МЕНЮ

Затока заперечення

2 липня, 2019 - 19:13
Про те, що може допомогти уникнути війни на Близькому Сході

Що слугуватиме черговим приводом для воєнних дій на Близькому Сході? 12 травня чотири нафтові танкери у Перській затоці — два із Саудівської Аравії, один з Об’єднаних Арабських Еміратів і один із Норвегії — зазнали атаки з використанням вибухівки, коли вони стояли на якорі біля Ормузької протоки. Потім, 13 червня, в Оманській затоці, прямо за протокою, ще два танкери (один японський і норвезький) підірвалися на мінах. Уряд США вважає очевидним винуватцем Іран, тоді як Іран стверджує, що він є жертвою того, що Президент США Дональд Трамп міг би назвати «фейковими новинами».

Незалежно від того, хто в цьому винен, ризик небезпечної ескалації є очевидним. Після того як Іран згодом збив американський безпілотний літальний апарат, взаємні звинувачення посилилися і ризик тотальної війни зріс.

Ормузька протока, що веде від Перської/Аравійської затоки (навіть вибір визначення з політичного погляду вельми дражливий) до Оманської затоки, а потім до Індійського океану, є каменем спотикання завширшки 21 миля, через яку проходить одна п’ята частина світової сирої нафти. Економічна логіка свідчить, що закриття чи навіть звуження протоки призведе до зростання цін на нафту і глобальної рецесії. Політична логіка свідчить, що загроза постачання світового економічного джерела життєвої сили призведе до воєнного втручання з боку Сполучених Штатів та інших зовнішніх держав — і цим самим додасть ще один регіональний конфлікт до вже наявних конфліктів у Сирії, Ємені та Афганістані.

Проте нічого з цього не є неминучим. Попри те, що два акти саботажу на місяць, безперечно, можуть стати приводом для війни, диверсантів не було чітко визначено. Наразі США випустили зернисте чорно-біле відео і кілька кольорових фотографій патрульного катера з Корпусу вартових ісламської революції в Ірані, що усуває магнітну міну з японського танкера, яка не розірвалася. Держсекретар США Майк Помпео каже, що це відео доводить провину Ірану. Іран заявляє, що поспішав, аби запобігти ще більшому збитку і врятувати 44 моряків.

Остаточні докази навряд чи з’являться. І Франція, і Велика Британія твердять, що докази вказують на Іран, але критики зовнішньої політики США стверджують, що Іран може бути до цього непричетний. Одним із таких скептиків є лідер опозиційної лейбористської партії Великої Британії Джеремі Корбін, який невдовзі може стати прем’єр-міністром своєї країни і який тепер вимагає «достовірних доказів» відповідальності Ірану. Корбін, безперечно, схильний підтримувати будь-якого супротивника Америки, від президента Венесуели Ніколаса Мадуро до президента Росії Володимира Путіна (він спочатку відмовлявся визнавати, що Росія була причетною до отруєння російського перебіжчика в англійському місті Солсбері 2018 року). Куди поведе Корбін, за ним, поза сумнівом, піде решта крайньолівих.

Якщо проблема полягає в довірі, чом би не поставити це адвокатське запитання «Cui bono» — кому це вигідно? Іран може здатися найімовірнішим кандидатом. Його економіка ще більше потерпіла від санкцій США після того, як рік тому Трамп ухвалив рішення про вихід США з Іранської ядерної угоди 2015 року, офіційно відомої як Спільний всеосяжний план дій (СВПД). Ці санкції призвели до скорочення експорту іранської нафти до відносних обсягів 400 000 барелів на добу, порівнянно з 2,5 млн барелів на добу у квітні 2018 року. Тим часом, спроби Європейського Союзу надати Іранові фінансову дорогу виходу з-під санкцій виявилися марними, через загрози заходів покарання з боку США щодо європейських банків.

17 червня Іран наголосив на своєму розчаруванні у зв’язку з відсутністю європейської підтримки, загрожуючи упродовж кількох днів перевищити ліміт країни зі збагачення урану, передбачений СВПД. Це означало б смерть операції і збільшило б ризик того, що Іран прагнутиме до здобуття ядерної зброї. З огляду на ці передумови, не буде нічого дивного в тому, якщо Іран, позбавлений поки що іншої зброї, продемонструє свою здатність до створення хаосу в Перській затоці.

Та все ж Іран має контр-наратив. Адміністрація Трампа, разом із Саудівською Аравією, ОАЕ та Ізраїлем, побоюється регіонального впливу Ісламської Республіки і має намір підвести до зміни режиму. Можливо, аргумент і проходить, США та їхні союзники створили інцидент, в якому можна звинуватити Іран і ще більше підірвати його міжнародну репутацію. Ба більше, як наголошує іранський режим (за підтримки російських ЗМІ, контрольованих державою), це дивно, що японський корабель зазнав нападу, саме тоді, коли прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе, вперше за 40 років здійснюючи візит до Ірану, зустрічався з верховним лідером Алі Хаменеї і, як повідомляється, передав послання від Трампа.

У цьому разі, з огляду на очевидну готовність Трампа провести перемовини з президентом Ірану Хасаном Рухані, можливо, слід звернути увагу на Помпео і войовничого радника Трампа з національної безпеки Джоні Болтона, які часто закликали до зміни режиму в Ірані, перш ніж приєднатися до адміністрації торік. Подібно до багатьох у Вашингтоні, Болтон і Помпео поділяють думку урядів Саудівської Аравії, Еміратів та Ізраїлю про те, що Іран має намір стати гегемоном Близького Сходу, за допомогою посилення своєї підтримки президента Сирії Башара Асада і його зв’язків із Хезболою в Лівані і рухом Аль-Хуті в Ємені. Трамп, схоже, згоден, але він виявляє набагато меншу готовність залучити війська США, аби завадити амбіціям Ірану, не кажучи вже про зміну його режиму.

Тому може втішити думка — підкріплена рішення Трампа не вживати заходів у відповідь за збитий дрон — що нинішня криза не спровокує небезпечнішого конфлікту. Як продемонструвала Америка під час Ірано-іракської війни в 1980-ті роки, у неї є військові засоби для того, щоб гарантувати безпечний прохід через Ормузьку протоку: її П’ятий флот базується в Бахрейні. Окрім того, в Катарі, чиї напружені відносини із Саудівською Аравією та ОАЕ нині, схоже, слабшають, розташована велика авіабаза США. Досі, поки експорт нафти й газу триває, ворогам Ірану немає сенсу втягуватися у гру з прибічниками жорсткої лінії у Тегерані «Хто перший злякається», яка посилюється.

Якщо Іран несе відповідальність за нещодавні атаки, то він уже висловив свій погляд. Тепер розумний шлях для всіх гравців у регіоні полягає в тому, аби скористатися цим елементом політичного життя — «правдоподібним запереченням» — аби уникнути війни.

Проект Синдикат для «Дня»

Джон Ендрюс, колишній редактор та іноземний кореспондент The Economist, автор книжки «Світ у конфлікті: розуміння проблем миру».