МЕНЮ

Маленька повість про велике життя

Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ
3 грудня, 2019 - 10:30
До сто шостої річниці з дня народження М.М. Амосова

«Мама навчила мене молитися Богові, селянська обстановка — праці, самота — книгам», — писав Микола Михайлович Амосов в автобіографії — маленькій повісті про велике життя, датоване початком нинішнього століття.

Амосов не став ні ревним віруючим, ні войовничим атеїстом, але Всевишній незмінно був з ним і насамперед у пристрасті праці. Він був першим, хто створив в Україні нову галузь медицини — кардіохірургію, сконструював апарат штучного кровообігу, заснував інститут серцево-судинної хірургії, що носить нині його ім’я.

Доля наділила його справжнім літературним хистом. Коли «Думки і серце» були опубліковані в США, читач вперше довідався, що автор і хірург — одна і та ж особа. З іншого боку, книга привела до нього нових ентузіастів. З’явилися і нові твори — «Книга про щастя і нещастя», записки військово-польового хірурга, спогади «Голоси часів», написані ним до свого 80-річчя.

Інженер за освітою, Амосов фахово захопився медичною біологічною кібернетикою, багато писав про штучний розум, наполегливо боровся щодо необхідності попередження хвороб. Попри високі посади, залишався безпартійним. Як депутат Верховної Ради СРСР чесно та справедливо допомагав прохачам.

На Байковому кладовищі поряд із центрострімкою фігурою Амосова стоїть пам’ятник Лобановському. Вони обидва як творці нового прикрасили наш Київ.