Масштаб особистості

До 90-річчя від дня народження Клари Пилипівни Гудзик

Вона була блискучим журналістом — головний редактор «Дня» Лариса Івшина цілком справедливо ще 15 років тому назвала Клару Пилипівну Ґудзик «мегазіркою української журналістики». Вона вражала читачів своїх творів у нашій газеті (і коротких колонок, і серйозних концептуальних статей) не тільки унікальним запасом знань, але й (може, це є  більш важливим) дивовижною «силою тяжіння» невмирущої совісті.

Силою, яка формувала та визначала усю творчість Клари Пилипівни, хай би про що  вона писала — про сучасні духовно-релігійні проблеми українського суспільства (провідна її тема як митця, до цих статей, поза сумнівом, ще звертатимуться багато років), «больові точки» нашого минулого, духовні портрети великих людей (Ян Гус, апостол Павло, Папа Римський Іван Павло  Другий, Макіавеллі, Черчилль, Сахаров, Солон, Томас Мор...) або неймовірно цікаві нариси про пам’ятки світової та української культури.

Клара Пилипівна (вона  пішла від  нас 9 січня 2011 року)  залишила нам головний твір життя, свою Книгу — «Апокрифи Клари Ґудзик», вперше надруковану 2005 року в серії «Бібліотека газети «День». Там зібрана основна частина (не вся!) її творчої спадщини. Це — близько сотні дописів, стислих та фундаментальних, згрупованих у відповідні розділи (самі їхні назви дають непогане уявлення про коло пошуків автора: «Справи церковні — на зламі», «Суспільна мозаїка», «Погляд  назад — миттєвості історії»,  «Кілька портретних етюдів», «Вітер далеких і близьких мандрів», «Пори року», «Байки газети «День»). Особливою заслугою видатної журналістки «Дня» слід вважати бездоганно аргументовану критику політики , що її вже  явно  провадила у 90-х та «нульових» роках філія московського патріархату в Україні. Цю політику пані Клара розглядала і в духовно-культурному, і в політичному, і в соціальному аспектах.

Ось її гіркі (пророчі слова), написані ще 17 років тому: «...Іноді здається, що всі ми є жертвами гігантської провокації. Бо як інакше можна розцінювати те, що завдяки зусиллям навколоцерковних «політиків» головними православними «догматами» сьогодні стали такі поняття, як «канонічність»,  «ортодоксальність», «автокефалія», вірність московській «матері-церкві» тощо. А одна й та сама віра в Трійцю, в сина Божого, спільне «Вірую!» відійшли десь на задній план, наче втратили для православних  своє першочергове значення. Хто в цьому винен? Судячи з  усього, зовсім не віруючі, а церковна ієрархія. (Можливо, варто  говорити і про відповідальність віруючих також? — І.С.). Саме їм — усім їм — є що ділити, і, на відміну від народу православного, є що втрачати від об*єднання церков».

Постійно запитуєш себе: а як прокоментувала б Клара Пилипівна події останніх років, справді доленосні для християнства України та цілого нашого суспільства: створення Української Православної Церкви, незалежної від Москви, надання їй Томосу Вселенським Патріархом Варфоломієм, російсько-українська війна та роль церкви... Втім, можна стверджувати, що написане Кларою Ґудзик у 1996—2008 роках (час роботи у «Дні») дає повну відповідь на це.

Важливо, що пані Клара прийшла у журналістику (конкретно — в нашу газету) вже в доволі зрілому віці. А до цього — отримала технічну освіту, кілька десятиліть працювала інженером, перекладачем, науковцем, викладачем комп’ютерних дисциплін у вищих навчальних закладах. Але саме у «Дні» повною  мірою розкрився її унікальний дар. Багато журналістів газети (автор цих рядків у тому числі) вчилися мистецтву писати у Клари Пилипівни.

Є знаменита, така, що давно вже стала класичною, фотографія: 1999 рік. Клара Ґудзик передає компакт-диск зі статтями «Дня» Папі Римському Івану Павлу ІІ. Передісторія цієї світлини: на той час друковані ЗМІ ще не мали інтернету, проте «День» вже тоді підготував підбірку своїх публікацій за три роки на компакт-диску. Саме цей компакт-диск Клара Пилипівна вручила Папі Римському. Самий факт запрошення провідного журналіста «Дня» на аудієнцію до Римського Понтифіка засвідчив тоді, що «День» справді читають, і не тільки в Україні, а також високий авторитет нашого видання. Згодом Клара Пилипівна згадувала, що вона звернулася до Папи польською мовою, натомість він спілкувався з нею українською. Це було, за словами Клари Пилипівни, незабутнє враження, яке духовно збагатило її. Ось що значить зустріч справжніх духовних людей! Світлина, думається, точно  відтворює  масштаб зробленого цією незвичайною людиною.