коли зміниться ситуація в Україні на краще. (Нагадаємо, цього року першою зустріччю головного редактора «Дня» з громадою стала дискусія в антикафе Communa, яку, до речі, нельвів’яни охоче дивилися он-лайн завдяки трансляції радіо SKOVORODA, а крім того, Лариса Івшина мала два ефіри — на радіо «Незалежність» і ТРК «Львів». — Ред.).

Перебуваючи в різних містах України, зокрема в Києві, я постійно відчуваю брак українськомовних періодичних видань у газетних кіосках і на розкладках міста (зокрема вокзалів), а в небагатьох наявних не вистачає високоякісних аналітичних матеріалів про правдиву історію України, багатогранну українську культуру, видатних учених минулого й сучасності та їхній вплив на розвиток науки у світовому масштабі. У цьому плані газета «День» з її інтелектуальними ініціативами («Бібліотека «Дня», сайт «Україна Incognita» і багато інших) є винятком, і саме цим приваблює мене й багатьох інших мислячих читачів, — ділиться своїми міркуваннями Володимир ЧУБАЙ, головний редактор науково-аналітичного журналу «Наша перспектива». — Крім того, варто зазначити, що в умовах інформаційної війни докорінно змінилася й сама роль ЗМІ. Газети, журнали, телебачення, інтернет-сайти і соціальні мережі сьогодні є не тільки інструментами передавання новин чи обміну інформацією, а й справжньою стратегічною зброєю наступального чи оборонного характеру. Очевидно, що перед територіальною окупацією в останні десятиліття відбувалася окупація свідомості громадян України, і саме там, де вона досягла успіху, не зустрівши інформаційного спротиву на загальнодержавному чи місцевому рівні, там сьогодні маємо окуповані території та воєнні дії. Тому в час, коли українцям на окупованих територіях загрожує небезпека навіть за визнання своєї національної належності, журналісти і незалежні ЗМІ повинні переосмислити свою роль у протистоянні агресору. Адже нерідко вони свідомо чи несвідомо допомагають йому, необдумано добираючи сюжети чи запрошуючи гостей у телестудію, виявляючи недалекоглядність і брак глибокого розуміння, що і як висвітлювати, щоби формувати об’єктивну суспільну думку.

На мою думку, ситуація в нашій державі суттєво поліпшиться тільки тоді, коли зросте рівень особистої відповідальності кожного з нас за позитивні зміни в країні. Тобто тоді, коли більшості з нас буде що чесно відповісти перед самими собою (незалежно від віку, професії, посади та інших критеріїв) хоча б на три таких запитання: «Що я зробив для розвитку своєї країни — на будь-якому рівні, залежно від своїх можливостей, навіть на рівні позитивної зміни себе самого?»; «Чи зробив я для України досить із того, що міг би зробити?» і «Що я можу ще зробити сьогодні й у майбутньому, щоби зміцнити Україну, захистити правдиву українську історію, рідну українську мову та культуру?». Якщо ми ставитимемо собі такі питання й не матимемо чітких відповідей — тоді причиною складної ситуації в Україні є, зокрема, й ми самі. Зрозуміло, що в кожного з нас безліч проблем та обов’язків — особистих, у родині, на роботі тощо. І часто нас поглинають власні проблеми, розв’язання яких стає всією метою нашого життя. Сьогодення потребує від нас більшого, адже байдужість призводить до поразок у всіх сферах. І те, що хоч повільно, але позитивні зміни в Україні все ж таки відбуваються — це результат жертовності всіх небайдужих під час Революції Гідності, добровольців на фронті, волонтерів та інших людей різних професій, віку і національності. А якби не вони, сьогодні не було б уже незалежної України. Це потрібно розуміти, цінувати їхній подвиг і самому долучатися до корисних ініціатив у різний спосіб та в різних сферах. Тому важливо кожному усвідомити свою відповідальність і причетність до того, яким буде майбутнє України.

Щодо фотовиставки «Дня», то всім раджу її відвідати. Словами не завжди можливо відтворити те, що передають фотографії, зокрема вираз очей та облич людей на тих світлинах красномовніше і глибше передає їхні відчуття та атмосферу пережитих подій, аніж слова. Образність і символізм фотографій не залишать байдужими серця, не дадуть їм зачерствіти чи збайдужіти. Світлини на фотовиставці «Дня» ще раз нагадають і підтвердять, що український народ:

— нескоренний. Навіть найжорстокіші режими не здолали нашої волі до свободи. Якщо ми будемо згуртовані у протистоянні ворогу (зокрема, якщо політики загальнодержавного чи місцевого рівня зрозуміють і врахують важливу пораду зі світлини «Мудра настанова»), у нас буде гідне майбутнє;

— непохитно вірить у перемогу над агресором. Серед нас є мужні захисники, які перебувають на фронті, але кожен із нас у повсякденному житті повинен робити все від себе залежне, щоби зміцнити нашу державу і не допустити реваншу антиукраїнських сил (символічною є світлина «Берегиня», на якій навіть в очах дитини немає сумніву чи страху. Бо з нами Бог і правда!);

— безстрашний та людяний. Про це свідчать численні приклади відваги та самопожертви наших воїнів, волонтерів, медиків, їхня готовність захистити рідну землю від чобота окупанта чи врятувати побратимів навіть ціною власного життя.

Співпереживання подій та емоцій, відображених на світлинах фотовиставки «Дня», — це спроба заглянути у власне сумління і зміцнити імунітет проти вірусу зневіри та пасивності. А ще — це потужний стимул для подолання щоденних труднощів, щоб вийти на інший рівень — рівень самоусвідомлення себе як гідного громадянина України, яка творить нас і яку творимо ми».

Нагадаємо, експозиція найкращих світлин XVIII Міжнародного фотоконкурсу «Дня» відкрита у головному корпусі Національного університету «Львівська політехніка» (вул. Степана Бандери, 12). Принагідно дякуємо керівництву вишу та Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» за сприяння в організації події, що триватиме у Львові до 4 червня. До речі, крім експонування понад 130 знімків виставки, виш отримав і фотоподарунок — під час урочистого відкриття Лариса Івшина вручила ректорові Юрію Бобалу світлину Тетяни Спориніної — призер конкурсу 2013 року під назвою «Львівська мрія», яка, до речі, минулої п’ятниці вийшла на першій сторінці «Дня».

Крім того, на Львівщині залишаться також 39 комплектів книг Бібліотеки газети «День», які отримають бібліотеки опорних шкіл області за сприяння обласної державної адміністрації.

І, звичайно, море вражень, якими продовжують ділитися відвідувачі виставки...

«ДОБРЕ, ЩО ІДЕЇ ГАЗЕТИ З ДВАДЦЯТИРІЧНОЮ ІСТОРІЄЮ ТОРКАЮТЬСЯ ВСІХ САМЕ ЧЕРЕЗ ДОВЕРШЕНЕ МИСТЕЦТВО ФОТО»

Сергій ГОРДІЄНКО, програміст:

— Кілька років тому не зміг оминути проект газети «День» — «Україна Incognita». Вже точно не пам’ятаю, коли саме доторкнувся до цих книжок, але пам’ятаю піднесення та задоволення від незмінної місяцями читанки. Проекти «Дня» пропагують правильні ідеї та смисли. З них можна постійно черпати щось незвідане, невідкрите ще й досі, навіть тоді, коли прочитав понад сотню книжок. Мудрість, проникливість, глибина — це те саме зерно, яке через газету, згодом — книжки, а вже тепер — прекрасні фотороботи проростатиме, як зуб мудрості, тільки цього разу симптоми дають зворотній ефект. Сьогодні дуже важливо черпати нові знання, й це добре, що ідеї газети з двадцятирічною історією торкаються всіх саме через довершене мистецтво фото.

«ДЕХТО З КОЛЕГ ДОЛАВ НАВІТЬ СОТНІ КІЛОМЕТРІВ ІЗ ТЕРНОПОЛЯ ТА ОБЛАСТІ, ЩОБ ВСТИГНУТИ НА ВІДКРИТТЯ»

Роман ІЛЕЧКО, фотограф:

— Про фотовиставку почув від своїх колег: багато хто з них чекав на неї з великим нетерпінням, і дехто долав навіть сотні кілометрів із Тернополя та області, щоб встигнути саме на відкриття. Результатом залишився задоволений: музика фантастична, як і проникливі та чуттєві фото. Вони показують не тільки українську історію, ніжну душу земляків, трепетні емоції дітей, вояків і простих людей. Вони показують наших талановитих фотографів, які з моментом спілкуються просто на «ти». Майстерність, креативність і повага до власної історії — це все те, чим пронизаний кожен сантиметр фотовиставки газети «День».

«ВИСТАВКУ ГАЗЕТИ «День» ПОТРІБНО ПЕРЕДИВЛЯТИСЯ ПО КІЛЬКА РАЗІВ»

Катерина ЧУБЕНКО, студентка ЛНУ ім. Івана Франка:

— На фотовиставці «Дня» я не вперше. Вже була на подібних заходах у кількох містах України, дивлюся ці роботи по третьому колу, і все-таки впевнена, що недарма сюди прийшла знову. З  кожними новими відвідинами змінюється бачення та відновлюються забуті, важливі сегменти. Виставку газети «День» потрібно передивлятися по кілька разів, щоб точно і правильно відчути все те, що хотіли передати всі автори фотовиставки. В мене, наприклад, змінилися власні лідери. Але все ж на всіх фото видна рутинна робота, старання та глиба, яку потрібно розкривати поступово, смакуючи та насолоджуючись кожним відтінком.

«УСЕ ЗНАЙОМЕ ТА РІДНЕ, ХОЧА ЛЮДЕЙ І МІСЦЯ, ЗОБРАЖЕНІ НА ФОТО, В РЕАЛЬНОСТІ НЕ ЗНАЮ»

Марта ХАРХАЛІС, студентка факультету журналістики НУ «Львівська політехніка»:

— Фотовиставка «Дня» — це щось надзвичайне! Таке знайоме та рідне, хоча людей і місця, зображені на фото, в реальності не знаю. Контраст між чорно-білим і кольоровим, веселими та сумними подіями надзвичайно ніжно та гармонійно поєднаний. Це історія цілого року, яку «День» так щиро увіковічив у своїй фотовиставці.

Передивляючись кожне фото, відчувала, як мурашки по тілу бігають. Обходила виставку по кілька разів, але кожного разу знаходила нові деталі, новий підтекст... Склалося враження, що світлини розповідають власні історії, і я переживаю ці моменти разом із ними. Фаворитом сьогоднішньої фотовиставки для мене стала робота Юрія Величка під назвою «Позивний «Піаніст». Хоча, без сумнівів, усі фотороботи дарують зовсім нову палітру вражень і неймовірних відчуттів.

«КОЖЕН ТУТ ШУКАВ ЩОСЬ СВОЄ, І НАЙГОЛОВНІШЕ — ЗНАХОДИВ»

Надія БУЛГАКОВА, студентка НУ «ЛП», спеціальність «Правознавство»:

— Кожна людина шукає щось своє. Це я зрозуміла тоді, коли, поспішаючи на лекцію з соціології конфлікту, швидко долаючи потужні сходинки головного корпусу «Львівської політехніки», зупинилася, щоб перехопити подих, і побачила велику кількість людей. Вони, наче мурашки, ходили від одного стенда до іншого. Мене перемогла цікавість, на що ж прийшли подивитися всі ці «мандрівники».

Ось старенький дідусь із сивою бородою, певно, той самий очевидець Другої світової, розглядає світлину, на якій силует молодого солдата зустрічає першу зірку на вечірньому темно-синьому небі. «А колись і я був таким молодим орлом, який прагнув честі, свободи, справедливості й миру».

Біля фотографії маленької дівчинки, що ловить долонями краплі дощу, стоїть молода подружня пара. Вона, брюнетка невеликого зросту, років 25, усміхається кутиком вуст. «От би й мені таку частинку серця мого та коханого, котрі б з’єдналися воєдино». А він, високий парубок із блакитними очима, що закохано дивляться на неї, чимдужче стискає її тендітну руку з обручкою на безіменному пальці. «Я хочу, щоб наша донька була як дві краплі води схожа на неї».

Я ходила поміж стендів, дивилася, вдивлялася, намагалася побачити, ніби пірнути в кожну світлину. Поринувши в цю атмосферу я начебто дивилася на ці світлини через призму душ цих людей: через їхнє щастя, сум, надію, страх, любов, захоплення та віру в найкраще. Кожен тут шукав щось своє, і найголовніше — знаходив.

Це був мій «День»...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати